Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/63/20

Дата документу 26.04.2021 Справа № 331/63/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/63/20 Головуючий у 1 інстанції Антоненко М.В. Провадження №22ц/807/1136/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої злочином,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої злочином. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначав, що він визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 1-кп/332/123/17 за обвинуваченням ОСОБА_1 - відповідача по справі за ч. 1 ст. 175 КК України. Вказане кримінальне провадження ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року було закрито, а ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 175 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Вказаною ухвалою суду встановлено, що « ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «Варт», являючись керівником вказаного підприємства та узявши таким чином на себе зобов`язання дотримуватись трудового законодавства та права громадян на своєчасне отримання винагороди за працю, діючи умисно, в порушення вищевказаних норм законодавства, всупереч встановленого законом порядку першочергового використання грошових коштів на оплату праці» маючи реальну фактичну можливість виплачувати заробітну плату працівнику підприємства ОСОБА_2 при наявності достатніх грошових коштів у ТОВ «Варт», приймаючи рішення про витрачання у період з 18 листопада 2011 року по 31 травня 2014 року грошових коштів на різноманітні господарські цілі товариства не пов`язані із виплатою заробітної плати у загальній сумі 4121977,35 грн., безпідставно не виплатив заробітну плату ОСОБА_2 за період з 18 листопада 2011 року по 31 травня 2014 року у сумі 57030 грн.» ОСОБА_2 зазначав, що на час розгляду кримінального провадження № 1-кп/332./123/17 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 175 КК України, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 pоку , на користь позивача вже була стягнута сума заборгованості з заробітної плати. Крім того, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2018 року по справі № 331/8351/17 було вирішено стягнути з ТОВ «Варт» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 01 червня 2014 року по 15 січня 2015 року у розмірі 18750 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку з 15 січня 2015 року по 01 грудня 2017 року в розмірі 85954,10 грн. Разом з тим, наявність вказаних судових рішень жодним чином не обмежує позивача у праві на відшкодування йому моральної шкоди, завданої внаслідок скоєння відповідачем злочину, передбаченого ч.1 ст.175 КК України. Отже, позивачем заявлений позов саме про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, окремо до відповідача, як до керівника ТОВ « Варт», тобто до особи, винної в умисній безпідставній невиплаті заробітної плати. Суть моральної шкоди полягає в душевних стражданнях, які були понесені потерпілим. Потерпілий був вимушений відкладати важливе та необхідне лікування, позичати гроші у рідних та знайомих. Душевний біль і страждання Позивача пов`язані також з серйозним розладом здоров`я потерпілого та неможливість Позивачем пройти необхідне важливе для нього лікування у зв`язку з відсутністю коштів через умисну, безпідставну невиплату заробітної плати з вини Відповідача. Все це також стало причиною розладів сну, постійних нервових зривів, погіршення стану здоров`я та стосунків з оточуючими. Зазначене підтверджується висновками спеціалістів, що підтверджують наявність захворювань позивача й необхідність лікування, медичними картками, складеними прайсами на лікування та іншими важливими медичними документами. Позивач, 1938 року народження, має ухвалене на свою користь рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року у справі № 331/5094/14-ц про стягнення з ТОВ «Варт» заборгованості з заробітної плати в розмірі 57030 грн., яка не виплачувалась, починаючи ще з 2011 року та рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2018 року по справі № 331/8351/17 про стягнення з ТОВ «Варт» заборгованості із заробітної плати за період з 01 червня 2014 року по 15 січня 2015 року у розмірі 18750 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку з 15 січня 2015 року по 01 грудня 2017 року в розмірі 85954,10 грн. Вказані рішення суду досі залишаються невиконаними. Одночасно, ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні № 1-кп/332/123/17 підтверджена вина відповідача в безпідставній невиплаті позивачу його заробітної плати за вказаний період. Таким чином, він позбавлений можливості отримати стягнуту з підприємства ТОВ «Варт» заборгованість з заробітної плати - саме з вини Відповідача, внаслідок скоєння останнім злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України. Отже, в даному випадку завдана позивачу моральна шкода полягає в порушенні винними умисними діями відповідача майнового права позивача на вже стягнуту заробітну плату. До того ж, ОСОБА_2 зазначав, що тривале позбавлення можливості отримати свою заробітну плату внаслідок протиправних дій відповідача, суттєво вплинуло на якість життя особи, потерпілої від злочину та стало причиною для настання негативних наслідків для позивача, завадило здійснити відповідне лікування, провести рекомендовані операції. Так, позивач є особою похилого віку, йому виповнився 81 рік, останні 5 років свого життя він вимушений проводити в безперервній боротьбі за свої порушені права. Навіть наявність судового рішення про стягнення на його користь невиплаченої суми заробітної плати та наявність судового рішення щодо встановлення особи з вини якої і було порушено його право на отримання заробітної плати за свій труд, - жодним чином реально не захистило позивача та не відновило цивільних прав потерпілого, а саме його порушеного майнового права. При цьому, вказані рішення до теперішнього часу так і залишаються невиконаними, а виконавчий лист щодо стягнення з ТОВ «Варт» заборгованості по заробітній платі в сумі 57030 грн. згідно постанови державного виконавця від 07 жовтня 2018 року був повернутий Позивачу без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України про виконавче провадження (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). Отже, ОСОБА_2 протягом тривалого часу обмежений в своїх витратах, що значно погіршує якість його життя, оскільки окрім пенсії зараз він має іншого доходу, фактично існує від пенсії до пенсії, оскільки не має вільних грошей, які б складали його «подушку безпеки». Ці недоотримані кошти змушують позивача фактично постійно нести додаткові витрати. Так, протягом декількох років позивач позбавлений можливості робити оптову сезонну закупівлю продуктів (ціни на які в сезон врожаю значно дешевше), і тому «не в сезон» він вимушений купувати їх значно дорожче. Не маючи достатньо коштів, позивачу довелось відмовитись від своєчасного належного лікування захворювань, протезування зубів, придбати слуховий апарат. Також, позивач не зробив рекомендовану йому операцію. При цьому, ціни на вказані медичні послуги тільки зростають. З цих же причин позивач не зміг зробити необхідні ремонтні роботи в квартирі, а різниця в цінах на товари та послуги станом на 2015 рік та станом на 2019 рік є суттєвою, і відповідно кошти, які становлять цю різницю, - позивачем фактично втрачені. Крім того, частину грошей, яку позивач не отримав з вини відповідача, він міг би розмістити на депозитному рахунку в банку, і гроші надавали б йому додатковий дохід до 18 % річних. Отже, неможливість володіти та розпоряджатися своїми коштами в сумі 161734,10 грн. завдала і завдає позивачу відповідну моральну шкоду, яку позивач оцінює у 80000 грн. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 80000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 50000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту наявності душевних страждань ОСОБА_2 , спричинених внаслідок незаконних дій відповідача. Судом враховано, що позивач є особою поважного віку, те що його позбавлено можливості отримати свою заробітну плату внаслідок протиправних дій відповідача, що суттєво вплинуло на якість життя особи, потерпілої від злочину та стало причиною для настання негативних наслідків для позивача, завадило здійснити відповідне лікування, провести рекомендовані операції. Визначаючи суму моральної шкоди в розмірі 50000 грн., суд виходив із засад розумності та справедливості. Доводи ОСОБА_1 про пропуск ОСОБА_4 позовної давності, суд до уваги не прийняв, оскільки посилання відповідача на те, що право на позов про стягнення моральної шкоди у зв`язку із невиплатою заробітної плати виникає щомісяця щодо кожного факту несплати відповідної суми заробітної плати, а позовна давність обчислюється з того дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права, не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Встановивши, що ухвала Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні № 1-кп/332/123/17, якою встановлено вину ОСОБА_1 в умисній безпідставній невиплаті заробітної плати ОСОБА_2 , набрала законної сили 07 лютого 2018 року, а з позовом ОСОБА_2 звернувся 09 січня 2020 року, суд дійшов висновку, що позивачем строк на звернення до суду не пропущено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року, та ухвалити нове, ким відмовити у задоволенні позовним вимог. Стягнути з позивача судовий збір. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що заявлені безпосередньо до нього позовні вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки відсутні умови за яких настає цивільно-правова відповідальність при заподіянні шкоди. Моральна шкода має деліктне походження, оскільки передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. В свою чергу підставою для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності є обов`язкова наявність в її діях (бездіяльності) складу цивільного правопорушення. У постанові від 12 вересня 2018 року по справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. ОСОБА_1 вважає, що сам факт затримки розрахунку з позивачем не свідчить про завдання йому моральної шкоди бездіяльністю відповідача на посаді директора ТОВ «Варт» та про наявність підстав для її відшкодування саме відповідачем, оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст.1167 ЦК України потрібна наявність неправомірного рішення, дії чи бездіяльність заподіювана шкоди, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювана та причинний зв`язок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача. Тобто, позивач повинен надати докази, як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача на посаді директора ТОВ «Варт» що потягло затримку розрахунку з позивачем та спричинило йому моральну шкоду, так і наявності підстав для її відшкодування саме відповідачем, а не підприємством. Натомість, на думку відповідача ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що внаслідок бездіяльності ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Варт», яка встановлена ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні № 1 кп/332/123/17, ОСОБА_2 завдано моральної шкоди яка підлягає відшкодуванню саме відповідачем, а не підприємством. У пункті 13 ППВСУ від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції, при вирішенні позову про відшкодування завданої злочином моральної шкоди, визначив неналежного відповідача. Відповідно до частини першої статті368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Так, судом першої інстанції встановлено та визнається учасниками справи, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Варт». ОСОБА_1 займав посаду генерального директора ТОВ «Варт». Також, підтверджується матеріалами справи, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року стягнуто з ТОВ «Варт» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 5730 грн. (а.с. 7). Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 175 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України закрите (а.с. 11). Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2018 року стягнуто з ТОВ «Варт» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати за період з 01 червня 2014 року по 15 січня 2015 року у розмірі 18750 грн. Стягнуто з ТОВ «Варт» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період затримки розрахунку з 15 січня 2015 року по 01 грудня 2017 року в розмірі 85954,10 грн. (а.с. 8-9). З постанови головного державного виконавця Заводського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 07 вересня 2018 року, вбачається, що виконавчий лист № 2/331/1456/14 про стягнення заборгованості у сумі 57030 грн. повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення (а.с. 12). Також, з постанови головного державного виконавця Заводського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 16 листопада 2018 року, вбачається, що виконавчий лист № 331/8351/17 про стягнення заборгованості у сумі 104704,10 грн. повернуто стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення (а.с. 13). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За приписами ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Так, з ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді генерального директора ТОВ «Варт», являючись керівником вказаного підприємства та узявши таким чином на себе зобов`язання дотримуватись трудового законодавства та права громадян на своєчасне отримання винагороди за працю, діючи умисно, в порушення вищевказаних норм законодавства, всупереч встановленого законом порядку першочергового використання грошових коштів на оплату праці» маючи реальну фактичну можливість виплачувати заробітну плату працівнику підприємства ОСОБА_2 при наявності достатніх грошових коштів у ТОВ «Варт», приймаючи рішення про витрачання у період з 18 листопада 2011 року по 31 травня 2014 року грошових коштів на різноманітні господарські цілі товариства не пов`язані із виплатою заробітної плати у загальній сумі 4121977,35 грн., безпідставно не виплатив заробітну плату ОСОБА_2 за період з 18 листопада 2011 року по 31 травня 2014 pоку у сумі 57030 грн. В ухвалі також зазначено, що ОСОБА_1 визнав свою провину у вчиненні інкримінованого йому злочину та не оспорював усі фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті (а.с. 10-11). Колегія суддів звертає увагу, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав. При цьому, з урахуванням вищезазначених приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України, враховуючи, що вищезазначеною ухвалою встановлено, що ОСОБА_1 вчинено злочин передбачений ч. 1 ст. 175 КК України, тобто безпідставна невиплата заробітної плати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства незалежно від форми власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди саме відповідачем. За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо неналежного відповідача, не приймаються до уваги колегією суддів. Крім того, вищезазначеним також спростовуються посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 не доведено факт спричинення моральної шкоди бездіяльністю відповідача на посаді директора ТОВ «Варт». Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкода завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно роз`яснень, що містяться в п. 3, п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ. Моральна шкода може полягати зокрема: у приниженні честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я. При визначенні моральної шкоди суд з`ясовує чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, чи знаходяться дії відповідача в причинному зв`язку з наслідками, що настали. Отже, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив трудові права позивача щодо строків виплати заробітної плати, а отже йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що відсутність необхідних йому коштів вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя, призвела до втрати нормальних життєвих зв`язків. Враховуючи, що дії відповідача знаходилися в причинно-наслідковому зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_2 , як потерпілий, своєчасно не отримував заробітну плату, що спричинило порушення звичного для позивача способу життя, враховуючи розмір спричиненої злочином шкоди колегія приходить до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, присуджений до стягнення, відповідає вимогам розумності і справедливості. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.). Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку вказавши, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом, з огляду на наступне. Так, статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Вбачається, що 20 грудня 2019 року (а.с. 24), (до суду позовна заява надійшла засобами поштового зв`язку 09 січня 2020 року) ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права з позовом про стягнення шкоди, завданої злочином, встановленим ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 , яка набрала законної сили 07 лютого 2018 року. Посилання в апеляційній скарзі на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2019 року (справа № 331/1075/19), яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, не приймаються колегією суддів, оскільки під час вирішення вказаної справи судом вирішувалось питання відшкодування матеріальної шкоди. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди з висновками суду по оцінці доказів. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 26 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: