Постанова 4851 № 520/6114/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 р.Справа № 520/6114/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 08.02.21 року по справі № 520/6114/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України , Комісії з реорганізації Харківської митниці ДФС , Слобожанської митниці Держмитслужби третя особа: В. о. начальника Слобожанської митниці Держмитслужби Любченко М.С. про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Комісії з реорганізації Харківської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби (надалі також відповідачі), третя особа - В. о. начальника Слобожанської митниці Держмитслужби Любченко М. С., в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 06.02.2020 за № 84-о "Про організаційні заходи"; - визнати протиправним та скасувати наказ Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 за № 27-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста "Харків-залізничний" та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.04.2020 по дату прийняття судом рішення про поновлення на посаді; - зобов`язати Слобожанську митницю Держмитслужби України вирішити питання подовження трудового договору ОСОБА_1 з Слобожанською митницею Держмитслужби у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає судове рішення незаконним у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що дія наказу «Про організаційні заходи» розповсюджується і на працівників Харківської митниці ДФС, тому порушує його право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України. Оскільки Харківська митниця ДФС реорганізована шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби, то виходячи з норм ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, її права та обов`язки перейшли до правонаступника, а тому згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 36 Кодексу законів про працю України дія трудового договору працівника продовжується. Також, позивач вказує, що з урахуванням положень ст. 40 КЗпП України та ст. 88 Закону України "Про державну службу" звільнення працівника допускається лише після пропозиції працівникові всіх вакансій на тому ж підприємстві, в установі, організації та у разі відмови працівника від такої. Однак, суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував положення наведених актів із запровадженими в лютому 2020 року змінами, які суттєво звузили зміст та обсяг трудових прав державних службовців, що не відповідає ч. 1 ст. 58 Конституції України. На думку позивача, в порушення зазначених норм позивачу не запропоновано вакансій та протиправно не працевлаштовано його до 29.02.2020. Харківська митниця ДФС та Слобожанська митниця Держмитслужби скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в яких зазначили про законність та обґрунтованість судового рішення та просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Харківська митниця ДФС у відзиві на апеляційну скаргу зауважила, що позивач є працівником цієї митниці, а не ДФС України, тому Наказ «Про організаційні заходи» не має відношення до позивача. Не погоджуючись із позицією позивача щодо неправомірного застосування до спірних правовідносин правових норм із змінами у лютому 2020 року, зазначила, що законодавством не передбачено процедури пропонування державним службовцям органу, який реорганізовується посад державної служби у новоутвореному органі. Слобожанською митницею Держмитслужби у відзиві на апеляційну скаргу наведено аналогічні доводи, а також зауважено, що про обізнаність позивача з вказаними положення свідчать його заяви, адресовані керівникові цієї митниці щодо вирішення питання про його працевлаштування. На думку відповідача з аналізу положень ст. ст. 21, 22, 41, 87 Закону України «Про державну службу» вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення, а не обов`язком. Третя особа, В. о. начальника Слобожанської митниці Держмитслужби Любченко М. С., правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористався. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України). Колегія суддів, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебував на державній службі в митних органах України з 26.02.1996 по 16.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 за № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (далі - Постанова № 858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком

2. Відповідно до п. 1 Постанови № 858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби. 07 листопада 2019 року Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з п. 2 Постанови № 858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. Харківська митниця ДФС реорганізована шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019, № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до п. 2 Постанови № 858, утворено комісії з реорганізації митниць ДФС та затверджено їх голів, визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Протокольним рішенням наради керівного складу Державної митної служби України від 26.11.2019 (протокол № 3) зобов`язано виконуючих обов`язків керівників митниць Держмитслужби забезпечити переведення 30 відсотків особового складу митниць ДФС до митниць Держмитслужби у термін до 05.12.2019. Планом заходів з реорганізації Харківської митниці ДФС шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби, затвердженим головою комісії з реорганізації Харківської митниці ДФС 26.11.2019, передбачено, зокрема: - провести нараду (попередні консультації) з профспілковим комітетом Харківської митниці ДФС щодо проведення спільних заходів з реорганізації митниці. Забезпечити виконання колективного договору на період здійснення заходів з реорганізації Харківської митниці ДФС - термін виконання до 13.12.2019. - письмово повідомити всіх працівників Харківської митниці ДФС про наступне вивільнення, не пізніше ніж за 2 місяці до звільнення. 28 листопада 2019 року проведено державну реєстрацію рішення про припинення Харківської митниці ДФС. 06.02.2020 Державною фіскальною службою України видано наказ № 84-о «Про організаційні заходи щодо процедури попередження працівників Державної фіскальної служби України про наступне вивільнення із займаних посад, у зв`язку з реорганізацією Державної фіскальної служби». На підставі листа ДФС від 12.03.2020 за № 681/7/99-99-04-17 «Про попередження щодо наступного вивільнення» у зв`язку з реорганізацією митниць ДФС розпочата процедура попереджень працівників митниць. На виконання вимог Постанови № 858, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, 16.03.2020 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Від ознайомлення з наведеним повідомленням позивач відмовився, що підтверджується актом про відмову від проставляння відміток про ознайомлення з повідомленням про наступне вивільнення від 16.03.2020 (т. 1 а.с. 175). З матеріалів справи слідує, що Харківською митницею ДФС ОСОБА_1 направлено лист від 17.03.2020 вих. № 46/ДЗН/20-0-70-04, яким останнього проінформовано, що у зв`язку з його відмовою 16.03.2020 від ознайомлення з повідомленням про наступне вивільнення, позивача буде звільнено з займаної посади 16.04.2020 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до Наказу голови комісії з реорганізації Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 за № 27-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", 16.04.2020 позивача звільнено з займаної посади головного державного інспектора митного посту "Харків-залізничний", у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019, № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015, № 889- VIII, п. 1 ч. 1 ст. ст. 44, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України "Про відпустки". В подальшому, Наказом Державної фіскальної служби України від 27.05.2020 за № 28-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС» з метою реалізації п. 2 Постанови № 858, у зв`язку з необхідністю продовження строку проведення реорганізації митниць ДФС, у п. 4 наказів ДФС від 25.11.2019 за № № 29-рг, 30-рг, 31рг слова «три місяці» замінено словами «дев`ять місяців». Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Наказом ДФС України від 06.02.2020 за № 84-о "Про організаційні заходи" права та інтереси позивача не порушено, а при прийнятті оскаржуваного наказу від 16.04.2020 за № 27-о "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідач діяв законно, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Надаючи правову оцінку зазначеним висновкам суду першої інстанції та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 06.02.2020 за № 84-о "Про організаційні заходи". Пунктом 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014, № 236 (далі - Положення № 236) Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Згідно із п. 15 Положення № 236 ДФС є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства. Оскаржуваним Наказом «Про організаційні заходи» відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 та від 25.09.2019, № 846 № 1200 і Наказів ДФС від 21.12.2019 за № 791 «Про введення в дію структури Державної фіскальної служби України» та від 28.12.2019, № 168-ф «Про введення в дію Штатного розпису на 2019 рік Державної фіскальної служби України встановлено: - розпочати організаційні заходи щодо процедури попередження працівників Державної фіскальної служби України про наступне вивільнення із займаних посад, у зв`язку з реорганізацією Державної фіскальної служби України; - керівників структурних підрозділів ДФС або особам, які виконують їх обов`язки, зобов`язано ознайомити підлеглих працівників із зазначеним наказом особисто під підпис. Таким чином, наведений наказ регламентує порядок реорганізації Державної фіскальної служби України, тоді як позивач працював у Харківській митниці ДФС, що є юридичною особою та яка, виходячи з норм Положення № 236, є одним з територіальних органів ДФС в областях, а не структурним підрозділом ДФС, як вважає позивач. За таких умов, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не входить до кола осіб, на яких поширюється дія вказаного наказу, є правильним. Оскільки оскаржуваний наказ не впливає на права та охоронювані законом інтереси позивача, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо залишення без задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 06.02.2020, № 84-о "Про організаційні заходи". Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 за № 27-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення його на посаді головного державного інспектора митного посту "Харків-залізничний" та здійснення виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 16.04.2020 по дату прийняття судом рішення на поновлення на посаді, колегія суддів виходить із такого. Спірні правовідносини врегульовано Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про державну службу", Митним кодексом України. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Частиною 3 ст. 569 Митного кодексу України передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу». Пунктом 1 ст. 1 Закону України "Про державну службу" визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну службу", цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про державну службу", вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим законом. Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст. 87 Закону України "Про державну службу", зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011, № 1074. Так, пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: в разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Таким чином, в процесі реорганізації Харківської митниці ДФС виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому аспекті у роботодавця виникає обов`язок чіткого виконання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 28.02.2020 у справі № 807/819/16. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Колегія суддів відзначає, що 02.02.2020, у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 за № 378-IX статтю 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень". Частина 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції Закону України від 14 січня 2020 року за N 440-IX, який набрав чинності 13.02.2020) передбачає, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Як установлено судовим розглядом, позивач перебував на державній службі в митних органах України з 26.02.1996 по 16.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» Харківська митниця ДФС реорганізована шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019, № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до п. 2 Постанови № 858. 07.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Протокольним рішенням наради керівного складу Державної митної служби України від 26.11.2019 (протокол № 3) зобов`язано виконуючих обов`язків керівників митниць Держмитслужби забезпечити переведення 30 відсотків особового складу митниць ДФС до митниць Держмитслужби. З інформації про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що державну реєстрацію рішення про припинення Харківської митниці ДФС проведено 28.11.2019. Водночас, саме на виконання вимог Постанови № 858, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, 16 березня 2020 року позивача попереджено про наступне вивільнення (16.04.2020) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, від ознайомлення з яким позивач відмовився, тому 20.03.2020 Харківською митницею ДФС йому направлено відповідний лист від 17.03.2020 вих. № 46/ДЗН/20-0-70-04. 16.04.2020 позивача звільнено з займаної посади головного державного інспектора митного посту "Харків-залізничний", у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019, № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889- VIII, п. 1 ч. 1 ст. ст. 44, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України "Про відпустки" на підставі наказу голови комісії з реорганізації Харківської митниці ДФС від 16.04.2020, № 27-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Таким чином, спірні правовідносини, які склались у цій справі, фактично виникли з підстав виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019, № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", тому колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо застосування правових норм до спірних правовідносин в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз. 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення). Матеріалами справи підтверджується, що правовідносини з приводу реорганізації Харківської митниці ДФС виникли 28.11.2019, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року, № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». При цьому, попереджаючи позивача про вивільнення, Харківська митниця ДФС керувалася ст. 49-2 КЗпП України, частиною 1 якої (в редакції, яка діяла до 02.02.2020) передбачалося, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Аналогічний строк попередження передбачався Планом заходів з реорганізації Харківської митниці ДФС шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби, затвердженим головою комісії з реорганізації Харківської митниці ДФС 26.11.2019. Таким чином, звільнення позивача є частиною процедури реорганізації Харківської митниці ДФС, яка розпочалась 28.11.2019 на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019, № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року за № 440-ІХ та Закону України від 12 грудня 2019 року за № 378-ІХ. Разом з тим, однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (ч. 2 ст. 22 Конституції України) чи звуження змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ч. 3 ст. 22 Конституції України). Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься у ч. 3 ст. 22 Конституції України, Конституційний Суд України надав у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Також Конституційний Суд України зазначив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Таким чином, до 13 лютого 2020 року Закон України «Про державну службу» не визначав жодних особливостей попередження про наступне вивільнення державних службовців. Враховуючи вищенаведене, на переконання колегії суддів, до правовідносин щодо звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення законодавства у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» в редакції, яка діяла до 13.02.2020 року, норми Кодексу законів про працю України в редакції, яка діяла до 02.02.2020. Водночас, ч. ч. 2, 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Оскільки у даному спеціальному Законі прямо вказано про поширення норм законодавства про працю на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, то до таких відносин застосовуються норми КЗпП України. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеній у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 813/3294/17, від 02 червня 2020 року у справі № 826/11434/18, яку відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України колегія суддів ураховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Нормами ч. ч. 3, 4 ст. 36 КЗпП України передбачено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України). Положенням п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України унормовано, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Отже, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу. За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідач не виконав покладеного законом обов`язку стосовно вжиття заходів щодо можливого працевлаштування позивача, посада якого підлягала вивільненню. З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" № 1285-IX від 23.02.2021 року внесено зміни до ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та викладено ч. 3 ст. 87 в такій редакції: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду". Отже, внесеними змінами також передбачено обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби одночасно з попередженням про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Зважаючи на викладене, колегія суддів також уважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що нормами чинного законодавства не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб`єктом призначення не є одна й та сама особа, позаяк у даному випадку Харківська митниця ДФС не була ліквідована, а відбулася її реорганізація шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Відтак, державний орган, в якому працював позивач, не припинив свою діяльність, його функції та завдання виконує Слобожанська митниця Держмитслужби, у штатному розписі якої на 2020 рік передбачено 40 посад головного державного інспектора митного посту "Харків-залізничний", аналогічних посаді, на якій працював позивач та які були у штатному розписі Харківської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням змін № 1 від 21.03.2019. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що не запропонувавши позивачу одночасно з попередженням про звільнення іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, відповідач порушив процедуру звільнення позивача із займаної посади. Разом з тим, ч. 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 зазначив, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуванню метою. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 07.07.2004 № 14-рп/2004 вказав, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. Конституційний Суд України також зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимими, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Харківської митниці ДФС від 16.04.2020, № 27-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача із займаної посади головного державного інспектора митного поста "Харків-залізничий", у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, а тому оскаржуваний наказ Харківської митниці ДФС від 16.04.2020, № 27-о "Про звільнення ОСОБА_1 " є протиправним, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню. Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Водночас, колегія суддів ураховує, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції запис про припинення Харківської митниці ДФС відсутній. Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора митного посту "Харків-залізничний" Харківської митниці ДФС з 17.04.2020. Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Таким чином, позовні вимоги про поновлення на посаді та виплату середнього заробітку на час вимушеного прогулу є обґрунтованими, підлягають задоволенню. За приписами частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995, № 100 (надалі - Порядок № 100). За правилами п. 2 Порядку № 100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки (у тому числі, за високі досягнення в праці (високу майстерність), умови праці, вислугу років та винагорода за підсумками річної роботи тощо), премії (включаються в заробіток того місяця, на який вони дають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату), індексація. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Відповідно до пп. б пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Зі змісту п. 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата працівника. Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з абз. 2 п. 8 Порядку № 100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Важливою ознакою, яка підтверджує опосередковано те, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, є те, що вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при обчисленні середньої заробітної плати до її розрахунку не включаються виплати, які мають одноразовий та несистематичний характер. Колегія суддів відзначає, що 16.04.2020 є останнім робочим днем позивача, тому середній заробіток за період вимушеного прогулу підлягає стягненню з 17.04.2020. Згідно з довідкою від 16.04.2021 за № 7.14.22.02/164 про середньоденну заробітну плату позивача на момент звільнення 16.04.2020, за лютий та березень 2020 року позивачу нараховано 9066,97 грн, середньоденна заробітна плата становить 431,76 грн без здійснення утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Отже, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача має вираховуватись за період з 17 квітня 2020 року по 20 квітня 2021 (дата ухвалення рішення суду апеляційної інстанції про поновлення на роботі). Відтак, розрахункова кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становить 252 дня. Виходячи з наведених величин, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача становить 108 803,52 грн (431,76 грн - середньоденна зарплата * 252 дня). Разом з тим, оскільки позивача було звільнено з Харківської митниці ДФС, запис про припинення якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.04.2021 відсутній, то саме з Харківської митниці ДФС належить стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За таких обставин, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання Слобожанської митниці Держмитслужби вирішити питання щодо подовження трудового договору позивача зі Слобожанською митницею Держмитслужби у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Колегія суддів також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п. 29). Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту ст. 242 КАС України слідує, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, тому воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 по справі № 520/6114/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 № 27-о Про звільнення ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста "Харків-залізничний" з 17.04.2020. Стягнути з Харківської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.04.2020 по 20.04.2021 у сумі 108 803, 52 грн., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді в Харківській митниці ДФС та виплати позивачу середньої заробітної плати за 1 календарний місяць. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 26.04.2021 року