Постанова 4824 № 752/26148/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 752/26148/19 провадження № 22-ц/824/4198/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ­­­21 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Гайворонському В. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року в складі судді Чередніченко Н. П., 12.12.2019 Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних в розмірі 11 682,61 швейцарських франків. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.02.2008 між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 003-2008-160, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 220 359 швейцарських франків строком до 01.02.2038 зі сплатою 9,95% річних за користування кредитом. 04.02.2008 між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №003-2008-160-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх своїх зобов`язань , що виникли з кредитного договору № 003-2008-160 від 04.02.2008. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 04.02.2008 між банком та позичальником був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . В порушення умов кредитного договору позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року (справа №2-631/11), яке було частково скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 003-2008-160 від 04.02.2008 у розмірі 236 146,70 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ складає 1 733 057,02 грн. В подальшому, за вищевказаним судовим рішенням відбулося часткове погашення заборгованості в розмірі 106 339,88 швейцарських франків. Залишок заборгованості складає 129 806,82 швейцарських франків. Враховуючи, що відповідачі порушили грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Відповідно до розрахунку від 09.12.2019 сума 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01.12.2016 року по 30.11.2019 року становить 11 682,61 швейцарських франків, яку позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року в задоволенні вказаного позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ "Універсал Банк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідачів. Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Зазначив, що 03.08.2012 на рахунок АТ «Універсал Банк» позичальником ОСОБА_1 було внесено суму коштів в розмірі 106 000 швейцарських франків, після чого банк вивільнив предмет іпотеки з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, і саме після цього іпотечне майно було відчужено ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу №2342 від 03.08.2012. Вважає, що в даному випадку не відбулося позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому у позивача наявне право на стягнення 3% річних на залишок існуючої заборгованості. Посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не було надано доказів пред`явлення виконавчого листа на примусове виконання є незаконним, оскільки чинне законодавство України не передбачає обов`язкового пред`явлення виконавчих документів до виконання для стягнення з боржників заборгованості у вигляді 3% річних. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ларичев В. В. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що при розгляді справи позивачем не наведено жодних доводів та не надано доказів, з яких причин було скасовано обтяження майна іпотекою та надано можливість боржнику продати іпотечне майно. Вважає, що банком в позасудовому порядку було звернуто стягнення на іпотечне майно, а будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними у відповідності до положень Закону України «Про іпотеку». Таким чином, вимоги позивача про стягнення 3% річних за основним зобов`язанням є недійсними та не підлягають задоволенню. Доказів, які б свідчили про актуальний розмір заборгованості, а також того, що стороною позивача рішення суду було звернуто до примусового виконання у визначеному законом порядку матеріали справи не містять. Позивачем пропущено строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання рішення про стягнення боргу з відповідачів та судом було відмовлено у поновленні такого строку. В судовому засіданні представник АТ «Універсал Банк» - Піхотенко А. С. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Ларичев В. В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явився, повідомлявся про день, час та місце розгляду справи за останньою відомою суду адресою його зареєстрованого місця проживання. Відповідно до відомостей «Укрпошти» ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_2 , відсутній (а.с. 53 т.2). Переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 04.02.2008 між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 003-2008-160, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 220 359 швейцарських франків строком до 01.02.2038 зі сплатою 9,95% річних за користування кредитом. 04.02.2008 між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №003-2008-160-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх своїх зобов`язань , що виникли з кредитного договору № 003-2008-160 від 04.02.2008. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 04.02.2008 між банком та позичальником був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . В порушення умов кредитного договору позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року (справа №2-631/11) позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 003-2008-160 від 04.02.2008 у розмірі 236 146,70 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ складає 1 733 057,02 грн, звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . Знято з реєстраційного обліку у вказаній квартирі неповнолітню ОСОБА_3 , 2007 року народження. Вирішено питання про виселення осіб з вказаної квартири (а.с. 30-33 т.1) . Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, зняття з реєстраційного обліку та виселення скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін (а.с.34 - 37 т.1). Відповідно до наданого позивачем розрахунку, залишок заборгованості за кредитним договором становить: 236 146,70 швейцарських франків - 106 339,88 швейцарських франків ( сума погашеної заборгованості) = 129 806,82 швейцарських франків; 3% річних за період 01.12.2016 по 30.11.2019 становить: 129 806,82 х3%:365х1095 = 11 682,61 швейцарських франків. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення 3% річних в сумі 11 682,61 швейцарських франка, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження розміру заборгованості, яка залишилась непогашеною відповідачами, а також доказів звернення рішення суду до примусового виконання у визначеному законом порядку. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Отже, вина відповідача у зобов`язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення кредитної заборгованості або не доведе іншого розміру заборгованості. Відповідачами не було надано жодних доказів виконання рішення суду в повному обсязі та відсутності у них перед банком кредитної заборгованості, або доказів, що сума заборгованості є меншою ніж 129 806,82 швейцарських франків. За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є достатнім для можливості розрахувати 3% річних. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, свідчить про компенсаційний, а не штрафний зміст відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою відповідно до статті 549 ЦК України. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Результат правового аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Таким чином, з ухваленням Голосіївським районним судом м. Києва рішення від 15 червня 2011 року про стягнення боргу зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відповідно, кредитор має право на отримання компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, який в даному випадку визначений позивачем в межах позовної давності. Таке право не залежить від наявності чи відсутності у стягувача права на примусове виконання судового рішення. Пропуск строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання позбавляє стягувача права на примусове виконання судового рішення проти волі зобов`язаної особи, проте не свідчить про припинення зобов`язання, яке залишається невиконаним. Апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача ОСОБА_2 в тій частині, що банком в позасудовий спосіб було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними в силу закону. Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до вимог статті 36 цього Закону, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Судом встановлено, що 03 серпня 2012 року позичальником ОСОБА_1 на рахунок АТ «Універсал Банк» було внесено суму коштів в розмірі 106 000 швейцарських франків, після чого банком було вивільнено предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. 03 серпня 2012 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.45 т.2). Відповідно до п. 3 договору, продаж вчинено за 887 500 грн, що за курсом продажу швейцарських франків за гривні, встановленим ПАТ «Універсал Банк» на момент підписання цього договору, становить 106 414,87 швейцарських франків. З огляду на те, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу право власності на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, було передано не іпотекодержателю, а третій особі, продавцем за таким договором виступав також не банк, а власник нерухомого майна - ОСОБА_1 , доводи відповідача про те, що відбулося позасудове врегулювання відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» є необґрунтованими. За таких обставин, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення судуз ухваленням нового рішення про задоволення позову. Згідно з частиною тринадцятою ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи те, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову, а також за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача в розмірі 10 489,32 грн( 4 196,53 грн за подання позовної заяви +6294,80 7грн за подання апеляційної скарги), по 5 244 грн 66 коп. з кожного відповідача. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року скасувати. Постановити нове судове рішення. Позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) солідарно на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 11, код ЄДРПОУ:39827925) три відсотки річних в розмірі 11 682,61 швейцарських франків. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" судові витрати по сплаті судового збору з кожного по 5 244 грн 66 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк