Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1054/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1054/20 пров. № А/857/4517/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Обрізка І.М. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року (ухвалене головуючою-суддею Крутько О.В., час ухвалення судового рішення 11 год 22 хв у м. Львові, час складання повного тексту судового рішення 30 грудня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про визнання протиправним та нечинним рішення, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та нечинним рішення XVIII сесії VII скликання Кам`янка-Бузької міської ради (далі - Кам`янка-Бузька міська рада, міська рада, орган місцевого самоврядування, відповідач)№2 від 29.12.2016 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради №177 від 06.12.2016 «Про затвердження Положення про порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належить до комунальної власності територіальної громади м.Кам`янка-Бузька». Позов мотивований відсутністю у відповідача повноважень на прийняття вказаного нормативно-правового акту та порушенням його прав у зв`язку із його застосуванням. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити його адміністративний позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині забезпечення його участі в судовому засіданні. Крім того, суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин, врегульованих оспорюваним рішенням, зокрема, наведені ним докази їх належності до земельних правовідносин, врегульованих статтею 212 Земельного кодексу України (далі ЗК України). Судом першої інстанції невірно застосовано положення цього Кодексу, Закону України «Про охорону земель» в частині визначення повноважень органу місцевого самоврядування. Також, скаржник зазначає, що у встановленій Положенням про порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належить до комунальної власності територіальної громади м.Кам`янка-Бузька, затвердженим оспорюваним рішенням, процедурі, відповідач перебрав на себе повноваження, які не властиві органам місцевого самоврядування. Додатково зазначає, що оскаржуване судове рішення не відповідає принципу правової визначеності. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача Мельницьку Г.В., яка просила задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідача Квасницького О.В., який просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Предметом спору у даній справі є оскарження позивачем рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено Положення про порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належить до комунальної власності територіальної громади м.Кам`янка-Бузька. Отже, в контексті положень ч.2 ст.9 КАС України, встановленню та оцінці підлягають факти та обставини, що охоплені позовної вимогою. З матеріалів справи видно, що рішенням виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради №177 від 06.12.2016 «Про затвердження Положення про порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належить до комунальної власності територіальної громади м.Кам`янка-Бузька» було затверджено вказане Положення та затверджено персональний склад комісії з питань звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимчасових споруд (далі ТС) та малих архітектурних форм (далі МАФ) на території м. Кам`янка-Бузька. Не погоджуючись із прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням, позивач звернувся в суд із вимогою про визнання його протиправним та нечинним. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що органи місцевого самоврядування, на які покладено обов`язок організації благоустрою вправі приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд, а також встановлювати механізм, підстави, терміни і порядок проведення демонтажу тимчасових споруд, малих архітектурних форм, що розміщені з порушенням вимог чинного законодавства України.Відтак, дійшов висновку, що оспорюване рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною першою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, заходи створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначено Законом України «Про благоустрій населених пунктів»№2807-IV від 06.09.2005 (тут і надалі - Закон №2807-IV, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного акту). Згідно дефініції, наведеної у статті 1 Закону №2807-IV, благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Відповідно до статті 5 цього Закону, управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють, у тому числі серед іншого органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Пунктом другим частини першої статті 10 Закону№2807-IV передбачено, що до повноважень міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належитьзатвердженняправилблагоустроютериторійнаселених пунктів. Згідно ч.1 ст.20 Закону №2807-IV, організацію благоустрою населених пунктівзабезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом, який відповідно до частини другої цієї статті здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста). При цьому, частиною четвертою цієї статті визначено, що рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Відповідно до п.44 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. У частині другій статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (тут і надалі Закон №3038-VI, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного акту), міститься визначення, за яким тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.28 Закону №3038-VI,розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. На виконання вимог частини четвертої статті 28 Закону №3038-VI,наказом Міністерстварегіональногорозвитку,будівництватажитлово-комунальногогосподарства України№244 від 21.10.2011 (зареєстрований в Міністерствіюстиції України22.11.2011за №1330/20068)було затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Пунктами 2.29 та 2.30 цього Порядку передбачено, що самовільне розміщення тимчасової споруди забороняється, а у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки тимчасової споруди, самовільного її встановлення така споруда підлягає демонтажу. Даючи правову оцінку Положенню про порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належить до комунальної власності територіальної громади м.Кам`янка-Бузька, яке затверджене оспорюваним рішенням, колегія суддів зазначає, що таке визначає загальні положення, порядок звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та демонтаж ТС та МАФ. Разом з тим, позивач не оспорює конкретні пункти цього Положення, а вказує на відсутність повноважень у суб`єкта, який його затвердив. Таким чином, аналізуючи встановлені судом обставини в контексті наведених вище положень законодавства, яке застосовується у сфері відносин з благоустрою територій, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову у тому формулюванні, який пред`явлений позивачем до адміністративного суду. Доводи апелянта, в частині його правовідносин з органом місцевого самоврядування стосовно користування земельною ділянкою та її звільнення не охоплені заявленою вимогою та є предметом інших проваджень. Стосовно доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині забезпечення його участі в судовому засіданні, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. З матеріалів справи видно, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 справу було призначено на 12.03.2020, яка в подальшому була відкладена на 09.04.2020 за клопотанням відповідача. 08.04.2020 на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантинних заходів. Справа була відкладена на 07.05.2020. 06.05.2020 на адресу суду першої інстанції надійшло повторно клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав. Суд першої інстанції клопотання задовольнив, а справу відклав на 09.06.2020. 08.06.2020 на адресу суду першої інстанції надійшло повторно клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантинних заходів. Справа була відкладена на 18.08.2020. 17.08.2020 на адресу суду першої інстанції надійшло повторно клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав. Суд першої інстанції справу відклав на 29.09.2020. 29.09.2020 суд першої інстанції за участю позивача, його представника та представника відповідача призначив справу до судового розгляду на 10.11.2020. 10.11.2020 суд першої інстанції у зв`язку із неявкою сторін відклав справу на 17.12.2020. 17.12.2020 в судовому засідання була оголошена перерва перед судовими дебатами на 29.12.2020. 28.12.2020 на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю в іншому судовому засіданні. Колегія суддів зазначає, що явка позивача та його представника не визнавалася судом обов`язковою, суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи за клопотанням представника позивача, проте останнім не вжито будь-яких заходів для участі в розгляді справи, зокрема, не заявлено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, не скеровано додаткових доказів, пояснень тощо. Відповідно до приписів статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Також одним із принципів адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі сторонами не наведено, клопотань про їх витребування або долучення тощо не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 по справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами. Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «VarelaAssalinocontrelePortugal» (п.28, №64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Відповідно до п.30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно п.29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року по справі №380/1054/20- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 29.04.2021.