Постанова 4855 № 743/395/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №743/395/21 Суддя (судді) першої інстанції: Сташків В.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О, Грибан І.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Грузії ОСОБА_1 на рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області до громадянина Грузії ОСОБА_1 про примусове видворення за межі України та затримання іноземця, з метою ідентифікації та забезпечення видворення, з поміщенням в пункт тимчасового перебування іноземців, В С Т А Н О В И В: 07 квітня 2021 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області звернулось до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до громадянина Грузії ОСОБА_1 , в якому ставилось питання про примусове видворення останнього за межі України та про його затримання, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців, строком на 6 місяців, зі зверненням рішення суду до негайного виконання. Рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області задоволено частково. Примусово видворено громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині примусового видворення відповідача за межі України. Затримано громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення видворення за межі України, з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 5 жовтня 2021 року включно. В задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, громадянин Грузії ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що 25 червня 2018 року його було затримано співробітниками Ірпінського МВ УДМС України в Київській області та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП України та прийнято рішення про примусове повернення з України та зобов`язано залишити територію України до 22 липня 2018 року. Втім, у зв`язку з відсутністю перекладача позивач не зрозумів, які рішення щодо нього прийнято, а лише підписав складені співробітниками Ірпінського МВ УДМС України в Київській області документи. 05 квітня 2021 року співробітниками Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області його повторно затримано та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Відповідач зазначає, що під час затримання перекладач був відсутній, отже він не розумів суть прийнятого рішення щодо примусового повернення, підстав подальшого затримання і поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців. Також, відповідач зауважує, що позовна заява вручена йому також без перекладу, тому на час розгляду справи він не мав змоги ознайомитись зі змістом документів, що були надані до суду та захистити свої права та інтереси. Крім того, відповідач посилається на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2020 №259 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину», якою встановлено тимчасово, на період установлення на всій території України карантину та протягом 30 днів з дня його відміни, не застосовувати заходи адміністративного впливу, в тому числі до іноземців, які порушили законодавство у сфері міграції в частині недотримання ними строку перебування на території України, якщо такі порушення настали в період або внаслідок установлення карантину. Керуючись приписами ч. 4 ст. 288 КАС України, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.04.2021. Зважаючи на особливості розгляду справ даної категорії та десятиденний строк розгляду апеляційної скарги, встановлений приписами КАС України, сторони були повідомлені про призначене судове засідання на електронну пошту. Представника позивача повідомлено телефонограмою та направлено вказані ухвали суду апеляційної інстанції від 27.04.2021 на вказану ним, в телефонній розмові, електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки, відповідач перебуває в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців, які незаконно перебувають в Україні ДМС України копія апеляційної скарги та ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 направлені на електронну адресу вказаного пункту - ptpi-rozsudivdmsu.gov.ua. Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на неприбуття сторін у справі на призначене судове засідання та відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено з матеріалів справи, 25.06.2018 уповноваженими особами Ірпінського МВ УДМС України в Київській області було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина Грузії Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 203 КУпАП, за порушення встановленого порядку перебування іноземців в Україні. 25.06.2018 уповноваженими особами Ірпінського МВ УДМС України в Київській області було прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у термін до 22.07.2018. 05.04.2021 уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП. Рішенням уповноваженої особи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 05.04.2021 громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було поміщено до Чернігівського ПТПІ. 05.04.2021 відповідача було, за актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, передано до Чернігівського ПТПІ. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявні обґрунтовані підстави вважати, що громадянин Грузії ОСОБА_1 ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та перешкоджатиме проведенню процедури видворення, оскільки останній, як особа, яка вчинила порушення законодавства України про правовий статус іноземців не має законних підстав для перебування на території України, в установлений строк не виконав рішення про його примусове повернення без поважних причин, на думку суду, має наслідком застосування судом до громадянина Грузії ОСОБА_1 одного із заходів, передбачених ч. 1 ст. 289 КАС України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Згідно із статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Відповідно до частин 1-7 ст. 