Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3964/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3964/20 Суддя першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Кобаля М.І., Лічевецького І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДСП у Черкаській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС у Черкаській області) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2020 року №000100320120 та №000101320120 щодо нарахування штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року позов задоволено повністю. Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Черкаській області на користь ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що зазначення у ліцензіях термінів їх дії до 10.10.2019 року свідчить, що цей день також включається до строку її чинності, а відтак застосування до платника податків штрафних санкцій за продаж підакцизних товарів без ліцензії 10.10.2019 року перебуває поза межами правового поля. Також суд зауважив на документальному підтвердженні понесених витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що ліцензії діяли до 09.10.2019 року включно, а тому застосування штрафних санкцій 10.10.2019 року відповідало вимогам чинного законодавства. Крім того, наголошує на безпідставності присудження з ГУ ДПС у Черкаській області витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, по-перше, доказів ведення адвокатом книги обліку доходів і витрат матеріали справи не містять, по-друге, не обґрунтовано розмір понесених витрат. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, оскільки направлений на адресу суду електронною поштою документ (вх. №15584 від 16.04.2021 року) не може вважатися відзивом на апеляційну скаргу з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. При цьому, згідно ч. ч. 2, 3 ст. 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом. Приписи ч. 1 ст. 167 КАС України визначають, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, які вимагаються цим Кодексом. За правилами ч. 2 ст. 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду. Судом враховується, що хоча положення ст. 167 КАС України не містять вимог щодо підписання особою письмової заяви, яка подається до суду, однак така вимога безпосередньо випливає зі змісту положень процесуального закону (зокрема, п. 3 ч. 4 ст. 169, п. 1 ч. 4 ст. 298 КАС України). Саме підписання (письмове або електронним підписом) письмової заяви дає суду можливість упевнитися у волевиявленні особи щодо подання відповідної заяви до суду. В іншому ж випадку, за відсутності підпису на письмовому документі, який подається до суду, останній не може бути розглянутий в силу положень ч. 2 ст. 167 КАС України. За правилами ч. 2 ст. 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг, зокрема, кваліфікованого електронного підпису. Разом з тим, поданий представником Позивача Захарчук К.О. відзив електронним підписом не підписаний, що свідчить про існування об`єктивних перешкод, які унеможливлюють його розгляд судом апеляційної інстанції. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у травні 2020 року посадовими особами ГУ ДПС у Черкаській області на підставі наказу від 18.05.2020 року №548, направлень від 18.05.2020 року №133 (а.с. 46) та №134 (а.с. 47) була проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 за місцем фактичного здійснення діяльності: АДРЕСА_1 , висновки якої викладені в акті від 29.05.2020 року №57/23-00-32-0122/ НОМЕР_1 . У ході перевірки Відповідачем встановлено, що згідно чеків від 10.10.2019 року №1341 та №1342 встановлено факт роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями без наявності відповідної ліцензії. Викладене, як зазначено в акті перевірки, свідчить про порушення Позивачем, зокрема, ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», за що ч. 2 ст. 17 указаного Закону передбачена відповідальність. На підставі викладених в акті перевірки висновків ГУ ДПС у Черкаській області 19.06.2020 року були прийняті, зокрема, податкові повідомлення-рішення: - форми «С» №000101320120, яким до ФОП ОСОБА_1 за порушення ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» застосована санкція у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. (а.с. 9); - форми «С» №000100320120, яким до ФОП ОСОБА_1 за порушення ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» застосована санкція у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. (а.с. 10). За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДПС України від 03.09.2020 року №26946/6/99-00-06-02-06-06 указані індивідуальні акти залишені без змін (а.с. 11-13). На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 19, 54 Податкового кодексу України, ст. 15, 16, 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон), прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки останнім днем чинності ліцензій є 10.10.2019 року, а не 09.10.2019 року, як помилково вважає контролюючий орган. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке. Згідно ч. 20 ст. 15 Закону роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. Частиною 2 статті 17 указаного Закону передбачено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом) - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДФС у Черкаській області видало ФОП ОСОБА_1 ліцензії: - на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами з реєстраційним номером 23110311201800453, дата реєстрації - 01.10.2018 року, термін дії - з 10.10.2018 року до 10.10.2019 року (а.с. 16); - на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з реєстраційним номером 23110308201800451, дата реєстрації - 01.10.2018 року, термін дії - з 10.10.2018 року до 10.10.2019 року (а.с. 17). Крім іншого, матеріали справи свідчать, що ГУ ДПС у Черкаській області видало ФОП ОСОБА_1 ліцензії: - на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами з реєстраційним номером 23110311201902220, дата реєстрації - 04.10.2019 року, термін дії - з 11.10.2019 року до 11.10.2020 року (а.с. 15); - на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з реєстраційним номером 23110308201902534, дата реєстрації - 04.10.2019 року, термін дії - з 11.10.2019 року до 11.10.2020 року (а.с. 14). Як було вірно встановлено судом першої інстанції, спірним у цій справі є питання щодо наявності у ФОП ОСОБА_1 права здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами 10.10.2019 року відповідно до ліцензій №23110311201800453 та № 23110308201800451. Так, Позивач вважає, що дозвільні документи є чинними до 10.10.2019 року включно, у той час згідно позиції Відповідача термін дії ліцензій звершується 09.10.2019 року. За правилами ч. 29 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються терміном на один рік. Отже, термін дії ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами з реєстраційними номерами №23110311201800453 та № 23110308201800451 є таким, що розпочався з 10.10.2018 року та триває до 10.10.2019 року. Суд першої інстанції вірно підкреслив, що згідно ч. 3 ст. 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 року (далі - Конвенція) строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. За змістом ст. 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця. Приписи п. «а» ч. 1 ст. 1 Конвенції визначають, що вона застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені, зокрема, законом або судовим чи адміністративним органом. Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 року у справі №803/350/17 у подібних правовідносинах прийшов до висновку, що здійснення роздрібного продажу підакцизного товару (алкоголю та тютюну) в останній день чинності ліцензій не є порушенням вимог Закону. Відтак, здійснюючи 10.10.2019 року роздрібну торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробами, ФОП ОСОБА_1 не порушував вимоги Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а тому у контролюючого органу не було підстав для застосування до нього штрафних санкцій. Крім іншого, судова колегія звертає увагу, що, як було зазначено вище, Позивач, маючи намір здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробами після закінчення строку дії ліцензії з реєстраційними номерами №23110311201800453 та № 23110308201800451, завчасно, а саме 04.10.2019 року отримав нові ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами з реєстраційними номерами 23110308201902534 і 23110311201902220 відповідно, терміном дії з 11.10.2019 року по 11.10.2020 року. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині необхідності присудження за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Черкаській області на користь ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У свою чергу приписами ч. ч. 6-7 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Викладене свідчить, що реалізація особою процесуального права заперечувати проти розміру заявлених до відшкодування судових витрат і доводи їх неспівмірність прямо залежить від того, чи дотримано особою, яка просить відшкодувати такі витрати, регламентований приписами КАС України порядок подання доказів. Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 19.02.2021 року у справі № 820/3072/18, де вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. При цьому, за правилами ч. 9 ст. 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Отже, можливість взяття судом до уваги поданих сторонами доказів безпосередньо залежить від виконання ними обов`язку з їх надсилання (надання) іншим учасникам справи, крім випадків, передбачених ч. 9 ст. 79 КАС України. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що подані на підтвердження понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу документи, а саме - договір про надання правової допомоги від 10.09.2020 року №140 (а.с. 72), додаткова угода №1 до нього (а.с. 73), рахунок-фактура від 10.09.2020 року №10/09 (а.с. 75), акт прийому-передачі наданих послуг від 16.09.2020 року (а.с. 76), акт прийому передачі наданих послуг від 18.11.2020 року (а.с. 77), квитанція від 02.10.2020 року №0.0.1856581929.1 (а.с. 80) всупереч вимог ч. 9 ст. 79 КАС України на адресу Відповідача не направлялися, оскільки доказів на підтвердження указаних обставин матеріали справи не містять. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що будь-яких доказів того, що згадані вище документи стосуються понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу пов`язані саме з цією справою, останні не містять. З урахуванням наведеного та з огляду на те, що надані ФОП ОСОБА_1 на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу взагалі не могли бути враховані судом першої інстанції в якості доказів, адже подані з порушенням вимог ч. 9 ст. 79 КАС України без направлення їх копій іншим учасникам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Згідно усталеної практики Верховного Суду витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 300/941/19, від 31.03.2020 року у справі № 726/549/19, від 04.02.2021 року у справі № 806/2299/18). Відтак, відсутність у матеріалах справи поданих з дотриманням вимог процесуального закону доказів понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що не було враховано судом першої інстанції, свідчить про відсутність правових підстав для їх стягнення з Відповідача. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, однак помилковість позиції щодо існування підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Черкаській області на користь ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати у цій частині та ухвалити у ній нове. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для невірного вирішення питання про розподіл судових витрат. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині. Керуючись ст. ст. 134, 139, 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року - скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судових витрат із сплати послуг професійної правничої допомоги на суму 5 000,00 грн. та прийняти у ній нове, яким у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді М.І. Кобаль І.О. Лічевецький Повний текст постанови складено та підписано « 27» квітня 2021 року.