Постанова 4854 № 420/1849/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1849/20 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 22 травня 2020 року Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Яковлєва О.В., суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року, у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Одеський завод гумових технічних виробів» до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И Л А : Приватне акціонерне товариство «Одеський завод гумових технічних виробів» звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Державній екологічній інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування припису від 07 листопада 2019 року № 40/13. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року частково задоволено позовні вимоги, а саме визнано протиправним та скасовано пункт 4 припису від 07 листопада 2019 року № 40/13. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як за результатами проведеної перевірки товариства контролюючим органом обґрунтовано встановлено відсутність у нього дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на частину його обладнання. В даному випадку, апелянт зазначає, що при проведенні заходу державного контролю на території підприємства виявлено джерела викидів в атмосферне повітря, а саме: преса, котел на твердому паливі, зварювальні апарати, витяжки. Тому, апелянт вважає, що товариство для використання зазначеного устаткування має отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу, з якого вбачається, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо необхідності задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин у товариства не виникло обов`язку отримувати додаткові дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав. Судом першої інстанції, зокрема, встановлено, що у період з 21 жовтня 2019 року по 01 листопада 2019 року, на підстав наказу № 594 від 18 жовтня 2019 року, посадовими особами Державної екологічної інспекції в Одеській області проведено відносно ПАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якого складено акт № 68/13. Перевіркою встановлено, що при огляді території ПАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», зокрема, виявлено невраховані джерела викидів в атмосферне повітря, дозвіл на які не отримано у встановленому порядку, а саме: преса, котел на твердому паливі, зварювальні апарати, витяжки, труби інше. Тому, в акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення товариством ст. 10 та ст. 11 ЗУ «Про охорон атмосферного повітря». При цьому, 07 листопада 2019 року Державною екологічною інспекцією в Одеській області з метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час проведення планової перевірки складено припис № 40/13. В даному випадку, зазначеним приписом зобов`язано товариство усунути наступні порушення вимог природоохоронного законодавства: 1) не допускати змішування відходів для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу; 2) визначити склад і властивості не врахованих відходів; 3) обладнати місця тимчасового зберігання відходів; 4) отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; 5) оформити належним чином документи на користування земельною ділянкою. Не погоджуючись з правомірністю отриманого припису, після процедури адміністративного оскарження, товариство звернулось до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як контролюючим органом не доведено правомірності свого висновку про необхідність отримання товариством додаткового дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, Закон України «Про охорону атмосферного повітря» визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря. Згідно ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, а також іншими органами виконавчої влади. Згідно ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», у галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин. Згідно ч. 1 ст. 7 ЗУ ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок. Згідно ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Згідно ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Згідно ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря», дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: неперевищення протягом строку їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин. Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності припису Державної екологічної інспекції в Одеській області від 07 листопада 2019 року № 40/13. При цьому, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції зроблено висновок про необхідність часткового скасування зазначено припису, а як наслідок визнано протиправним та скасовано п. 4 оскаржуваного припису. В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги контролюючого органу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. В даному випадку, контролюючим органом у ході проведення перевірки позивача виявлено невраховані джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, дозвіл на які не отримано у встановленому порядку, а саме: преса, котел на твердому паливі, зварювальні апарати, витяжки, труби. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний пункт припису № 4 стосується отримання дозволу на викиди у атмосферне повітря забруднюючих речовин пресом, котлом на твердому паливі, зварювальними апаратами, витяжками та трубами. Між тим, аналіз зазначених норм права свідчить про те, що для отримання суб`єктом господарювання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря необхідна наявність одночасно таких умов: наявність стаціонарних джерел викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря; наявність забруднюючої речовини у переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин встановлюється Кабінетом Міністрів України; встановлені нормативи гранично допустимого викиду конкретно визначеної забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від конкретного стаціонарного джерела викиду. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 09 квітня 2020 року, у справі №810/3027/16. В свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, в акті проведеної перевірки контролюючим органом не визначено виду забруднюючих речовин та гранично допустимих норми викидів таких речовин. Крім того, Порядком розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, який затверджено постановою КМ України від 28 грудня 2001 року № 1780 встановлено, що він визначає вимоги щодо розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря із стаціонарних джерел. Згідно п. 7 Порядку вбачається, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінекоенерго. При цьому, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16 серпня 2004 року № 317 «Про затвердження Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» затверджено Перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел. В свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, у вказаному переліку відсутнє спірне устаткування, а саме: прес, котел на твердому паливі, зварювальні апарати, витяжки, труби. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку отримувати спірний дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. В свою чергу, у межах доводів та вимог апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень, останнім не спростовано вищевказаних висновків суду першої інстанції. При цьому, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено. Тому, керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державну екологічну інспекцію в Одеській області. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Яковлєв О.В. Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.