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв. З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні. Частинами 1 - 4 ст. 30 Закону №3773-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Отже, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Відповідно до ч. 8 ст. 30 Закону №3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Статтею 31 Закону №3773-VI визначено перелік обставин, за наявності яких забороняється примусове повернення чи примусове видворення іноземця або особи без громадянства. Примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI. Під час вирішення питання про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства судам варто враховувати, що особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону №3773-VI, відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: - де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; - де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; - де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; - де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втілює основоположне право людини, а саме - захист особи від свавільного втручання держави в її право на свободу. Підпункти з «a» до «f» пункту 1 статті 5 Конвенції містять вичерпний перелік дозволених підстав позбавлення свободи і жодне позбавлення свободи не буде законним, якщо не відповідатиме одній з цих підстав (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Хлаіфія та інші проти Італії» (Khlaifia and Others v. Italy), пункт 88). Один з винятків, що міститься у підпункті «f», дозволяє державі затримувати іноземців «з метою запобігання [їхньому] недозволеному в`їзду в країну» або «щодо яких провадиться процедура депортації або екстрадиції» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 червня 2020 в справі «Нур Ахмед та інші проти України» (Nur Ahmed and others v. Ukraine), пункт 79, 103 (Заява № 42779/12 та 5 інших заяв). Згідно п. 164 рішення Європейського суду з прав людини в справі «А. та інші проти Сполученого Королівства» (A. and Others v. the United Kingdom) будь-яке позбавлення свободи у відповідності до другої частини пп. f п.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим лише до тих пір, поки йде процес депортації або екстрадиції. Судом першої інстанції під час розгляду даної справи було вірно встановлено, що у відповідача відсутні обставин, передбачені ст.ст. 30, 31 Закону №3773-VI, які забороняють примусове його видворення. Крім того, відсутні підстави вважати, що відповідач підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, зокрема правил перебування в Україні. Згідно пункту 2 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства затвердженої Наказом МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, СБУ 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкції) терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню. Відповідно до пунктів 4, 5, 6 розділу І Інструкції - іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України. Згідно ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: - затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України (п. 1); - затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію (п. 2) - взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації (п. 3); - зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу (п. 4). Колегія суддів звертає увагу, що позивач тривалий термін нелегально перебуває на території України, не здійснює дій, спрямованих на легалізацію свого проживання. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов в частині про примусове видворення відповідача з України з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 05.10.2021 включно підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до відповідача адміністративного впливу, через запровадження карантинних заходів, колегія суддів відхиляє та зазначає наступне. Відповідно до абз. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2020 №259 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину», на яку посилається апелянт, іноземці та особи без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або в установленому порядку звернутися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби із заявою про продовження строку перебування на території України та/або про оформлення, обмін посвідки на постійне або тимчасове проживання у зв`язку із установленням карантину, якщо строк звернення для оформлення таких документів настав у період установлення на всій території України карантину, у строк до 30 днів з дня відміни карантину звертаються в установленому порядку до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби для продовження строку перебування на території України чи оформлення, обміну посвідки на постійне або тимчасове проживання. Проаналізувавши вказаний припис, колегія суддів приходить до висновку, що він не може бути застосований по відношенню до відповідача, оскільки виконати рішення Ірпінського МВ УДМС України в Київській області від 25.06.2018 про примусове повернення з України ОСОБА_1 був зобов`язаний до 22.07.2018, тобто до запровадження карантинних заходів. Посилання відповідача щодо не ненадання йому перекладача під час затримання 25.06.2018 та повторного затримання, а відтак незрозумілості для нього змісту прийнятих рішень, критично оцінені колегією суддів, оскільки протокол про адміністративне правопорушення від 25.06.2018 містить пояснення, написані власноручно ОСОБА_1 на російській мові, що спростовує твердження про незрозумілість викладених в рішенні приписів (а.с. 34). Також на рішенні №22 про примусове повернення з України від 25.06.2018 міститься власноручний запис відповідача, в якому зазначено, що рішення ним отримано та його зміст є зрозумілим (а.с. 39). Акт приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 05.04.2021 містить переклад на грузинську мову та підпис відповідача (а.с. 49). Апеляційна скарга складена позивачем за допомогою юрисконсульта на українській мові, що свідчить про те, що відповідач володіє та розуміє українську мову в обсязі, що дозволяє розуміти зміст вчинених позивачем дій та прийнятих щодо нього рішень. Відтак доводи апеляційної скарги щодо незрозумілості для відповідача рішень та оскаржуваних дій через викладення їх на українській мові, спростовуються наведеним та матеріалами справи. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги громадянина Грузії ОСОБА_1 . Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 288, 311, 315, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу громадянина Грузії ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан