Постанова 4821 № 695/567/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/153/21Головуючий по 1 інстанції Справа №695/567/20 Категорія: 304090000 Степченко М. Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Карпенко О.В., Василенко Л.І. учасники справи: позивач АТ КБ «ПриватБанк»; відповідач ОСОБА_1 ; особи, які подають апеляційну скаргу позивач АТ КБ «ПриватБанк»; розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 жовтня 2020 року, постановлене під головуванням судді Степченка М. Ю., у Золотоніському міськрайонному суді Черкаської області 19.10.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : 12 березня 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позовних вимог банк вказує, що відповідач ОСОБА_1 згідно укладеного договору № б/н від 14.03.2018 року отримала кредит в сумі 8100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 договору, на підставі яких відповідач ОСОБА_1 при укладанні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов?язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту. У позовній заяві банк посилається, що при укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Заявою відповідача ОСОБА_1 підтверджується, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовій формі. Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем ОСОБА_1 картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2. ст. 642 ЦК України. Позивач вказує, що згідно пунктів 1.1.1.67., 1.1.5.1., 1.1.5.2 договору для АТ КБ «Приватбанк» передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. У позовній заяві вказується, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме, - надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач ОСОБА_1 станом на 25.12.2019 року має заборгованість у сумі 25 173 грн. 56 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 17 558 грн. 36 коп., в тому числі: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 17 558 грн. 36 коп.; заборгованість за простроченими відсотками 1252 грн. 71 коп.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України 4 687 грн. 56 коп.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн.; штрафу (процентна складова) - 1174 грн. 93 коп. Позивач посилається, що на даний час відповідач ОСОБА_2 продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «Приватбанк». У позовній заяві позивач посилається, що пунктом 1.1.6.1 договору передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же самий строк. Тому, позивач АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.03.2018 року в сумі 25 173 грн. 56 коп., а також судові витрати в сумі 2102 грн. Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 жовтня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.03.2018 року в сумі 17 558 (сімнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 36 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 1 471 (одна тисяча чотириста сімдесят одна) грн. 40 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги банк вказує, що з ухваленим рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується в частині незадоволених вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, вважає, що рішення в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Скаржник посилається, що, суд, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь банку зазначених сум, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті заяві, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті банку не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Банк із таким висновком суду не погоджується, оскільки вважає помилковим такий висновок суду. В апеляційній скарзі банку посилається на те, що позивачем надана до суду копія анкети заяви, з якої чітко вбачається інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Із копії анкети-заяви чітко вбачається, що відповідач ОСОБА_1 висловила згоду на укладення договору та особистим підписом засвідчила, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифам становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифам Банку, які були надані їй у письмовому вигляді. Скаржник зазначає у скарзі, що відповідачем ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредитної картки, а саме тип кредиту, суму ліміту, строк договору та строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду, тип процентної ставки, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача, реальна річна процентна ставка, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання чи невиконання зобов`язань за договором, у тому числі розмір штрафу за прострочення більш ніж за 30 днів за обов`язковими платежами за карткою, підвищена процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту та інше. Тому на переконання скаржника, відповідач була належним чином повідомлена про умови кредитування, у тому числі щодо сплати процентів та штрафу. Банк також у скарзі вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права, зокрема, вимоги ст. ст. 1046, 1048 ЦК України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач ОСОБА_1 кредит не повернула, то суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Як вбачається із паспорту споживчого кредиту, що містить підпис відповідача ОСОБА_1 , сторонами погоджено всі істотні умови договору. Однак, суд першої інстанції відмовив у стягненні неустойки, що призвело до порушення норм матеріального права. Суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 жовтня 2020 року в частині не задоволених позовних вимог, щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги банку в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). В апеляційній скарзі АТ КБ « Приватбанк» просить викликати представника позивача в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з участю представника позивача та розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін згідно до вимог процесуального законодавства. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Задовольняючи частково позовні вимоги банку про стягнення заборгованості, а саме : в частині стягнення заборгованості у розмірі 17 558 грн. 30 коп. за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що фактично отримані та використані позичальником відповідачем по справі, кошти в добровільному порядку банку не повернуто, тому згідно вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що кредитор має право вимагати виконання боржником свого обов`язку щодо повернення коштів, що свідчить про порушення його прав, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 17 558, 30 грн. Відмовляючи в іншій частині позову у стягненні заборгованості за простроченими відсотками, за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, штрафами, суд першої інстанції виходив з того, що за наявними обставинами справи неможливо встановити строк виконання позичальником грошових зобов`язань, адже відповідні договірні зобов`язання зі строками повернення кредитних коштів в установленому письмовому порядку сторонами не погоджено, а тому строк прострочення виконання грошового зобов`язання позичальника встановити в даному випадку неможливо, тому необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України. Суд першої інстанції при вирішенні даного спору прийшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки висновок суду щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту не відповідає вимогам закону, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині часткового задоволення вимог позивача, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення відсотків та штрафів, але із прийнятого судом рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту вбачається, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду. Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 14.03.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 14.03.2018 року ( а. с. 11). Договір укладено шляхом підписання позичальником анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ ПриватБанку б/н, згідно якої відповідач ОСОБА_1 погодилася з тим, що вказана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, що розміщені у рекламному буклеті, складають між відповідачем та банком договір надання банківських послуг, ознайомилася з вищевказаними умовами, що підтверджується її підписом у заяві. На підтвердження вимог про стягнення заборгованості, представником банку були надані розрахунки заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 14.03.2018 року. Зокрема, із останнього розрахунку станом на 25.12.2019 року вбачається, що заборгованість становить 25 173 грн. 56 коп., з яких: заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн., 17 558 грн. 36 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; заборгованість за нарахованими відсотками 0, 00 грн., заборгованість за простроченими відсотками 1252 грн. 71 коп.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України 4 687 грн. 56 коп.; заборгованість по пені -0, 00 грн., заборгованість по комісії 0, 00 грн. та штрафами в розмірі 1674, 93 грн. ( а. с. 7 -10). Позивач до кредитного договору додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ ( а. с. 14, 15 - 31). Даний витяг Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача ОСОБА_1 . Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно статті 1055 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов?язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв?язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв?язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення, яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення, яких визначаються сторонами в самому договорі). У самій анкеті - заяві позичальника від 14 березня 2018 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій же заяві, яка підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Скаржник посилається в апеляційній скарзі, що відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому повідомлено про основні умови кредитування, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Проте, вказані доводи банку не дають підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, так як із вказаного документу банку, який міститься на а. с. 12-13 вбачається, що в ньому зазначено самим банком, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Вказана дата надання інформації 27.04. 2018 року, і ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 12.05. 2018 року. Із матеріалів справи вбачається, що банк з позовом звернувся 12.03. 2020 року, тому посилання на даний паспорт споживчого кредиту, який діяв лише з 27.04. 2018 року по 12.05. 2018 року, підписаний відповідачем, не дає підстав для його дії та застосування банком до 27.04. 2018 року та після 12.05. 2018 року. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості по кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також заборгованість стосовно штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 «Умов та правил надання банківських послуг»: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1174,93 грн. штраф (процентна складова). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.03.2018 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід?ємної частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (14.03.2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12.03.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, що і було зазначено судом першої інстанції. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Тому колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Отже, враховуючи вище викладене, слід дійти висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що і було зазначено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення вимог банку є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому не підлягають задоволенню в частині вимог щодо стягнення прострочених відсотків та штрафів. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.03.2018 року шляхом підписання заяви-анкети. Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1252, 71 грн., 500 грн. штрафу (фіксована частина), 1174,93 грн. штраф (процентна складова). Доводи апеляційної скарги банку щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками та штрафами не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи належними доказами, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду. Щодо вимоги позивача з приводу стягнення 4 687,56 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне. Оскільки матеріалами справи встановлено, що позичальником не підписані Умови та Правила, які передбачають сплату процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд», тому відсутні підстави для застосування відсоткової ставки в даних правовідносинах. Крім того, із розрахунку заборгованості банку не вбачається, що є заборгованість за тілом кредиту, оскільки вказана лише прострочена заборгованість за тілом кредиту, отже підстави для стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України відсутні. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання в апеляційній скарзі на те, що істотні умови договору (процентну ставку за користування кредитними коштами) погоджено між сторонами у Паспорті споживчого кредиту, вважає безпідставними, оскільки підписана позичальником анкета-заява не містить положень про те, що Паспорт споживчого кредиту є складовою частиною договору банківського обслуговування. Як вказувалось вище у постанові Паспорт споживчого кредиту (а. с. 12 -13) містить інформацію щодо типу кредитного продукту «Універсальна» та «Універсальна Голд», за якими вказані різні умови. У ньому зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо. У розділі 3 Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці до 50000,00 грн. /до 75000,00 грн., однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці відповідача. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Тому, є всі підстави вважати, що зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, і передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Окрім того, у цьому паспорті міститься посилання на те, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише до 12 травня 2018 року, в той час як позивач просить стягнути заборгованість, починаючи з 14 березня 2018 року по 25 грудня 2019 року. Тобто, період дії умов паспорту є значно меншим, ніж той, за який банк просить стягнути заборгованість. Як встановлено вище, заява-анкета, підписана відповідачем ОСОБА_1 , не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на Паспорт споживчого кредиту, як складову договору. Тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновки суду першої інстанції не спростовує. Із врахуванням того, що Паспорт споживчого кредиту є інформацією, яка була надана відповідачу, і була актуальною лише до 12 травня 2018 року, а матеріали справи не містять відомостей про те, які саме, із зазначених у Паспорті умов, були прийняті позичальником, тому дана інформація не може бути взята до уваги судом апеляційної інстанції, як доказ підтвердження конкретних умов кредитування. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що, звертаючись до суду з позовом, «ПриватБанк» довів факт отримання кредитної карти ОСОБА_1 , користування нею, також банком доведено право на стягнення поточного тіла кредиту. Проте, в силу відсутності боргу у вказаний позивачем період, що підтверджено даними виписки по рахунку відповідача, не заперечується позивачем згідно наданих ним доказів, то колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту, яка відсутня, так як банком вказано лише прострочене тіло кредиту згідно даних розрахунків банку. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив частково вимоги банку щодо стягнення строченого тіла кредиту в розмірі 17558, 36 грн., так як відсутні підстави для задоволення вказаних вимог про стягнення простроченого тіла кредиту. Як вказувалось вище апеляційним судом, згідно даних розрахунку заборгованості - заборгованість за поточним тілом кредиту відповідача становить 0,00 грн., а у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг, та в анкеті-заяві відсутнє поняття «прострочене тіло», на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, не надав правової оцінки даному факту, що призвело до порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права. Тому суд безпідставно задовольнив частково вимоги банку, стягнувши заборгованість в цій частині вимог позивача за прострочене тіло кредиту у розмірі 17558, 36 грн. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (№ 61-8855св20). Інші доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б слугували підставою для задоволення вимог апеляційної скарги та вимог банку щодо задоволення позовних вимог банку та стягнення всієї суми заборгованості, яку визначив позивач, пред`являючи позов до відповідача. Доводи апеляційної скарги скаржника фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором № б/н від 14.03. 2018 року, однак, не знайшли свого підтвердження в наявних матеріалах справи та наданих банком доказах, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом в повному обсязі. Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для задоволення вимог банку, але апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню щодо вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та прийняттям нового судового рішення, однак про відмову у задоволенні позовних вимог банку, а не задоволення позовних вимог, як просив скаржник. Враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду в частині щодо часткового задоволення вимог банку про стягнення простроченого тіла кредиту та прийняття нового судового рішення про відмову у частковому задоволенні позовних вимог банку, оскільки судом допущено невірне застосування норм матеріального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду згідно вимог ст. 376 ЦПК України. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині щодо часткового задоволення вимог банку та ухвалення нового судового рішення про відмову у частковому задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості АТ КБ «ПриватБанк». В іншій частині рішення щодо відмови у задоволенні вимог банку слід залишити без змін. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не призвела до задоволення позовних вимог банку, так як апеляційним судом відмовлено у задоволенні позову повністю, то відсутні підстави для стягнення судових витрат на користь банку за сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги з відповідача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати в частині щодо задоволення вимог банку про стягнення частково заборгованості, прийняти нове рішення. Відмовити у задоволенні вимог АТ КБ «Приватбанк» про часткове стягнення заборгованості в розмірі 17 558, 36 гривень. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Судові витрати залишити за особою, яка подавала апеляційну скаргу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді Л.І. Василенко О.В. Карпенко