Постанова Кропивницький апеляційний суд № 484/448/20

ПОСТАНОВА Іменем України 22 квітня 2021 року м. Кропивницький справа № 484/448/20 провадження № 22-ц/4809/381/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І., учасники справи: позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 ; розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АКЦІОНЕРГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2020 року у складі судді Шкамерди К.С. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач 22.06.2006 підписала Заяву № б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 9600 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ними Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості і зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 15.12.2019 року виникла заборгованість в сумі 38345 грн 70 коп, яка складається з: 25030 грн 42 коп заборгованості за тілом кредиту, 0,00 грн заборгованість за поточним тілом, 25030 грн 42 коп заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн, забогованості за нарахованими та простроченими відсотками, 4503 грн заборгованість по відсоткам нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 6510 грн.10 коп. заборгованості за пенею, 0,00 грн нараховано комісії, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1802 грн 18 коп штрафу (процентна складова). Позивач просив стягнути суму боргу та сплачений судовий збір в розмірі 2102,00 грн. Короткий зміст рішення суду Рішенням Голованівського районного суду м. Кіровограда від 02 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Суд зазначив, що у анкеті заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені та штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Суд вважав, що позивачем не було доведено правомірність стягнення простроченого тіла кредиту у вказаному розмірі за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту. При цьому відсотки, які повинні були нараховуватися за користування кредитними коштами відсутні, що теж свідчить про відсутність заборгованості за тілом (поточним тілом) кредиту. Вказує, що матеріали справи не містять підтверджень ознайомлення та погодження відповідача з наданими банком Умовами та Правилами надання послуг банку. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу про скасування рішення суду першої інстанції та просить ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Просить долучити до матеріалів справи і дослідити додаткові докази, а саме: виписку про рух коштів; довідку про встановлені кредитні ліміти; довідку про видані картки та строк їх дії. Вважає, що на стадії подачі позовної заяви були додані доказі, на думку банку яких було достатньо для вирішення справи по суті. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що особистим підписом відповідач погодилася з тим, що анкета-заява від 22.06.2006 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг і Тарифами складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг. Крім того, з заяви вбачається, що сторони домовились про те, що базова процентна ставка за користуванням кредиту складає 3% на місяць, вказано строк дії картки та тип банківського продукту - кредитна картка Універсальна. Вважає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов висловивши певним чином згоду на них. Вказує, що відповідач неодноразово зверталася до банку з метою перевипуску та отримання нових карт з новим строком дії. Звертає увагу суду, що з виписки про рух коштів вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами та частково погашала наявну заборгованість. Отже, відповідач не лише отримала кредитну картку, а й визнала укладення кредитного договору та погодилась з його умовами вчинивши дії спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач скористувалася послугою «Миттєва розстрочка», про що відображено у виписці по рахунку. Отже, саме тому заборгованість за тілом кредиту більша ніж встановлений кредитний ліміт. Вказує, що до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналась відповідач при підписанні анкети-заяви. Вважає, що суд порушив порядок встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні фактичним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення повністю або частково. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи був призначений в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд першої інстанції встановив такі обставини В судовому засіданні встановлено, що 22 червня 2006 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит, шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 8). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. В заяві зазначено, що відповідач отримала картку «Універсальна», строк дії картки 05/09, процентна ставка 3% в місяць з розрахунку 360 днів. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг , встановлені банком та розміщені на сайті https://privatbank.ua (а.с. 19-35). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 15.12.2019 виникла заборгованість в сумі 38345 грн 70 коп, яка складається з: 25030,42 грн заборгованості за тілом кредиту, 0,00 грн заборгованість за поточним тілом, 25030,42 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн, забогованості за нарахованими та простроченими відсотками, 4503,00 грн заборгованість по відсоткам нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625ЦК України, 6510,10 грн. заборгованості за пенею, 0,00 грн нараховано комісії, 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 1802,18 грн штрафу (процентна складова). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що 22.06.2006 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», за змістом якої відповідач визнала, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) (ч. 1 ст. 633 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною 1 статті 1054 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001). Відповідно до ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону, фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Звертаючись до суду з позовом банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір , згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 9600 грн. Проте колегія суддів вважає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження одержання кредиту у зазначеному розмірі, оскільки в анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначено про кредитний ліміт - 2000 грн (а.