Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/4054/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3406/21 Справа № 215/4054/20 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 215/4054/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2021 року,яке ухвалене суддею Квятковським Я.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 січня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі Фонд, Відділення Фонду, Відповідач) про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Позовна заява обґрунтована тим, що перебуваючи у трудових відносинах з ПрАТ «ПівнГЗК» та працюючи на посаді машиніста насосних установок, 29.04.2001 близько 23 години з вини роботодавця, знаходячись на майданчику обслуговування труб натягнення насоса 8 Гр-8 №24 дільниці подріблення Рудозбагачувальної фабрики №1, ОСОБА_1 впав з висоти. Унаслідок нещасного випадку отримав тілесні ушкодження у вигляді : кататравма, компресійний перелом тіла 4 хребця 1ст., перелом лонної кітки зліва, травматичний шок І-ІІ ступенів, що підтверджується Актом №7/9 про нещасний випадок. Причиною нещасного випадку визнано неякісне проведення інструктажу посадовими особами підприємства. Висновком ЛТЕК від 05.12.2001 року позивачу первинно було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. У подальшому при переоглядах 04.02.2004, 22.01.2003, 09.02.2005, 01.02.2006, 06.02.2008, 05.02.2009, 03.02.2010, 26.01.2011, 27.11.2012, 18.12.2013, 09.12.2015 року позивачу було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. Згідно довідки МСЕК від 07.12.2017 позивачу установлено 15 % втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва - безстроково. Трудовим каліцтвом йому завдано моральну шкоду, котра полягає в тому, що від моменту отримання травми та по теперішній час немає жодного дня, щоб отримана травма не давала про себе знати. В результаті отриманої травми йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, побуту та відпочинку. Він постійно переживає, як фізичні, так і моральні страждання. Через травму порушені нормальні життєві зв`язки, він не може реалізувати своє бажання повноцінно працювати. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 70 845.00 грн., яку просить суд стягнути з відповідача на свою користь, без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 45 000 гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судові витрати в сплаті судового збору в розмірі 533 гривень 99 копійок. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих травм відчуває сильний фізичний біль, довгий час позбавлений можливості в повній мірі реалізовувати свої звички та бажання, відчуває сильний фізичний біль, крім того, в зв`язку з втратою працездатності, він позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізувати свої наміри в професійній сфері, реалізувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, в зв`язку з чим позивач відчуває постійні моральні страждання. Просить приділити увагу тому факту, він позбавлений можливості повною мірою реалізувати свої звички та бажання, втілювати у життя свої наміри в професійній сфері, повинен докладати додаткових зусиль та витрачати час для організації свого життя, йому доводиться нераціонально витрачати час, в зв`язку з чим переносить моральні страждання. При цьому, судом не враховано Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, де колегія суддів зазначила про те, що суди, задовольняючи позовні вимоги частково мають навести мотиви, що свідчать про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування, чого суд першої інстанції не зробив. Відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., не надходив. В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Відповідач вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з Фонду моральної шкоди. Крім того, на думку відповідача, факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача. Відзив на апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, не надходив. Також, відповідачем Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, надано до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ , яке мотивоване тим, що в зв`язку з застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій неоднакової судової практики, Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області звернувся зі зверненням до Верховного Суду з проханням проведення аналізу судової статистики та узагальнення судової практики та надання відповідних роз`яснень. Згідно листа Верховного Суду від 21.12.2020 року № 3423/0/2-20, з метою вирішення необхідності розгляду Пленумом Верховного Суду зазначеного у зверненні Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області питання, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду запланував підготувати відповідний аналіз судової практики, для чого в апеляційні суди буде надіслано відповідні запити, що, на думку відповідача, є правовою підставою для зупинення провадження у даній справі. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу; 4) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; 5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 6) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Тоді як статтею 252 ЦПК України визначено випадки, у яких суд має право зупинити провадження у справі, а саме: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Зважаючи на те, що відповідачем не наведено жодної правової підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені статтями 251-252 ЦПК України, а планування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду проведення відповідного аналізу судової практики у подібних справах не тягне за собою можливість зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ підлягає залишенню без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що, як апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., так і апеляційна скарга відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 з 1998 року працював на ПрАТ «ПівнГЗК» (а.с. 40-48). 29.04.2001 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві - падіння з висоти, про що складено Акт № 7/9 (а.с.22-25), яким встановлено вину посадових осіб ПрАТ «ПівнГЗК» внаслідок неякісного проведення інструктажу. Внаслідок нещасного випадку на виробництві, позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді : кататравма, компресійний перелом тіла 4 хребця 1ст., перелом лонної кістки зліва, травматичний шок І-ІІ ступенів, що підтверджується виписними епікризами, виписками (а.с. 26-39). Висновком ЛТЕК від 05.12.2001 року позивачу первинно було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. У подальшому при переоглядах 04.02.2004 року, 22.01.2003 року, 09.02.2005 року, 01.02.2006 року, 06.02.2008 року, 05.02.2009 року, 03.02.2010 року, 26.01.2011 року, 27.11.2012 року, 18.12.2013 року, 09.12.2015 року позивачу було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. Згідно довідки МСЕК від 07.12.2017 року, позивачу установлено 15 % втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва - безстроково (а.с.10-21). Спір виник з приводу відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві у 2001 році, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди, яке, відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, статті 9 Закону України «Про охорону праці», з урахуванням роз`яснень, наведених у пункті 9 постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому моральна шкода завдана позивачеві в цій справі підлягає відшкодуванню Відділенням Фонду. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 45 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 05 грудня 2001 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, колегія суддів визнає необґрунтованим. Так, відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1). Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Закон, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від ушкодження здоров`я на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, відсутній та раніше не існував. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК зазначеного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з травмуванням на виробництві внаслідок нещасного випадку, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок чого переносить моральні страждання. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок Відділення Фонду. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем травми та обставини настання нещасного випадку на виробництві, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 15%, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану, з огляду на встановлення стійкої втрати професійної працездатності безстроково. Суд правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Посилання позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гузєв І.Г., на те, що судом першої інстанції не враховано Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, колегія суддів не приймає з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 15%, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (45 000,00 грн.) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, - залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: