Постанова 4855 № 580/4325/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4325/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Кондрат Л.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, суддя Гаращенко В.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанов,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила: - визнати протиправною та скасувати постанову б/н у ВП № 52844318 від 11.12.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 40274,46 грн; - визнати протиправною та скасувати постанову б/н про відкриття виконавчого провадження № 52844318 від 08.11.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 40274,46 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що про оскаржені постанови позивачка дізналась 28.09.2020 після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №52844318. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2011 року у цивільній справі №2-197/11 не виконано. Виконавче провадження де стягувачем є ПАТ "Дельта Банк" - закрито. Представник позивачки стверджує, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, а тому така постанова є незаконною та підлягає скасуванню. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області від 11.12.2012 у виконавчому провадженні №52844318 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 40274,46 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протипраною та скасування постанови про виконавчий збір. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось. Щодо клопотання Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкладення розгляду справи, яке надійшло на електронну адресу Шостого апеляційного адміністративного суду 28 квітня 2021 року, то колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення та залишає вказане клопотання без розгляду, оскільки воно не засвідчено ЕЦП, що суперечить нормам чинного законодавства. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Центральному відділі ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області перебувало виконавче провадження №35522177 з виконання виконавчого листа № 2-197 від 29.11.2012, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси, про звернення стягнення на передану відповідачем ОСОБА_1 в іпотеку на користь ПАТ "Дельта Банк" двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу з прилюдних торгів. Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області від 11.12.2012 у виконавчому провадженні №35522177 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 40274,46 грн на підставі ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження". Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області від 08.11.2016 відкрито виконавче провадження №52844318 з примусового виконання вищенаведеної постанови від 11.12.2012 про стягнення виконавчого збору в сумі 40274,46 грн. Вважаючи вказані постанови протиправними та такими, що прийнятті з порушенням норм чииного законодавства, позивачка звернулась до суду за захистом порушених прав та інтересів з відповідним позовом. Щодо строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки позивачці про оскаржувану постанову стало відомо 28.09.2020 після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №52844318, що підтверджується копією листа №64986 від 18.09.2020 Центрального відділу ДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та копію заяви від 10.09.2020 про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, а позовна заява направлена до суду засобами поштового зв`язку 01.10.2020, тому вона подана в межах десятиденного строку встановленого статтею 287 КАС України. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999№606-XIV (далі Закон України №606-XIV) та Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон України №1404-VIII), який набрав чинності з 05.10.2016. Статтею 1 Закону України № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Таким чином, виконавче провадження направлено на фактичну реалізацію рішення уповноваженого органу шляхом вчинення заходів примусового характеру, передбачених вказаним Законом. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч. 1 ст 17 Закону України №606-XIV (який був чинний на момент відкриття виконавчого провадження №52844318) визначено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. При цьому, в п. 1 ч. 2 статті 17 Закону України №606-XIV зазначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. Згідно з до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України №606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 25 Закону України №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що уразі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Як свідчать матеріали справи, на виконанні у Центральному відділі ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області перебувало виконавче провадження №35522177 з виконання виконавчого листа № 2-197 від 29.11.2012, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси, про звернення стягнення на передану відповідачем ОСОБА_1 в іпотеку на користь ПАТ "Дельта Банк" двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу з прилюдних торгів. Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області від 11.12.2012 у виконавчому провадженні №35522177 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 40274,46 грн на підставі ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України №606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закон України №606-XIV (в редакції, що була чинною на час винесення оскаржуваної постанови від 11.12.2012) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. З огляду на викладене та враховуючи, що ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на добровільне виконання рішення, колегія суддів вважає, що здійсненні державним виконавцем заходи та вчинені ним в межах виконавчого провадження дії, фактично є діями з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні №35522177. Таким чином, приймаючи оскаржувану постанову від 11.12.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 40274,46 грн у ПВ №52844318 державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а тому оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є правомірною та не підлягає скасуванню. Посилання суду першої інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, колегія суддів вважає помилковим та зазначає наступне. У рішенні Велика Палата Верховного Суду у справі № 2540/3203/18 дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, суд зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Тобто, у справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду дала оцінку правовідносинам, які виникли у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами ч. 2 ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 37 цього Закону. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що правовідносини в даній справі та у справі № 2540/3203/18 не є подібними, оскільки спір у даній справі виник до прийняття Закону № 1404-VIII і правовідносини виникли на момент дії Закону № 606-XIV, нормами ст. 28 якого було визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання, виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. При цьому, у разі ненадання боржником у строки, встановлені для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. З аналізу вищенаведених норм Закону № 606-XIV вбачається, що якщо в строки, надані боржнику для самостійного виконання рішення, останій його виконає та надасть документальні підтвердження державному виконавцю, примусове виконання рішення не розпочинається, виконавець закінчує виконавче провадження, а виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (частина 3 ст.27 Закону № 606-XIV). В іншому випадку, якщо рішення в добровільному порядку не виконане протягом строку, наданого для добровільного виконання, державний виконавець розпочинає примусове виконання, а також стягує виконавчий збір. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № справа № 160/520/19. Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, оскільки не зважаючи на подібність правовідносин, нормативне регулювання здійснювалось різними редакціями Закону України «Про виконавче провадження». Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем на підставі та в межах повноважень, визначених правовими положеннями, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови б/н про відкриття виконавчого провадження № 52844318 від 08.11.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору, колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій частині позивачем не оскаржується, а Центральним відділом державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в апеляційній скарзі також не наводить доводів та міркувань в частині незаконності рішення щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення щодо задоволення позовних вимог з помилковим застосуванням норм матеріального права, без встановлення всіх обставин справи та без надання належної оцінки всім обставинам справи, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду слід залишити без змін. Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч.2 ст.317 КАСУ). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є протиправним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста 01 березня 2021 року в частині визнання протиправною та скасувати постанову державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області від 11.12.2012 у виконавчому провадженні №52844318 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 40274,46 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста 01 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Постанову виготовлено: 29 квітня 2021 року.