с.18). З цієї заяви, також, вбачається, що ОСОБА_1 було надано кредитку карту № НОМЕР_1 , дата відкриття рахунку 22 червня 2006 року зі строком дії картки до травня 2009 року. Отже, підписавши анкету-заяву, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 327 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання. Оскільки, у матеріалах справи відсутні докази збільшення кредитного ліміту понад 2000 грн, та враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення саме зазначеної суми кредитних коштів, а не 25030,42 грн, як вимагає позивач. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вирішуючи питання про стягнення з відповідача нарахованих відсотків за користування кредитними коштами в період з 22.06.2006 по 15.12.2019 відповідно до ст. 625 ЦК України суд враховує наступне. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача щодо невиконання боржником грошового зобов`язання після закінчення строку кредитування забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12. За наявності простроченої заборгованості по кредиту в позивача виникло право вимагати сплати процентів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, що було ним зроблено. І в позовній заяві, і в розрахунку заборгованості позивач вказав, що він просить стягнути з відповідача проценти на підставі ст. 625 ЦК України. Отже, суд першої інстанції належним чином не з`ясував підстави вимог позивача про стягнення процентів, не перевірив їх належним чином, неправильно визначив закон, який регулює правовідносини сторін в цій частині. Позивач у своєму розрахунку просив стягнути з відповідача проценти у розмірі 86,4% річних. На підтвердження того, що сторони договору визначили самостійно розмір процентів річних на випадок застосування ст. 625 ЦК України, позивач надав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, як частину укладеного між ним і відповідачкою кредитного договору та які розмішено в мережі Інтернет за адресою: www.privatbank.ua.», проте такі документи не беруться до уваги, оскільки на них відсутній підпис відповідача, який вказував би на ознайомлення її з такими умовами та правилами. Враховуючи зазначене, колегія суддів робить висновок, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки розрахунок заборгованості наданий банком здійснений із застосуванням відсоткової ставки 86,4%, що є неправильним, тому колегією суддів зроблено власний розрахунок який підлягає стягненню за період з 01.10.2019 по 15.12.2019. Аналізуючи розрахунок заборгованості, наданий банком, заборгованість за процентами виникла за 76 днів, тому стягненню за 3 відсотка річних підлягає 12,5 грн (2000 х 3 : 100 : 365 х 76 = 12,5, де 2000,00 сума простроченої заборгованості, 76 - кількість днів прострочення з 01.10.2019 по 15.12.2019). Враховуючи, що в частині вимоги позивача про стягнення відсотків суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (не застосував ч. 2 ст. 625 ЦК України), що привело до необґрунтованої відмови в задоволенні цієї вимоги повністю, то в цій частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення цієї вимоги. Отже, всього сума трьох процентів річних за визначений позивачем час прострочення виконання зобов`язання 12,5 грн і підлягає стягненню з відповідача. Стосовно вимог позивача про стягнення пені та штрафів колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Мотивуючи заборгованість за пенею та штрафом, позивач посилається на Умови та Правила надання банківських послуг та на Тарифи обслуговування кредитних карток «Універсальна». Однак, суд погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у стягненні пені та штрафів виходячи з наступного. Витяг із Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог не підписані відповідачкою, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов та Тарифів розуміла відповідач, ознайомилась та погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Як і у справі № 342/180/17, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, так і в цій справі відсутні дані про те, що саме такі Умови та Правила надання банківських послуг мала на увазі відповідачка на час укладення договору з позивачем, тобто станом на 21 березня 2013 року. Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. З огляду на відсутність достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, Тарифи, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір та порядок сплати пені та штрафів, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 759/5029/18. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. До апеляційної скарги позивачем додано наступні документи: виписка про рух коштів; довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 ; довідка про видачу кредитних карток. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивач, надавши суду апеляційної інстанції виписку про рух коштів, довідку про зміну умов кредитування та довідку про видачу кредитних карток не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції та причин неподання не вказав, унаслідок чого вказані докази не можуть бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення визначені в статті 376 ЦПК України. Враховуючи викладене, позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2000 грн та процентів - 12,5 грн. У задоволенні решті позовних вимог слід відмовити. Судові витрати понесені позивачем документально підтверджуються в матеріалах справи: за подачу позовної заяви в розмірі 2102 грн, за подачу апеляційної скарги в розмірі 3153,00 грн (а.с. 43; а.с.218). Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 273 грн із розрахунку: 38345,70 грн (заявлені вимоги): 2012,5 грн (задоволені позовні вимоги) = 5,2% від 5255 грн сплаченого судового збору = 273 грн. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За таких обставин, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту і процентів річних (625 ЦК), та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, заборгованість за процентами - 12,5 грн та 273 (двісті сімдесят три) гривні в рахунок компенсації понесених витрат по сплаті судового збору. В задоволенні інших позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Карпенко С.І. Мурашко