Постанова 4870 № 914/1014/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" квітня 2021 р. Справа №914/1014/20 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді: Плотніцького Б.Д., Суддів: Кордюк Г.Т., Кравчук Н.М., за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю. розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства НТА-Незалежне телевізійне агенство б/н від 12.01.2020 (вх.№01-05/161/21 від 12.01.2021), на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020, (повний текст складено та підписано 30.12.2020), у справі №914/1014/20 (суддя О.Ю. Бортник), за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРМ-ЕКО, село Грушвиця Перша, Рівненський район, Рівненська область, до відповідача: Приватного підприємства НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНТСТВО, м. Львів, про визнання недостовірною інформації, поширеної 29 листопада 2019 р. у відеосюжеті Теорія правди, зобов`язання спростування недостовірної інформації, за участю представників сторін: від позивача адвокат Волошин І.В. (ордер 1015853 від 20.01.2021); від відповідача адвокат Керод Р.П. (ордер № 1051002 від 16.02.2021). ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/1014/20 позов ТОВ АРМ-ЕКО до ПП НТА-НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ АГЕНСТВО задоволено частково. Визнано недостовірною інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеосюжеті Теорія правди Приватним підприємством НТА- Незалежне телевізійне агентство, в частині висловів про те: що всюди мешканці не задоволені роботою ліфтів, де підрядником виступала рівненська компанія АРМ-ЕКО, ба більше, через постійні поломи побоюються ними користуватися...; що ... У махінаціях які стосуються недостовірних даних у актах прийому-передачі виконаних робіт по заміні ліфтів у понад 10 будинках підозрюють компанію АРМ-ЕКО...; що АРМ-ЕКО проводила заміну підіймачів на тридцяти об`єктах, і вже зараз левова частка із них постійно ламається...; що ... у минулому році АРМ-ЕКО зупинила роботу 65 ліфтів в рідному місті, бо згадало, що колишня компанія-управитель винна їм 2,5млн.грн. Це начебто пеня за невчасну сплату і все прописано у додатковій угоді...; що ... через цей скандал із сумнівною додатковою угодою у Рівному з АРМ-ЕКО розірвали більшість договорів на обслуговування підіймачів...; що ... кримінальна справа зараз в суді...; що ...скандальна компанія АРМ-ЕКО встигла втюхати на не то старе, не то нове обладнання, яке постійно ламається, ...; що ... АРМ-ЕКО стала відома через свої махінації та неналежне виконання ремонтних робіт, ...; що Товариство з обмеженою відповідальністю АРМ-ЕКО як ... підрядник видає старі двигуни за нові ..., - та такою, що порушує особисте немайнове право Товариства з обмеженою відповідальністю АРМ-ЕКО на недоторканність ділової репутації. Зобов`язано відповідача спростувати зазначену вище недостовірну інформацію аналогічним способом - шляхом поширення через мережу Інтернет, а саме: сторінку офіційного інтернет-сайту приватного підприємства НТА-Незалежне телевізійне агентство інформації у відеоролику. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2102 грн. судового збору та 10510грн. витрат на професійну правову допомогу. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач оскаржив таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 12.01.2021. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства НТА-Незалежне телевізійне агенство б/н від 12.01.2020 (вх.№01-05/161/21 від 12.01.2021) на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/1014/20. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням вимог матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що у позовній заяві позивачем вказано адресу розміщення інформації, яку він просить визнати недостовірною, ІНФОРМАЦІЯ_2 та надано компакт-диск із записом інформації. Тобто позивач просив суд визнати недостовірною інформацію, що поширена 29.11.2019 в Інтернеті на YouTube-каналі. Натомість в мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказано, що суд дослідив інформацію, яка поширена в іншу дату 30.11.2019 і за іншою адресою в Інтернеті - http://www.nta.ua/%d0%ba%d1%83%d0%b4%d0%b8-%d0%b4%d1%96%d0%b2%d0%b0%d 1%8e%d1%82%d1%8c%d1%81%d1%8f-%d0%ba%d0%be%d1%88%d1%82%d0%b8-%d0% b2%d0%b8%d0%b4%d1%96%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d1%96-%d0%bd%d0%b0-%d0%bc%d0 %be%d0%b4%d0%b5/. При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивач допустив помилку у даті поширення інформації, яку він просить спростувати та визнати такою, що порушує його особисті немайнові права. Суд, у присутності учасників справи, оглянув вищезазначений сюжет у судових засіданнях, заслухавши доводи та заперечення сторін. Позивач підтвердив, що саме про цей сюжет та викладену у ньому інформацією йдеться у позовній заяві. На переконання апелянта, висновок суду першої інстанції про те, що «позивач допустив помилку у даті поширення інформації», є хибним, та суд першої інстанції протиправно, з власної ініціативи, знайшов в Інтернеті доказ запис відео сюжету «Теорія правди» від 30.11.2019 та поклав його в основу мотивувальної частини оскаржуваного рішення. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відео сюжет «Теорія правди» від 30.11.2019 є електронним доказом. Натомість в матеріалах справи відсутній як оригінал, так і копія електронного доказу (відео сюжет від 30.11.2019), на який посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Таким чином, в матеріалах справи немає жодного належним чином засвідченого електронного доказу запису сюжету. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції самостійно встановив, що власником сайту http://www.nta.ua є ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство». До такого висновку суд першої інстанції дійшов виходячи з того, що (цитата) «Вказану інформацію розміщено веб-сайті http://www.nta.ua з поміткою «Про нас: © ПП «НТА - Незалежне телевізійне агентство» Усі права захищені. При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів з сайту, відкрите гіперпосилання на сайт "Телеканалу НТА" www.nta.ua є обов`язкове». Натомість, апелянт вважає, що дані про власника веб-сайту не можна було встановити через помітку «Про нас: © ПП «НТА - Незалежне телевізійне агентство». При цьому, обов`язок доказування, хто є власником веб-сайту, є обов`язком саме позивача, а не відповідача та суду. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції допущено порушення при встановленні чи є відповідач у справі належним, оскільки, позивач взагалі не повідомив суд першої інстанції чи вживались ним будь-які заходи для встановлення анкетних даних авторів сюжету « ОСОБА_1 , журналісти: ОСОБА_2 , Юлія Янішевська, ОСОБА_3 ». Скаржник вказує, що оспорювана інформація вирвана позивачем із контексту і може оцінюватися лише у сукупності з повним змістом сюжету. Інформація, яка визнана судом першої інстанції недостовірною, не є твердженням, а оціночним судженням журналістів. Відтак, апелянт просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/1014/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу позивач не погоджується із доводами апеляційної скарги та зазначає, що відповідач у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що «висновок суду про те, що позивач допустив помилку у даті поширення інформації є хибним», оскільки відповідач по справі здійснював розповсюдження недостовірної інформації у мережі інтернет через усі можливі способи, зокрема, як через свій канал НТА у програмі «Теорія правди» сюжет під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », та і через Ю-туб канал свого ж каналу НТА. Відео є однаковим за своєю суттю: змістом ролику, часом його трансляції, тому сумнівів у тому, що вони є однаковими немає. Позивач стверджує, що саме через ту обставину, що відповідач має не один акаунт для розповсюдження інформації, була допущена описка, проте мова йде про ідентичний відеоролик під назвою «Куди діваються кошти, виділені на модернізацію ліфтів?». Позивач не погоджується з твердженнями апелянта щодо того, що відповідач у справі є неналежним та зазначає, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Отже, на переконання позивача, ним правильно визначено відповідачем у даній справі саме ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство», яке є власником ресурсу, за допомогою якого відбулося розповсюдження інформації, яку позивач у своєму позові просив визнати недостовірною та спростувати її. На думку позивача, поширена інформація є категоричним твердженням та не містить жодного оціночного судження. Відтак, позивач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/1014/20 залишити без змін. В судове засідання 21.04.2021 з`явилися представник апелянта, який апеляційну скаргу підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, та представник позивача, який заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити таку без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Матеріалами справи встановлено такі обставини. У мережі Інтернет, 30.11.2019, у відеосюжеті «Теорія правди», який розміщено на веб-сайті http://www.nta.ua з поміткою «Про нас: © ПП «НТА - Незалежне телевізійне агентство» Усі права захищені. При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів з сайту, відкрите гіперпосилання на сайт "Телеканалу НТА" www.nta.ua є обов`язкове.», під рубрикою: Наші проекти. Проект: Теорія правди. Назва: « Куди діваються кошти, виділені на модернізацію ліфтів?», електронне посилання доступу: http://www.nta.ua/category/projects/ pravda-investigation/, посилання на відеосюжет: http://www.nta.ua/%d0%ba%d1%83%d0% b4%d0%b8-%d0%b4%d1%96%d0%b2%d0%b0%d1%8e%d1%82%d1%8c%d1%81%d1%8f-%d0%ba%d0%be%d1%88%d1%82%d0%b8-%d0%b2%d0%b8%d0%b4%d1%96%d0%bb%d0 %b5%d0%bd%d1%96-%d0%bd%d0%b0-%d0%bc%d0%be%d0%b4%d0%b5/, розміщено інформацію про те, що: - «... на вулиці Городоцькій та Ангарній підрядником виступала одна й та ж сама рівненська компанія «АРМ-ЕКО», всюди мешканці не задоволені роботою ліфтів, ба більше, через постійні поломи побоюються ними користуватися...»; - «... ще влітку Національна поліція розпочала розслідування, яке стосується недостовірних даних у актах прийому-передачі виконаних робіт по заміні ліфтів у понад десяти будинках. В даних махінаціях підозрюють компанію «АРМ-ЕКО»...»; - «... нагадаємо, «АРМ-ЕКО» проводила заміну підіймачів на тридцяти об`єктах, і вже зараз левова частка із них постійно ламається...»; - «... у минулому році «АРМ-ЕКО» зупинила роботу 65 ліфтів в рідному місті, бо згадало, що колишня компанія-управитель винна їм 2,5млн.грн. Це начебто пеня за невчасну сплату і все прописано у додатковій угоді...»; - «... через цей скандал із сумнівною додатковою угодою у Рівному з «АРМ-ЕКО» розірвали більшість договорів на обслуговування підіймачів...»; - «... цікаво, що вже наші львівські чиновники попри зовсім свіжу кримінальну справу, яка зараз в суді, продовжили видавати підряди рівненській фірмі..»; - «... що ми маємо у результаті: понад 30 підрядів на заміну ліфтів вартістю понад 33 млн. грн. львівські райдержадміністрації віддали скандальній компанії «АРМ-ЕКО». Працюючи на львівському ринку менше ніж два роки, фірма встигла стати фігурантами розслідування правоохоронців. Втюхати на не то старе, не то нове обладнання, яке постійно ламається, а наші чиновники наче сліпі кошенята, заплющивши очі, підписують нові угоди з «АРМ-ЕКО», і схоже, що життя та безпека львів`ян - це останнє, що їх хвилює...»; - «... була ухвала суду про вилучення документів по «АРМ-ЕКО» та «АСТРА» стосовно якості виконання робіт»; - «... якщо «АРМ-ЕКО» та «АСТРА» стали відомі через свої махінації та неналежне виконання ремонтних робіт, то франківську компанію «ПОРТАЛ» представляють як зразкову...»; - «... дуже складно вірити у безпечність таких підіймачів, коли підрядник видає старі двигуни за нові ...». Товариство з обмеженою відповідальністю «АРМ-ЕКО» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом, в якому просить визнати недостовірною інформацію, поширену 29 листопада 2019 року у відеосюжеті «Теорія правди» від 29 листопада 2019 року Приватним підприємством «НТА-Незалежне телевізійне агентство». Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем надано пояснення, що ним допущено помилку у даті поширення інформації, яку він просить спростувати та визнати такою, що порушує його особисті немайнові права, зокрема, позивач підтвердив, що саме про оглянутий в судовому засіданні відеосюжет «Теорія правди» від 30.11.2019, назва: «Куди діваються кошти, виділені на модернізацію ліфтів?» та викладену у ньому інформацію, йдеться у позовній заяві. З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів зазначає наступне. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2, свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе. Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Статтею 94 ЦК України визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу. Згідно ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом. У відповідності до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. У ч. 1 ст. 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Згідно із ч.2 ст. 7 Закону України "Про інформацію", суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Згідно ст. 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Статтею 30 зазначеного Закону встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина 2). Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина 3). Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; Про телебачення і радіомовлення, Про інформаційні агентства та іншими (частина 4). За змістом ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця). Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутись до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Отже, за змістом статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. З огляду на наведене, позивач має право на недоторканість ділової репутації, а також право на відповідь та на спростування недостовірної інформації. В аспекті визначеного, суд зазначає, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Частиною 2 ст. 34 ГК України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Як встановлено апеляційним судом, у мережі Інтернет, ІНФОРМАЦІЯ_4 , у відеосюжеті «Теорія правди», який розміщено на веб-сайті http://www.nta.ua, під рубрикою: Наші проекти. Проект: Теорія правди. Назва: «Куди діваються кошти, виділені на модернізацію ліфтів?» поширено інформацію, яку позивач вважає недостовірною та такою, що підлягає спростуванню. Судом встановлено, що з розміщеної на веб-сайті http://www.nta.ua інформації, зокрема, примітки «Про нас: © ПП «НТА - Незалежне телевізійне агентство» Усі права захищені. При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів з сайту, відкрите гіперпосилання на сайт "Телеканалу НТА" www.nta.ua є обов`язкове.», вбачається, що власником будь-яких матеріалів на сайті є ПП «НТА - Незалежне телевізійне агентство». Крім того, представник позивача в судовому засіданні не стверджував, але і не заперечував того факту, що саме ПП «НТА - Незалежне телевізійне агентство» є власником веб-сайту http://www.nta.ua, а лише посилався на те, що суд першої інстанції не встановив власника веб-сайту. Таким чином, є встановленим факт поширення інформації саме відповідачем, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, та той факт, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі. На підставі досліджених під час розгляду справи доказів судом встановлено, що інформація від 30.11.2019, у відеосюжеті «Теорія правди», який розміщено на веб-сайті http://www.nta.ua, під рубрикою: Наші проекти. Проект: Теорія правди. Назва: «Куди діваються кошти, виділені на модернізацію ліфтів?» є частково негативною та недостовірною з огляду на наступне. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В свою чергу, негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Інформація про те, що «всюди мешканці не задоволені роботою ліфтів, ба більше, через постійні поломи побоюються ними користуватися...» є необґрунтованою, оскільки відповідач посилається на опитування мешканців, яке, як вбачається з сюжету, проведено у мешканців вулиць Петлюри та Любінської у м. Львові. Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи відповіді Франківської районної адміністрації на адвокатський запит №35-вих-24816 від 25.03.2020, скарг від мешканців будинків щодо належного функціонування ліфтів не надходило. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» вказана теза не є оціночним судженням. Вказана інформація містить відомості та дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики роботи, послуги Позивача і в силу ст. 14 згаданого Закону України «Про інформацію» є інформацією про товар (роботу, послугу). Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що недостовірною є інформація про те, що: «...У махінаціях, які стосуються недостовірних даних у актах прийому-передачі виконаних робіт по заміні ліфтів у понад 10 будинках, підозрюють компанію «АРМ-ЕКО, оскільки відповідно до ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 23.07.2019 р. у справі № 461/4272/19 старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері службової та господарської діяльності СУ ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140000000434 від 26.04.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України. Органом досудового розслідування встановлено, що службові особи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради за попередньою змовою із службовими особами ТОВ «Арм-Еко», під час виконання робіт з проектування та капітального ремонту ліфтового обладнання в житлових будинках, розташованих на території Залізничної РА ЛМР, внесли завідомо недостовірні відомості в акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в щодо обсягів виконаних робіт. Тобто, відповідно до наявного в матеріалах справи листа від 21 січня 2020 р. № В-9/Аз/16/02-20 Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області, підозра позивачу не оголошувалась. Ухвала слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 23.07.2019 р. у справі № 461/4272/19 стосується вирішення судом клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів, що становлять охоронювану законом таємницю, про оголошення позивачу підозр у ній не йдеться. Інформація, що: «...«АРМ-ЕКО» проводила заміну підіймачів на тридцяти об`єктах, і вже зараз левова частка із них постійно ламається...» є недостовірною та не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Посилання відповідача на інформацію, надану заступницею міського голови з питань ЖКГ Іриною Маруняк про те, що «проводиться службове розслідування у Львівській міській раді», не підтверджує факту постійного ламання більшої частини ліфтів та не містить інформації стосовно кількості замінених підіймачів. Інформація про те, що: «... у минулому році «АРМ-ЕКО» зупинила роботу 65 ліфтів в рідному місті, бо згадало, що колишня компанія-управитель винна їм 2,5млн.грн. Це начебто пеня за невчасну сплату і все прописано у додатковій угоді...» не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. У інтерв`ю М. Ніколайчука не йдеться про зупинку Позивачем роботи 65 ліфтів через наявність 2,5 млн. грн. заборгованості перед Позивачем компанії-управителя. Не йдеться про такі обставини й у джерелах, на які посилається Відповідач. Інформація про те, що: «... через цей скандал із сумнівною додатковою угодою у Рівному з «АРМ-ЕКО» розірвали більшість договорів на обслуговування підіймачів...», не підтверджена. Ухвала суду у справі № 918/150/19 не підтверджує фактів сумнівності додаткової угоди та розірвання із Позивачем у Рівному більшості договорів на обслуговування підіймачів. Судового рішення про розірвання вказаної додаткової угоди чи визнання її недійсною немає. Спір у справі стосувався визнання протиправним рішення одного із контрагентів Позивача. Щодо інформації , що «… кримінальна справа зараз в суді…» слід вважати недостовірною, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази оголошення підозри службовим особам ТОВ «АРМ-ЕКО» щодо вчинення кримінальних правопорушень. Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується той факт, що в суді зараз є кримінальна справа, пов`язана із юридичною особою Позивача чи службовими особами Позивача. З ухвали суду від 23.07.2019 р. у справі № 461/4272/19 вбачається, що вказане кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування. З інформації Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області, оформленої листом від 21 січня 2020 р. № В-8/Аз/16/02-20, вбачається, що обвинувальні акти щодо вчинення кримінальних правопорушень ТОВ «АРМ-ЕКО» або службовими особами вказаної юридичної особи до суду не скеровувались. Інформація, що: «...скандальна компанія «АРМ-ЕКО» встигла втюхати на не то старе, не то нове обладнання, яке постійно ламається...», є недостовірною та такою, що порушує право Позивача на недоторканність ділової репутації, так як відомості, викладені в ухвалі слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 23.07.2019 р. у справі № 461/4272/19, стосуються досудового розслідування у кримінальному провадженні, результати якого не підтверджені судом. Вирок суду у кримінальній справі відсутній. Інформація про те, що : «...«АРМ-ЕКО» стала відома через свої махінації та неналежне виконання ремонтних робіт...», підлягає спростуванню, оскільки під час розгляду справи не надано доказів неналежного виконання позивачем ремонтних робіт, а обставини, які встановлені під час досудового розслідування підлягають доказуванню в загальному порядку. Інформація про те, що ТОВ «АРМ-ЕКО», як «...підрядник видає старі двигуни за нові ...» підлягає спростуванню, так як вказану обставину відповідачем не доведено, а інформація, здобута в рамках кримінального провадження за № 12019140000000434 від 26.04.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, підлягає доведенню в загальному порядку. Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції допущено порушення при встановленні чи є відповідач у справі належним, то слід зазначити наступне. Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним відповідачем в даному випадку слід вважати власника веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення інформації. Водночас, суд засвідчує, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності, дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Апеляційний господарський суд вказує, що суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Статтею 30 Закону України "Про інформацію" передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Однак, в даному випадку, інформація, поширена відповідачем про позивача, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночним судженням. З огляду на зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача, її системного зв`язку з фактичними обставинами справи, позивачем доведено факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням. У цьому контексті також потрібно враховувати позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між цими поняттями. Як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" від 28 березня 2013 року, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено (пункт 39). У пункті 75 рішення у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001 Європейський суд з прав людини також зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. Таким чином, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем та які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню. При цьому, суд засвідчує, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про спростування інформації підлягають до задоволення, оскільки в матеріалах відсутні будь-які докази в підтвердження достовірності поширеної в відеосюжеті інформації (дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17). Окрім того, колегія суддів апеляційного суду враховує, що виходячи з вимог наведених вище норм права, відповідач перед поширенням інформації повинен її перевірити і пересвідчитись, що вона відповідає дійсності, а відтак, і в суді надати докази належного виконання своїх обов`язків щодо опублікування і поширення саме достовірної інформації. Таким чином, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Так, відповідач заперечує проти даного позову, посилаючись на те, що інформація, поширена в відеосюжеті, є оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Однак, такі доводи скаржника, на переконання суду, не заслуговують на увагу з огляду на факти, встановлені судом за результатом розгляду справи та вимоги правових норм, наведених вище. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що інформація, яка поширена відповідачем, сприймалася глядачем як візуально, так і на слух в повному контексті, а саме, як вчинення ТОВ «АРМ-ЕКО» протиправних дій. З огляду на те, що відповідачем не зазначено і не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поширеної щодо позивача інформації, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що така інформація є недостовірною, що об`єктивно, принижує ділову репутацію позивача, а відтак підлягає спростуванню відповідачем. Щодо твердження апелянта про те, що висновок суду першої інстанції про те, що «позивач допустив помилку у даті поширення інформації» є хибним, то вказане спростовується матеріалами справи та поясненнями наданими представником позивача. Зокрема, представник позивача надав пояснення, що через ту обставину, що відповідач має не один акаунт для розповсюдження інформації, була допущена описка, проте мова йде про ідентичний відеоролик під назвою «Куди діваються кошти, виділені на модернізацію ліфтів?». Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення, наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії"). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі. У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ПП «НТА-Незалежне телевізійне агентство», зміни чи скасування рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/1014/20. Порушень норм процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі, судовою колегією не встановлено. У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «НТА-Незалежне телевізійне агенство», б/н від 12.01.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/161/21 від 12.01.2021), залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі № 914/1014/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.04.2021 Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua. Головуючий суддя Плотніцький Б.Д. Суддя Кордюк Г.Т. Суддя Кравчук Н.М.