Постанова 4854 № 766/19559/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 766/19559/20 Головуючий в 1 інстанції: Зуб І.Ю. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Кравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді за участю секретаряКоваля М.П. Юрчак М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року по справі № 766/19559/20 прийнятого у порядку письмового провадження у складі судді Зуб І.Ю. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 02 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України та з уточненням позовної заяви від 21.12.2020 року просив визнати протиправною та скасувати постанову ЕАМ №3405584 від 09.11.2020 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП, провадження по справі закрити та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 4 000 гривень в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу . Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року у задоволенні позову було відмовлено . II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги апелянт обгрунтовує тим, що контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Однак відповідач не мав права проведення контролю швидкості руху автомобіля, яким керував позивач, оскільки дорожній знак 5.70 ПДР відсутній на місці події. Посилання відповідача та суду на офіційний сайт Департаменту патрульної поліції http://patrol.police.gov.ua/2020/07/29/kilkist-dilyanok-na-yakyh-patrulni-vymiryuvatymut- зЬууйкізІ-га-йороп^оуи-ргуІайи-Ігисат-гЬіІзІшуеІзуа/ є недопустимим оскільки за вказаним посиланням не має інформації про проведення контролю швидкості руху автомобіля на ділянці дороги де був зупинений позивач. Відео та фото факту вчинення правопорушення, що містяться на оптичному диску, підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст. 99 КАС України, отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого ознак цифрового підпису автора. Таким чином, наданий суду відеозапис з приладу ТгиСАМ, не є допустимим доказом в розумінні ст. 74 КАС України. Незаконно розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу, інспектор Толстой О.Г. не дав ОСОБА_1 можливості скористатися своїми правами передбаченими ст.268 КУпАП у повному обсязі. Крім того, Відповідач проігнорував вимоги ч.2 ст.ЗЗ КУпАП. Розгляд справи на дорозі, на місці зупинки транспортного засобу, що унеможливило виконання вимог ст. 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Порушення судом в даній справі норм Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім норм з рішення Європейського суду з прав людини у справі Tarsasag а Szabadsagjogokert v. Hungary (Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини) від 14 квітня 2009 р., суди обох інстанцій також порушили стандарти з рішення, ухваленого 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України». В ньому Європейський суд з прав людини постановив, що було порушено ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд: «Суд ще раз наголосив, що ч. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди вказувати на мотиви своїх рішень, проте це не можна розглядати як встановлення обов`язку давати детальну відповідь на кожен аргумент сторони процесу. Суд вказав, що обсяг обов`язку суду наводити мотиви свого рішення може змінюватися залежно від природи такого рішення... Проте національні суди навіть не зробили спроби проаналізувати скаргу заявниці у світлі цього конституційного положення». III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.04.2020 року. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з`явилися, а тому в порядку ч.4 ст.229 КАС України , у зв`язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судами 1-ої та апеляційної інстанції було встановлено, що в постанові ЕАМ №3405584 від 09.11.2020 року вказано, що 09.11.2020 року о 10:35:06 год. у м. Харків, проспект Московський, 251, водій керуючи транспортним засобом в населеному пункті м. Харків рухався зі швидкістю 79 км/год. Перевищив встановлене обмеження швидкості на 29 км/год, швидкість вимірювалася приладом Trucam ТС0000464, чим порушив п.12.4 ПДР України. Факт адміністративного правопорушення зафіксовано на відео файлах 1604918152_G7000_1109_103552, згідно з якими зафіксовано автомобіль позивача, який рухався зі швидкістю 79 км/год у населеному пункті. Відповідно до п.12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год (нові зміни з 01.01.2018). Позивач зазначає, що контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», гідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Однак відповідач не мав права проведення контролю швидкості руху автомобіля, яким керував позивач, скільки дорожній знак 5.70 ПДР відсутній на місці події. Таке твердження позивача спростовується, з огляду на те, що інформація щодо місць проведення фіксації порушень ПДР оприлюднена у ЗМІ та розміщена на офіційному сайті Департаменту патрульної поліції за посиланням://patrol.police.gov.ua/2020/07/29/kilkist-dilyanok-na-yakyh-patrulni-vymiryuvatymut-shvydkist-za-dopomogoyu-pryladu-trucam-zbilshuyetsya/. Позивач в змісті позовної заяви зазначає, що відеозапис з приладу ТгuСАМ не є допустимим доказом в розумінні ст. 74 КАС України та не може бути достатнім для притягнення до відповідальності ОСОБА_1 . Крім того, позивач посилається на ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» на ст. 99 КАС України щодо недопустимості відеозапису з приладу ТгuСАМ. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ: Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Приміткою до цієї статті визначено, що суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису). Згідно ч. 1 ст. 222 КУпАП ,органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч.2 ст.122 Кодексу. Частиною 2 названої статті Кодексу визначено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень. Частинами 4 та 5 названої статті Кодексу встановлено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 268 КУАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідно до ст.276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Відповідно до ст. 277 КУпАП ,справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 422, частиною першою статті 44, статтями 441, 1061, 1062, 162, 17210 - 17220, 173, 1731, 1732, 178,185, частиною першою статті 1853, статтями 1857, 18510, 18822, 203 - 2061, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 1851, 2127 - 21220 - у триденний строк, статтями 461, 51, 1669, 176 і 18834 - у п`ятиденний строк, статтями 101 - 103 цього Кодексу - у семиденний строк. Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 279 КУпАП розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Відповідно до ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення мають враховуватися характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини що пом`якшують та обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Згідно ст.393 КУпАП , орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено , що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи). Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України Про дорожній рух, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до ст.33 Закону України Про дорожній рух технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством. Відповідно до ст. 35 Закону України Про Національну поліцію поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України Про Національну поліцію для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідно до п. 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. За приписами пп. б) п.12.9 ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п. 10 Інструкції № 1395, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. У разі якщо транспортний засіб зареєстровано за межами території України і такий транспортний засіб відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації в Україні, до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), притягається особа, яка ввезла такий транспортний засіб на територію України. Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі встановлюються статтями 279-1-279-4 КУпАП та Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України 13 січня 2020 року № 13 (далі - Інструкція №13). Відповідно до ст. 279-1 КУпАП, у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі, посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою електронного цифрового підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов`язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням Закону України "Про захист персональних даних". Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Апеляційний суд звертає увагу, що як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності містить інформацію про фіксацію правопорушення та щодо технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис, а саме: правопорушення зафіксоване автоматичному режимі за допомогою технічного засобу Трукам, з фото та відео знімків з яких вбачається рух автомобіля MERCEDES-BENZ C 200, державний номерний знак НОМЕР_1 та в графі обмеження (перевищення) швидкості, км./год. вказано 50 , тобто при обмеження швидкості руху в 50 км/год. допущено перевищення в 29 км/год. Дані фотознімки також містять дату та адресу допущеного правопорушення. Також вказано, що швидкість руху автомобілю зафіксована радаром була 79 км/год. Зокрема, апеляційний суд звертає увагу, що приписами ч.3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного суду від 11 грудня 2019 року по справі №761/41786/16-а. Матеріалами справи підтверджується, що постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії ЕАМ №3405584 від 09.11.2020 року за ч.1 ст.122 КУпАП винесена інспектором Толстим О.Г. на підставі інформаційних файлів за результатами автоматичної фіксації подій з ознаками адміністративного правопорушення, отриманих в електронному вигляді із системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі. Вчинення адміністративного правопорушення зафіксоване технічним засобом «TruCAM Lti 20/20», який пройшов повірку відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/19783, виданого ДП «Укрметртестстандарт». Відповідно до експертного висновку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №04/02/03-3008 від 27 вересня 2018 року в об`єкті дослідження «TruCAM Lti 20/20», правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/ІЕС 18033-3:2015, із довжиною ключа 256 біт. Об`єкт експертизи забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних. Також ,як вбачається з відеозапису інспектором Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції 5 роти 4-го батальйону Толстим О.Г. було розяснено позивачу право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, та було роз`яснено позивачу інші права в порядку ст.268 КУпАП . Відповідно до приписів ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини ,на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до приписів ч.2 ст.99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (надалі Закон № 851-IV ) , у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення, тільки коли електронний документ виступає доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Таким чином, апеляційний суд вважає, що записаний на оптичний диск (носій інформації), електронний файл у виді відеозапису є оригіналом електронного документа. Апеляційний суд звертає увагу , що чинним адміністративно- процесуальним законодавством не регламентовано, що саме є оригіналом чи копією електронного доказу (інформації), а відтак вбачається прогалина у праві, відповідно до якої дані суспільні відносини потребують правового регулювання, оскільки не передбачені конкретним процесуальним законом. Враховуючи вищевикладене та у відповідності до ч. 6 ст. 7 КАС України до даних правовідносин необхідно застосовувати закон, що регулює подібні правовідносини, тобто застосовувати аналогію закону. У ч.1 ст.7 Закону № 851-IV вказано, що у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях, кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Тобто, в даній справі позивачу, адвокату та на адресу суду надіслано оригінал доказу у вигляді відеозапису, який створюється у необхідній кількості примірників, що зумовлено принципом роботи програмного забезпечення, а тому прошу вважати надані до суду відеозаписи, які записані на оптичному диску оригіналами файлів у відповідності до норм Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Також, відповідно до п.п. 1,8, 12, 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»: автентифкація - електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних: електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; засіб електронної ідентифікації - носій інформації, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується дія автентнфікації особи під час надання та або отримання електронних послуг. Таким чином,апеляційний суд вважає , що відеозапис , який миститься на DVD-R диску є належним доказом , який міститься в матеріалах справи та не потребує засвідчення електронним цифровим підписом, оскіїьки останній с оригіналом , а сама процедура здіійснення відеозапису забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних, а протилежний довод апелянта є необгрунтованим. Апеляційний суд вважає, що відповідачем доведено законність та обґрунтованість винесення постанови у справі про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП, та законність дій щодо її складення. Позивачем ,навпаки ,не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів , які спростовують надані відповідачем докази скоєння правопорушення. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову , так як відповідачем доведено законність та обґрунтованість винесення постанови у справі про адміністративні правопорушення серії ЕАМ №3405584 від 09.11.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. (2) Висновки апеляційного суду: Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції та задоволення апеляційної скарги , а також , що не підлягають стягненню чи перерозподілу судові витрати понесені , у зв`язку із прийняттям судового рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст. 3, 6, 7,139,229,242, 271,272, 286,302,308, 309, 310,ст.315, 316, 321,322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення , рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складене та підписане 28 квітня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.