Постанова 4851 № 440/6129/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2021 р. Справа № 440/6129/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 р. (ухвалене суддею Довгополом М.В.) по справі № 440/6129/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради, в якому просив: визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов`язати Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з дня порушення права - 23.06.2020 р.; зобов`язати Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 р. відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 31.07.2006 р. по 06.11.2015 р., а з 07.11.2015 р. по 30.04.2020 р. у Національній поліції, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.12-14) та у послужному списку ОСОБА_1 (а.с.50-55). 06.11.2015 р. позивач звільнений з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 за пунктом 64 "з" (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) (наказ УМВС від 06.11.2015 р. № 625 о/с). На момент звільнення з органів внутрішніх справ мав спеціальне звання капітан міліції, що підтверджується записом у послужному списку ОСОБА_1 (а.с.50-55). 07.11.2015 р. позивач призначений на посаду старшого оперуповноваженого Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області (наказ ГУНП від 07.11.2015 р. № 8о/с), присвоєно спеціальне звання капітан поліції, що підтверджується записом у послужному списку ОСОБА_1 (а.с.50-55). 04.03.2016 р. комісія у складі голови заступника начальника Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області, начальника кримінальної поліції підполковника поліції ОСОБА_2 , членів комісії: старшого інспектора Лубенського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_3 , начальника сектору Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області майор поліції ОСОБА_4 , розглянувши матеріали службового розслідування за фактом травмування старшого оперуповноваженого Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_1 , склала відповідний висновок службового розслідування (а.с.29-34). Зі змісту наведеного висновку слідує, що 09.02.2016 р. близько 11-00 ОСОБА_1 , здійснюючи оперативно-розшукові заходи по встановленню місця знаходження та доставки в судове засідання гр. ОСОБА_5 , отримав тілесні ушкодження. У подальшому, ОСОБА_1 доставлено до приймального відділення Лубенської КЦМЛ для надання невідкладної допомоги. Після огляду лікарями йому поставлено діагноз - "уламкового перелому основної фаланги п`ятого пальця лівої кісті зі зміщенням, ЧМТ, струсу головного мозку" і госпіталізовано до неврологічного відділення Лубенської КЦМЛ. Як встановлено комісією під час службового розслідування, тілесні ушкодження 09.02.2016 р. у вигляді "уламкового перелому основної фаланги п`ятого пальця лівої кісті зі зміщенням, ЧМТ, струсу головного мозку" старший оперуповноважений Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області капітан поліції ОСОБА_1 отримав при виконанні службових обов`язків, у період проходження служби внаслідок безпосереднього впливу правопорушника на працівника (учинення опору) (а.с.29-34). За наслідками службового розслідування за фактом травмування старшого оперуповноваженого Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_1 , 04.03.2016 р. Лубенським ВП ГУНП в Полтавській області складено акт розслідування нещасного випадку, що стався 09.02.2016 р. близько 11-00 із старшим оперуповноваженим Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_1 за формою Н-5, за висновком якого нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків внаслідок безпосереднього впливу правопорушника на працівника (учинення опору) (а.с.35-36). За результатами розслідування нещасного випадку, 04.03.2016 р. начальником Лубенського ВП ГУ НП в Полтавській області Бевзюком В.В. затверджено акт № 13 про нещасний випадок за формою Н-1, за висновками якого нещасний випадок з старшим оперуповноваженим Лубенського ВП ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_1 стався 09.02.2016 р. близько 11-00 в період проходження служби при виконанні службових обов`язків (а.с.37-38). 06.04.2020 р. медичною (військово-лікарською) комісією ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області) за розпорядженням УКЗ ГУНП в Полтавській області здійснено медичний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого встановлено діагноз: наслідки закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку (09.02.2016 р.) у вигляді вогнищ гліозу в субкортикальних відділах обох гемісфер, змішаної гідрацефалії, з стійкою лікворно-венозною дистензією, стійким вестибуло-атактичним синдромом, двобічною рефлекторно-пірамідною недостатністю, вегетативною дисфункцією з частими судинними вегетативними кризами, астено-невротичним синдромом травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків, непридатний до служби в поліції, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 98/С від 06.04.2020 р. (а.с.69-70). Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 28.04.2020 р. № 180 о/с "По особовому складу" звільнено майора поліції ОСОБА_1 , заступника начальника Лубенського відділу поліції ГУНП начальника сектору кримінальної поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) 30.04.2020 р. (а.с.41). Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0022964 підтверджено, що ОСОБА_1 має ступінь втрати працездатності 80% з 20.05.2020 р., причина втрати професійної працездатності: травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с.42). Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААБ № 703781 від 01.06.2020 р. ОСОБА_1 встановлено ІІ група інвалідності з 20.05.2020 р., причина інвалідності: травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с.43, 64). 23.06.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради із заявою від 23.06.2020, у якій просив надати йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення відповідно до поданих документів (а.с.44, 63). Листом від 23.06.2020 р. № 03-2/2447 Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки за інформацією Національної поліції законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань (а.с.45, 71). ОСОБА_1 , вважаючи дії Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради щодо відмови у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними, звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підставі для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 р. № 3551-XII (в подальшому - Закон № 3551-XII). Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 Закону № 3551-XII. Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551 передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначаються Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. № 302 (в подальшому - Положення № 302). Пунктом 2 Положення № 302 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Згідно із пунктом 3 Положення № 302 інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід". Пунктом 7 Положення № 302 визначено, що "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Аналізуючи пункт 2 частини 2 статті 7 Закону №3551, юридично значущими умовами для визначення права на встановлення статусу особа з інвалідності внаслідок війни на підставі вказаного пункту є те, що: 1) особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань; 2) такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. Судовим розглядом встановлно, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 31.07.2006 р. по 06.11.2015 р., а з 07.11.2015 р. по 30.04.2020 р. у Національній поліції, а також те, що ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 20.05.2020 р., причина інвалідності: травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків, що настала під час проходження служби у Національній поліції України. Суд апеляційної інстанції враховує, що 07.11.2015 р. набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02.07.2015 р., який не містить законодавчої дефініції "особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", натомість, застосовує термін "поліцейський" для позначення осіб, що проходять службу в органах поліції. Разом з цим, вищевказаний закон не містить норм, які б прирівнювали правовий статус осіб рядового та начальницького органу внутрішніх справ та поліцейських. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на інформацію, викладену у листах Національної поліції від 22.04.2020 р. № 5006/01/12-2020 (а.с.72) та Міністерства соціальної політики України № 03-20/1921 від 04.03.2020 р. (а.с.73), згідно з якими законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань. Отже, законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу "особа рядового та начальницького органу внутрішніх справ" на поліцейських. Таким чином, зважаючи на те, що позивач отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, що настала під час проходження служби у Національній поліції України, а не під час проходження служби в органах внутрішніх справ, беручи до уваги те, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття особи рядового і начальницького складу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що позивач належить до складу осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, а тому до нього не можуть бути застосовні положення п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у позивача право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутнє, оскільки останній отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, а не під час виконання військового обов`язку. Суд першої інстанції вірно зауважив, що встановлення медичною комісією групи інвалідності з формулюванням "травма пов`язана з виконанням службових обов`язків", не є безперечною підставою для надання позивачу статусу інваліда війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки відповідно до вимог Закону. Верховний Суд України в постановах від 20.01.2015 р. у справі № 21-528а14 та від 06.11.2013 р. у справі № 21-377а13 дійшов висновку, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок виконання службових обов`язків. При цьому, віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону № 3551-XIІ безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", якими є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до інвалідів війни, є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав про задоволення позовних вимог. Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справіv. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 р. по справі № 440/6129/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич