Постанова 4811 № 466/10425/19

Справа № 466/10425/19 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І. Провадження № 22-ц/811/2664/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:79 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 13 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатське об`єднання «Автопоміч» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 , про стягнення недоплаченого страхового відшкодування понесених витрат на лікування, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з тимчасовою втратою працездатності, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з стійкою втратою працездатності, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральною шкодою та стягнення витрат на правничу допомогу,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатське об`єднання «Автопоміч», звернулась до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі - ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», відповідач, страховик) про стягнення недоплаченого страхового відшкодування понесених витрат на лікування, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з тимчасовою втратою працездатності, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з стійкою втратою працездатності, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральною шкодою та стягнення витрат на правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зіслався на наступні обставини. 14 листопада 2018 року, приблизно о 20 год. 30 хв., на вул. Б.Хмельницького, 269 у м. Львові сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю автомобіля марки «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 наїзд пішохода позивачку ОСОБА_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Постановою слідчого ВРЗуСТ СУ ГУ НП у Львівській області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140090004274 від 15.11.2018 закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. В зв`язку з тим, що відповідно до полісу № АЕ/8025018 цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявами про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на лікування та придбання лікарських засобів, стійкою втратою працездатності та тимчасовою втратою працездатності. 20 серпня 2019 року ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» здійснило виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування в загальному розмірі 65 236,32 грн. Своїм листом від 08.11.2019р вих. № 081119-51348/к, наданим у відповідь на адвокатський запит, ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», враховуючи п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», роз`яснило розрахунок виплачених позивачу ОСОБА_1 сум страхового відшкодування: 49 758,75 грн. (згідно ст. 24 Закону (лікування)) + 7 486,90 грн. (згідно ст. 25 Закону (тимчасова втрата працездатності)) + 67 014,00 грн. (згідно п. 26.2. ст. 26 Закону (стійка втрата працездатності)) + 6 212,98 грн. (згідно ст. 26-1 Закону (моральна шкода)) = 130 472,64/2 (згідно п. 36.3. ст. 36 Закону) = 65 236,32грн. Як вбачається з вищевказаної відповіді ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» загальний розмір страхового відшкодування в сумі 130 472,64 грн. поділено на два, оскільки, як вважає відповідач, в даному випадку застосовується положення п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено, що якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, а тому позивачу ОСОБА_1 було виплачено лише половину розміру страхового відшкодування в сумі 65 236,32 грн. Відповідно до п. 36.7 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-ІV від 1 липня 2004 року, з наступними змінами і доповненнями, (далі Закон №1961-ІV) рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку. З таким рішенням відповідача про виплату лише половини розміру страхового відшкодування позивачка ОСОБА_1 не погоджується, оскільки таке рішення страховика не відповідає нормам чинного законодавства. Згідно із ст. 6 Закону №1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Положеннями ст. 22 Закону №1961-ІV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно із п. 23.1. ст. 23 Закону №1961-ІV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, шо полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Пунктом 24.1 ст. 24 Закону №1961-ІV встановлено, що у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обгрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Приписами ст. 25 Закону №1961-ІV передбачено, що у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Розмір страхового відшкодування за тимчасову втрату працездатності становить 7 486,90 грн. Пунктом 26.1 ст. 26 Закону №1961-ІV визначено, що мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить, зокрема, у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку. На момент настання ДТП мінімальний розмір заробітної плати становив 3 723,00 грн., отже, позивачці ОСОБА_1 належить відшкодування за стійку втрату працездатності (ІІ група інвалідності) в розмірі 67 014,00 грн. (3 723x18 = 67 014,00) Позивачка ОСОБА_1 оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн., оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тяжкі тілесні ушкодження і їй встановлено ІІ групу інвалідності та завдано непоправної шкоди здоров`ю. Однак, розмір і порядок розрахунку страхового відшкодування визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Статтею 26-1 Закону №1961-ІV передбачено відшкодування страховиком потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Відповідно до положень даної статті розмір моральної шкоди становить 5% від суми страхової виплати за шкоду, завдану здоров`ю (124 259,65 грн.) і становить 6212,98 грн. (49 758,75 грн. лікування + 7 486,90 грн. тимчасова втрата працездатності + 67 014,00 грн. стійка втрата працездатності = 124 259,65 грн. 124 259,65 грн. шкода заподіяну здоров`ю : 100 х 5 = 6 212,98 грн. Щодо застосування відповідачем положень п.36.3. ст.36 №1961-ІV вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. В ч. 1 ст. 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Як вбачається з даних норм ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат на придбання ліків та відшкодування втрати працездатності. Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Аналіз положень ст. ст. 1193, 1195, 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що вина потерпілого не враховується при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, в тому числі і при здійсненні страхових виплат передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Отже до спірних правовідносин не підлягають до застосування положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV, якими передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, оскільки шкода, пов`язана зі смертю потерпілого ч и ушкодженням здоров`я, відшкодовується в незалежності від його вини. Положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV стосуються випадку, передбаченого у ч.2 ст.1188 ЦК України, в якій зазначено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Тобто, положення про ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об`єктів підвищеної небезпеки (наприклад - пішоходу у разі зіткнення двох автомобілів). Однак у даній ситуації, шкода здоров`ю та каліцтвом потерпілої ОСОБА_1 настала в результаті наїзду на неї одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг вчасно зупинитися в результаті виходу потерпілого на проїжджу частину. Вважає, що відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати, належної позивачу на два, а тому є всі підстави для стягнення з нього недоплаченої страхової виплати. Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний суд України в постанові від 10.01.2019 у цивільній справі №274/4882/17-ц висловив правову позицію, що відповідно до положень ч.2 ст. 1188 ЦК України іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини. Тобто, за змістом цієї норми, обов`язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них, якщо не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК України). Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону №1961-IV у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Відтак, положення пункту 36.3 Закону №1961-IV застосування не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пішохода не була і не може бути застрахована відповідно до вимог цього Закону. Таким чином, неправильне застосування відповідачем норм Закону №1961-ІV призвело до порушення прав позивача на отримання повного відшкодування шкоди. З огляду на такі обставини просив ухвалити рішення, яким: - стягнути з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування витрат, понесених на лікування в розмірі 24 879,38 грн.; - стягнути з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування, пов`язане з тимчасовою втратою працездатності в розмірі 3 743,45 грн.; - стягнути з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування, пов`язане з стійкою втратою працездатності в розмірі 33 507,00 грн.; - стягнути з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування, пов`язане з заподіяною моральною шкодою в розмірі 3 106,49 грн.; - стягнути з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу. Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 13 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатське об`єднання «Автопоміч» до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про стягнення недоплаченого страхового відшкодування понесених витрат на лікування, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з тимчасовою втратою працездатності, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з стійкою втратою працездатності, недоплаченого страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральною шкодою та стягнення витрат на правничу допомогу задоволено повністю. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 : - недоплачене страхове відшкодування витрат, понесених на лікування в розмірі 24 879,38 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот сімдесят дев`ять гривень тридцять вісім копійок); - недоплачене страхове відшкодування, пов`язане з тимчасовою втратою працездатності в розмірі 3 743,45 грн. (три тисячі сімсот сорок три гривні сорок п`ять копійок); - недоплачене страхове відшкодування, пов`язане з стійкою втратою працездатності в розмірі 33 507,00 грн. (тридцять три тисячі п`ятсот сім гривень); - недоплачене страхове відшкодування, пов`язане з заподіяною моральною шкодою в розмірі 3 106,49 грн. (три тисячі сто шість гривень сорок дев`ять копійок); - 3000,00 грн. (три тисячі гривень) витрат на правничу допомогу. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» судовий збір в доход держави в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок). Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування». Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу, що пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження зі своєї вини внаслідок її безвідповідальних дій. Вважає, оскільки учасниками дорожнього руху були дві особи, водій застрахованого транспортного засобу та позивачки, саме вони є відповідальними за завдання шкоди, в зав`язку з чим наявні підстави вважати, що шкода потерпілому позивачу була завдана внаслідок сукупності дій таких осіб і така шкода повинна бути поділена на кількість відповідальних осіб. Оскільки страхова компанія свою частину шкоди відшкодувала, вважає, що інша частина шкоди належить самій потерпілій особі. В апеляційній скарзі приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15 квітня 2021 року, є дата складення повного судового рішення 26 квітня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що відповідач своєчасно не повернув одержані кошти, в зв`язку з чим допустив порушення прав позивача. Окрім цього, суд прийшов до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасним повернення грошових коштів згідно розписки. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що шкода здоров`ю та каліцтвом потерпілої ОСОБА_1 настала в результаті наїзду на неї одного автомобіля (застрахованого), відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати, належної позивачці ОСОБА_1 на два. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обстави. Судом встановлено, що 14 листопада 2018 року о 20.30 год. по вул. Б.Хмельницького,269 в м. Львові відбулася ДТП за участю автомобіля марки «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_1 , внаслідок якої останній згідно висновку експерта №318/18 від 03 грудня 2018 року заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. 27 березня 2019 року слідчим ВРЗуСТ СУ ГУ НП у Львівській області Рокошевським А.М. прийнято постанову про закриття кримінального провадження, якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12018140090004274 від 15.11.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Зі змісту вищевказаної постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що під час проведення досудового розслідування було встановлено, що автомобіль марки «ВАЗ 21099», державний номерний знак НОМЕР_1 , не мав технічних несправностей, що причиною настання даної ДТП є поява пішохода ОСОБА_1 на смузі руху автомобіля «ВАЗ-21099», що знаходився від місця наїзду на такій віддалі, яка з моменту виникнення небезпеки водію ОСОБА_2 була меншою зупинного шляху керованого ним автомобіля, що пішохід ОСОБА_1 перебувала у стані алкогольного сп`яніння (1,6 % етанолу) та отримала тілесні ушкодження зі своєї вини. Судом також встановлено, що станом на час настання вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», оскільки останнім, як страховиком, було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/8025018 (поліс № АЕ/8025018), забезпечений транспортний засіб «ВАЗ-21099», р.н. НОМЕР_1 . Вищевказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін даних в судовому засіданні в суді першої інстанції та долученими до справи копією вищевказаної постанови про закриття кримінального провадження від 27 березня 2019 року, долученою до позовної заяви роздруківкою з центральної бази МТСБУ стосовно поліса №АЕ/8025018, іншими доказами по справі та ці обставини ніким з учасників процесу не оспорювались. Спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування шкоди, завданої в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, та регулюються Законом України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про страхування», та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Також встановлено, що відповідачем ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» після закриття кримінального провадження було отримано заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мелеха Д. О. на виплату позивачці страхового відшкодування, до яких долучено необхідні документи. За результатами розгляду таких заяв та доданих до них документів відповідач визнав, що ДТП, яка мала місце 14 листопада 2018 року по вул. Б.Хмельницького, 269 в м. Львові, є страховим випадком, а також у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, здійснив оцінку та визначив розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок згаданої вище ДТП. При цьому, ним, як страховиком, було враховано граничні розміри страхового відшкодування, порядок підтвердження витрат потерпілого (його представників), порядок розрахунку та виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілого встановлені ст. ст. 24-26-1 Закону №1961-IV. Керуючись вищевказаними нормами Закону №1961-IV, ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» визначило загальний розмір завданої позивачці ОСОБА_1 шкоди в розмірі 130 472,64 грн. Своїм листом від 08.11.2019р вих. № 081119-51348/к, наданим у відповідь на адвокатський запит представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мелеха Д.О., ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» роз`яснило порядок розрахунку вищевказаної суми страхового відшкодування наступним чином: 49 758,75 грн. (згідно ст. 24 Закону (лікування)) + 7 486,90 грн. (згідно ст. 25 Закону (тимчасова втрата працездатності)) + 3 723,00 грн.*18 (згідно п. 26.2. ст. 26 Закону (стійка втрата працездатності)) + 6 212,98 грн. (згідно ст. 26-1 Закону (моральна шкода)) = 130 472,64 грн. Такий розрахунок страхового відшкодування, який був проведений відповідачем, сторонами не оспорює. З вищевказаної відповіді також вбачається, що ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» загальний розмір страхового відшкодування в сумі 130 472,64 грн. було поділено на два, оскільки, як вважає відповідач, в даному випадку застосовується положення п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено, що якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, а тому позивачці ОСОБА_1 20 серпня 2020 року було фактично виплачено лише половину розміру нарахованого страхового відшкодування в сумі: 130 472,64 грн. : 2 = 65 236,32 грн. З пояснень даних судовому засіданні суду першої інстанції представником відповідача ОСОБА_3 , встановлено, що при визначенні суми до відшкодування страховиком також було враховано наявність вини потерпілої ОСОБА_1 в настанні ДТП, що відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування. Відповідно до частин першої і другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. З огляду на вказані положення статті 509 ЦК України та з урахуванням вимог статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди у повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Статтею 1187 ЦК України передбачено об`єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі. Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів . За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе особа, яка її завдала. Згідно з приписами ч.2 та ч.5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У відповідності до ч.1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Положеннями п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. У відповідності до положень ст. 6 Закону №1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з п.22.1. ст. 22 Закону №1961-ІV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно із п. 23.1. ст. 23 Закону №1961-ІV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, шо полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Пунктом 24.1 ст. 24 Закону №1961-ІV визначено, що у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обгрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Приписами ст. 25 Закону №1961-ІV передбачено, що у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Пунктом 26.1 ст. 26 Закону №1961-ІV встановлено, що мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить, зокрема, у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку. На момент настання ДТП мінімальний розмір заробітної плати становив 3 723,00 грн., отже, позивачу ОСОБА_1 належить відшкодування за стійку втрату працездатності (ІІ група інвалідності) в розмірі 67 014,00 грн. (3 723x18 = 67 014,00) З пояснень представника позивача вбачається, що позивач ОСОБА_1 оцінює заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн., оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала важкі тілесні ушкодження, їй встановлено ІІ групу інвалідності та завдано непоправної шкоди здоров`ю. Приписами ст. 26-1 Закону №1961-ІV передбачено відшкодування страховиком потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Відповідно до положень даної статті розмір моральної шкоди становить 5% від суми страхової виплати за шкоду, завдану здоров`ю (124 259,65 грн) і становить: 49758,75 грн. (витрати на лікування) + 7 486,90 грн. (відшкодування у зв`язку тимчасовою втратою працездатності) + 67 014,00 грн. ( відшкодування у зв`язку зі стійкою втратою працездатності) : 100 х 5 = 6 212,98 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. В ч. 1 ст. 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Як вбачається з даних норм ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат на придбання ліків та відшкодування втрати працездатності. Системний аналіз положень ст. ст. 1193, 1195, 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що вина потерпілого не враховується при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, в тому числі і при здійсненні страхових виплат передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Отже до спірних правовідносин не підлягають до застосування положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV, якими передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, оскільки шкода, пов`язана зі смертю потерпілого чи ушкодженням здоров`я, відшкодовується в незалежності від його вини. Положення п.36.3 ст.36 Закону №1961-ІV стосуються випадку, передбаченого у ч.2 ст.1188 ЦК України, в якій зазначено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Судом встановлено, що шкода здоров`ю та каліцтвом потерпілої ОСОБА_1 настала в результаті наїзду на неї одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг вчасно зупинитися в результаті виходу потерпілого на проїжджу частину. З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати, належної позивачу ОСОБА_1 на два, а тому позовні вимоги про для стягнення з нього недоплаченої страхової виплати є підставними та такими, що підлягають до задоволення. Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди. Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у Постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18). Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судами обставин не виключається. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» висновків суду першої інстанції не спростовують, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 13 серпня 2020 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 13 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 26 квітня 2021 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник