Постанова 4813 № 521/10328/20

Номер провадження: 22-ц/813/4649/21 Номер справи місцевого суду: 521/10328/20 Головуючий у першій інстанції Мазун І. А. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: головуючого Цюри Т.В. суддів Ващенко Л.Г., Сегеди С.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент Банк» на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року Акціонерне товариство «Акцент Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 52402,04 грн. та судових витрат у розмірі 2102 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 17.03.2016 року відповідач звернувся до банку з метою укладення кредитного договору № SAMABWFС00000400553, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, згідно якої йому було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті http://a-bank.соm.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит, у встановленому договором розмірі. У порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та відсотків нарахованих за користування кредитом відповідач належним чином не виконав, в зв`язку з чим у відповідача перед АТ «Акцент-Банк» станом на 02.06.2020 року виникла заборгованість по кредитному договору у розмірі 52402,04 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом 21994,01 грн., заборгованості по відсотками за користування кредитом 28878,03 грн., пені 1530 грн. Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство «Акцент Банк» подало до суду апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від від 20 жовтня 2020 року та задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в повному обсязі. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК Україниапеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що між АТ «Акцент-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», яка підписана обома сторонами (а.с. 6 зворот).Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті http://a-bank.соm.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з тим, що відповідач належним чином зобов`язань за укладеним кредитним договором не виконував, у нього станом на 02.06.2020 року утворилась заборгованість по кредитному договору у розмірі 52402,04 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом 21994,01 грн., заборгованості по відсотками за користування кредитом 28878,03 грн., пені 1530 грн. Ухвалюючи рішення про залишення позовних вимог без задоволення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем у даній справі не доведений факт укладання будь-якого договору з відповідачем, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між сторонами у належній формі кредитного договору, а відтак недоведеними є обставини і щодо існування заборгованості та обґрунтованості її розміру. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 12та ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Так, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що анкета заява позичальника не містить істотних умов укладення кредитного договору, оскільки вказана заява не містить відомостей про дату її заповнення, не містить розміру кредитного ліміту на картковому рахунку, строку дії такої картки. У Анкеті-заяві відсутні відомості яку кредитну картку відповідач отримав, номер кредитної картки, строк повернення кредиту, який рахунок відкривається на ім`я відповідача та дані про встановлений ліміт. Крім того, в заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. З наявної в матеріалах справи анекти заяви вбачаються лише особисті дані відповідача про його місце роботи, місце проживання, сімейний стан, соціальний статус, тощо, жодних умов щодо укладення кредитного договору, з вказанням бажаної кредитної суми, анкета заява не містить. Суд зазначає, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд також встановив, що Витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», які додані позивачем до позовної заяви не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами. Крім того позивачем не надано доказів того, що саме цей Витяг з умов та правил надання банківських послуг в А-Банку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://a-bank.соm.ua/terms) неодноразово змінювалися самим Банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг А-Банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 зазначає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ «Акцент-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. В поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги погоджену сторонами та підписану відповідачем анкету заяву, яка на думку апелянта свідчить про обізнаність позичальника з усіма умовами кредитного договору. Крім того апелянт зазначає, що оскільки ОСОБА_1 отримав кредитну картку та користувався кредитними коштами, таким чином він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів та на думку апелянта, повинен сплачувати процентну ставку за користування кредитними коштами. Акціонерне товариство «Акцент Банк» також в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції посилаючись в своєму рішення на правову позицію викладену в постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний суд у заначеній постанові, однак цього не зробив. На вказані посилання апелянта апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги стосовно того, що підписана Анкета-заява є належним підтвердженням ознайомлення відповідача з умовами кредитування, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки скаржником не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам`ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг (саме в тій редакції, витяг з якої долучено до позову), Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із заявою, свідчило про укладений у належній формі договору між сторонами про надання банківських послуг з цими умовами з підписом відповідача. Крім того дослідивши матеріали справи, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та процентів за користування кредитними коштами, оскільки Акціонерним товариство «Акцент Банк» не надано суду доказів отримання кредитних коштів відповідачем, які б підтверджували наявність заборгованості за кредитним договором, анкета заява взагалі не містить погодженого між сторонами кредитного ліміту. Будь-яких доказів перерахування кредитних коштів 17.03.2016 р. на картку чи на рахунок відповідача матеріали справи також не містять та позивачем не надано. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин в даній справі суд першої інстанції вірно враховував висновки що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 по справі № 342/180/17, постанові Верховного Суду Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2020 року по справі №703/3063/18, оскільки суд першої інстанції вірно зауважив, що доказів надання та отримання відповідачем кредитних коштів, позивачем суду не надано, а відтак недоведеними є обставини і щодо існування заборгованості у відповідача та обґрунтованості її розміру. Крім того, до апеляційної скарги банком надано новий розрахунок заборгованості, відповідно до якого зазачено нульовий кредитний ліміт, а сама роздруківка, зовсім не кореспондується з заявленими вимогами. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доказів укладення 17.03.2016 року між відповідачем та позивачем кредитного договору № SAMABWFС00000400553 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом банком, всупереч вимог ст.ст.12,81 ЦПК України, не надано. За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент Банк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 27.04.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.Г.Ващенко С.М.Сегеда