Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/2081/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3671/21 Справа № 183/2081/20 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г. Є. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 09 квітня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого позивач посилається на те, що 05 квітня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав відповідачеві кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. За життя позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у сумі 10 957,92 грн., що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту. Спадкоємцями, які прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . На виконання вимог частини другої статті 1281 Цивільного кодексу України банк 30 квітня 2017 року направив претензію кредитора до Новомосковської районної державної нотаріальної контори, 12 травня 2017 року позивачем було отримано відповідь нотаріальної контори, у якій зазначено, що претензію кредитора переслано до приватного нотаріуса, за місцем заведення спадкової справи. 06 червня 2017 року позивачем було отримано відповідь приватного нотаріуса. Крім того, 12 вересня 2019 року до спадкоємців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було направлено лист-претензію, проте заборгованість спадкоємцями не погашено. Оскільки відповідачі не відмовлялися від прийняття спадщини та до складу спадщини увійшли в тому числі і кредитні зобов`язання померлого, просить стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором (а.с.1-4). Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено (а.с.203-206). В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк, посилаючись на незаконність рішення суду, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило, скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 210-215). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду 1 інстанції залишити без змін. Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги суд 1 інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає вимогам ч. 2 ст. 1282 ЦК України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права й ґрунтуються на вимогах закону. Так, згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 05 квітня 2007 року ОСОБА_3 звернулась до ЗАТ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») з метою отримання банківських послуг кредиту. Кредитний договір складають заява, підписана ОСОБА_3 , Умови надання і Правила банківських послуг та Тарифи Банку. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 05.04.2007 року наявна заборгованість станом на день смерті в розмірі 10 957,92 грн. (а.с. 5-9). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Позивач звернувся до суду саме з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до осіб які на думку позивача постійно проживали з померлою ОСОБА_3 . Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів прийняття відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 . Інформація про адресу місця реєстрації: померлої ОСОБА_3 станом на 1997 рік, ОСОБА_1 станом на 2010 рік, ОСОБА_2 станом на 1999 рік, зазначена у їх паспортах, копії яких надані позивачем суду разом із позовною заявою, не можуть беззаперечно свідчити про те, що на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачі постійно проживали разом із спадкодавцем, а будь-які інші особи не проживали. Також, позивачем не заявлялись клопотання про витребування спадкової справи після ОСОБА_3 , довідки про осіб, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини тощо. Отже, коло всіх спадкоємців ОСОБА_3 не встановлено, а долучення копій паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є беззаперечним доказом прийняття лише ними спадщини, а є лише припущенням позивача. У відповідності до ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У відповідності до ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. В порядку ст. 1281 ЦК України АТ КБ «ПриватБанк» 30 квітня 2017 року направило претензію кредитора від 25 квітня 2017 року Новомосковській районній державній нотаріальній конторі. Новомосковська районна державна нотаріальна контора направила вказану претензію за належністю приватному нотаріусу Новомосковського районного нотаріального округу Ріхтер Н. В. Листом приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Ріхтер Н. В. від 23 травня 2017 року за вих. № 492/02-14 позивачеві було повідомлено, що приватним нотаріусом 16 травня 2017 року було повідомлено спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 щодо претензії кредитора ПАТ КБ «Приватбанк», у наданні інформації щодо спадкоємців померлої ОСОБА_3 відмовлено. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у ч. 3, 4 ст. 1268 та в ст. 1269 ЦК України. Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу, суд, за позовом кредитора, накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Системне тлумачення ст. 16 та ч. 2 ст. 1282 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: -по-перше, норма ч. 2 ст. 1282 ЦК України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця; -по-друге, до відносин між кредитором і спадкоємцями позичальника не повинні застосовуватися норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов`язань, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі (пред`явлення в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором). Крім того, вимоги кредитора пред`являються до всіх спадкоємців позичальника і їх коло підлягає встановленню. Тобто, аналіз ч. 2 ст.1282 ЦК України свідчить, що задоволення вимоги кредитора до спадкоємців позичальника шляхом одноразового платежу, тобто шляхом сплати грошових коштів, можливе лише в позасудовому порядку. Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред`явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно. Зі справи вбачається, що позивач звернувся до суду саме з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до осіб які на думку позивача постійно проживали з померлою ОСОБА_3 . Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає вимогам ч. 2 ст. 1282 ЦК України, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості не можуть бути задоволені. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: