Постанова 4808 № 344/8391/20

Справа № 344/8391/20 Провадження № 22-ц/4808/387/21 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В. за участю секретаря Капущак С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Бабій О.М. 29 грудня 2020 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 4 січня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про поновлення на роботі, скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Управління з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про поновлення на роботі на посаді завідувача аптечного пункту охорони, скасування наказу від 26.05.2020 року №160 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивовано тим, що 12.01.2011 року позивача було прийнято на посаду завідувача аптеки пункту охорони здоров`я Управління МНС в Івано-Франківській області, а 03.06.2013 року переведено до Управління ДСНС України в Івано-Франківській області на таку ж посаду. 01.02.2019 року її було звільнено з роботи за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11.12.2019 року ОСОБА_1 поновлено на роботі як незаконно звільнену. Однак наказом від 26.05.2020 року №160 ОСОБА_1 вдруге звільнено з роботи з ініціативи роботодавця за допущені прогули на підставі п. 4 ст. 40 КзпП України. Вважає, що дане звільнення проведене з порушенням трудового законодавства. Зазначає, що після поновлення її на посаді за рішенням суду вона скористалась своїм правом піти у щорічну відпустку, після чого подала заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, доказом чого вважає своє незаконне звільнення 01.02.2019 року та невиконання відповідачем рішення суду щодо виплати їй присудженої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки заяву про звільнення не прийняли в неї особисто, вона надіслала її поштою. Вказаний лист відповідач теж відмовився отримати, і такий повернувся позивачу. Зазначає, що рішення про звільнення з роботи було прийнято нею у зв`язку зі станом здоров`я, оскільки вона є інвалідом 3 групи. А в період зазначеного в оскаржуваному наказі прогулу 12-13.03.2020 року вона перебувала на амбулаторному лікуванні внаслідок загострення хвороби цукрового діабету, що підтверджується довідкою Старолисецької лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини за місцем її проживання. Службове розслідування по факту її відсутності на роботі проводилося без її відома та присутності, з його матеріалами та результатами вона не ознайомлена. Також наказ про звільнення не був їй вручений, а надійшов поштою разом з трудовою книжкою, що вважає порушенням законодавства. З огляду на викладене просила поновити її на роботі з дня звільнення на посаді завідувача аптечного пункту охорони в Управлінні ДСНС в Івано-Франківській області, скасувати наказ від 26 травня 2020 року №160 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ", стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу та судові витрати. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин справи. Зазначає, що з 11.02.2019 року їй було встановлено 3 групу інвалідності загального захворювання та рекомендовано дотримуватися режиму харчування, заборонено важку фізичну працю. Вважає, що дане захворювання вона набула саме під час роботи в Управлінні з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, однак останнє не бажає виконувати встановлену для неї індивідуальну програму реабілітації, що виявилося у відмові надати їй відпустку в 2018 році, та прагне звільнити її. У зв`язку із погіршенням стану здоров`я позивач вирішила просити про негайне звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Про те, в якій формі подавати в цьому випадку заяву позивач не знала, а отримати правову допомогу по даному питанню не змогла. Однак вважає, що в силу фактичних обставин, та того що вона є інвалідом 3 групи, мала бути звільненою безумовно 12.03.2020 року, а тому не могла вчинити прогул 12, 13 та 16 березня 2020 року. Вважає за необхідне викликати до суду апеляційної інстанції свідків, які є керівниками позивача та можуть пояснити суду причини незвільнення її за власним бажанням. Зазначає, що граничний строк для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за проступки настав 17 квітня 2020 року, проте суд безпідставно визнав правомірним звільнення позивача на підставі наказу №160 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_1 » від 26 травня 2020 року. Вважає, що оскільки відповідач незаконно не звільнив її з 12.03.2020 року та змушував працювати, на її користь підлягає стягненню середній заробіток з 12.03.2020 року по день постановлення рішення. Просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що ОСОБА_1 не зверталася до роботодавця з приводу встановлення їй неповного робочого дня, або неповного робочого тижня та, крім того, не залучалася до надурочних робіт та робіт у нічний час. Натомість Управління створило пільгові умови праці для позивача як особи з інвалідністю, зокрема, їй надається щорічна основна відпустка тривалістю 26 календарних днів та відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 30 днів, що підтверджується матеріалами справи. Також ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік. З моменту поновлення на роботі за рішенням суду позивач жодного дня не була на ній присутня та повідомила в суді першої інстанції, що вже працює на іншій роботі. Вважає необґрунтованим також твердження ОСОБА_1 щодо невиконання роботодавцем рекомендацій МСЕК щодо відновлення працездатності, оскільки така не була надана роботодавцю та носить рекомендаційних характер. Зазначає, що апелянт не зверталась до Управління із заявою про звільнення, а доказів такого звернення суду надано не було. 14 квітня 2020 року на електронну адресу Управління надійшла заява від позивача без дотримання вимог законодавства, в зв`язку із чим була їй повернута із наданням роз`яснень від 21.04.2020 року. 21 квітня 2020 року надійшла заява ОСОБА_1 щодо її звільнення з 12.03.2020 року та направлення їй трудової книжки, на яку Управлінням надано роз`яснення 24.04.2020 року. Повторна заява надійшла на адресу Управління 15.05.2020 року, на яку теж надано роз`яснення 14.05.2020 року. Враховуючи, що ОСОБА_1 була оформлена на роботі, направити їй трудову книжку поштою не вбачалось за можливе, а звільнити її з 12.03.2020 року на підставі ч. 3 ст. 38 КзпП України не було законних підстав. Вказує, що заяву про звільнення позивача від 12.03.2020 року Управління не отримувало, і в матеріалах справи немає жодних доказів з даного приводу. 16.03.2020 року начальником відділу персоналу Управління ОСОБА_1 повідомлено про відсутність такої заяви, однак вона продовжила не виходити на роботу. 23 березня 2020 року Управлінням було видано наказ №93 "Про призначення комісії для проведення службового розслідування", підставою для якого слугувала необхідність перевірки повідомлення про те, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. При цьому з метою з`ясування причин відсутності позивачу неодноразово телефонували працівники Управління, направляли листи на її адресу, проте ОСОБА_1 повідомила, що на роботу не вийде, оскільки поштою направила заяву про звільнення. Також з метою отримання пояснень про причини відсутності на робочому місці комісія приїжджала за місцем проживання позивача, однак остання відмовилася їх надавати та підписувати матеріали службового розслідування. Для ознайомлення із актом комісії ОСОБА_1 також не прибула. Вважає, що при обранні такого виду стягнення як звільнення відповідач врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку, зокрема, відсутність працівника без поважних причин на роботі з 12 березня 2020 року, а також попередню роботу та характеристику працівника. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Апелянт та її представник - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 03.06.2013 року працювала в УДСНС України в Івано-Франківській області на посаді завідувача аптеки пункту охорони здоров`я центру забезпечення діяльності Управління, про свідчить копія її трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.07.2006 року (т. 1, а.с. 5-7). 01.02.2019 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КзпП, а 13.12.2019 року поновлена на роботі на підставі рішення суду, що підтверджується витягом з наказу №450 від 13.12.2019 року (т. 1, а.с. 114). Після поновлення на роботі ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку, відпустку без збереження заробітної плати та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік (т. 1, а.с. 115-119). Згідно копії листка непрацездатності серії АДУ №927380, виданого Старолисецькою лікарською амбулаторією ЗПСМ 02.03.2020 року, ОСОБА_1 повинна була стати до роботи 12.03.2020 року (т. 1, а.с. 137). Наказом від 26.05.2020 року №160 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за порушення вимог трудової дисципліни, а саме: допущення прогулів 12, 13 та 16 березня 2020 року, порушення вимог ч. 1 ст. 139 КЗпП України, відповідно до ст.ст. 147, 149 КЗпП України, враховуючи негативну характеристику і попередню роботу працівника (т. 1, а.с. 4). Позивач зазначала, що 12.03.2020 року близько 08.00 год. вона прибула до начальника Управління та хотіла потрапити до нього прийом, оскільки мала намір подати заяву на звільнення. Однак таку заяву в неї відмовились прийняти, тому вона змушена була відправити її поштою цінним листом з описом вкладення, який повернувся з поштового відділення з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». На підтвердження вказаного позивачем надано копію опису вкладення до цінного листа від 12.03.2020 року, копію конверта, копію повідомлення поштового відправлення №7601865510690 та витяг відстеження поштового відправлення №7601865510690 (т. 1, а.с. 140-143). Представник відповідача стверджував, що на адресу Управління від позивача жодних заяв не надходило; з поданого відстеження поштового відправлення №7601865510690 не вбачається, що дана заява направлялась на адресу Управління, а саме: вул. Франка, 6, м. Івано-Франківськ. Відповідно до доповідної записки діловода канцелярії АРЗ СП УДСНС в області Бурак Н. від 12.03.2020 року, 12.03.2020 року близько 08:00 год. ОСОБА_1 прибула до начальника Управління ДСНС в області з проханням потрапити на особистий прийом. У зв`язку з тим, що начальник відбував на пожежу, а також що це був неприймальний день, ОСОБА_1 було запропоновано подати документи через сектор діловодства та архівної роботи ЦЗД Управління ДСНС в області для подальшого розгляду начальником (т. 1, а.с. 35 зворот). Згідно копії доповідної записки начальника СД та АР ЦЗД УДСНС в області Чобанюк Л. в період з 12.03.2020 року по 10.04.2020 року до Управління ДСНС в області заяви про звільнення з роботи від ОСОБА_1 не надходило (т. 1, а.с. 35). Відповідно до наявних в матеріалах справи копій рапортів та комісійних актів ПОЗ ЦЗД УДСНС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 12.03.2020 року (т. 1, а.с. 33-34, 36-37, 40-52, 53 (зворот), 54, 55 (зворот)-73, 75-76, 79 (зворот)-90, 95-97, 104-109). 13.03.2020 року Управління направило ОСОБА_1 листа №02-1783/15 з проханням прибути на роботу та надати пояснення щодо відсутності на робочому місці 12 та 13 березня 2020 року (т. 1, а.с. 37, зворот). Однак відповіді ОСОБА_1 не надала. 16.03.2020 року близько 14:45 год. завідувач аптекою ПОЗ ЦЗД Управління ДСНС в області ОСОБА_1 прибула в приміщення відділу персоналу Управління ДСНС в області та подала заяву про видачу їй трудової книжки у зв`язку з необхідністю приступити на інше місце праці та бажанням звільнитися із зайнятої посади (т. 1, а.с. 39, зворот). Того ж дня комісією Управління було складено акти про те, що ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці 12, 13 та 16 березня 2020 року, проте вона відмовилася від надання будь-яких пояснень без вказання причин відмови, ознайомлюватися з даним актом також відмовилася (т. 1, а.с. 38), а також про те, що 16.03.2020 року ОСОБА_1 , перебуваючи у відділ персоналу Управління ДСНС в області, написала заяву з проханням видати їй трудову книжку, оскільки вона має намір звільнитися з роботи (т. 1, а.с. 38, зворот). Листом №01-1890/15 від 18.03.2020 року Управління повідомило позивача, що згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МЮУ, МСЗНУ від 29.07.1993 року №58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Враховуючи, що наразі позивач працює в Управлінні на посаді завідувача аптеки пункту охорони здоров`я ЦЗД, видати трудову книжку не вбачається за можливе. Також зазначило, що позивачу необхідно терміново прибути в Управління для надання письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці 12, 13, 16-18 березня 2020 року (т. 1, а.с. 39). 23.03.2020 року начальником Управління ДСНС в Івано-Франківській області Чернецьким В. було видано наказ №93 "Про призначення комісії для проведення службового розслідування", відповідно до якого згідно вимог Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року №950, було створено комісію та проведено службове розслідування по факту відсутності завідувача аптеки пункту охорони здоров`я ЦЗД Управління ДСНС в області ОСОБА_1 на робочому місці 12, 13 та з 16 по 20 березня 2020 року (згідно поданих рапортів) (т. 1, а.с. 34, зворот). 27.03.2020 року комісією Управління складено акт про те, що ОСОБА_1 з метою з`ясування обставин невиходу на роботу з 12.03.2020 року по 26.03.2020 року був здійснений телефонний дзвінок. Однак під час телефонної розмови остання повідомила, що жодних пояснень давати не буде. Також членами комісії було здійснено виїзд по місцю проживання ОСОБА_1 , однак особа, яка назвалася її мамою, повідомила, що позивач перебуває на іншій роботі. Даній особі було залишено контактний номер телефону для врегулювання питання про отримання листів від Управління ДСНС та направлення заяви з питань звільнення (т. 1, а.с. 53). Також 27.03.2020 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення №54 05-2112/54 15 щодо необхідності прибути до Управління ДСНС для надання письмових пояснень щодо відсутності на роботі (т. 1, а.с. 55). 14.04.2020 року на електронну адресу Управління ДСНС в області надійшла непідписана заява ОСОБА_1 , на яку Управлінням дано відповідь 21.04.2020 року №С-68/37-14 (т. 1, а.с. 74), та 21.04.2020 року - щодо звільнення з роботи з 12.03.2020 року та направлення трудової книжки, на яку надано відповідь 24.04.2020 року №5401-2919/5415 (т. 1, а.с. 77-79), а також 12.05.2020 року - повторно щодо звільнення з роботи з 12.03.2020 року та направлення трудової книжки, на яку надано відповідь 14.05.2020 року №5401-3379/5415 (т. 1, а.с. 92-94). 19.05.2020 року позивачу направлено лист з проханням з`явитися до Управління ДСНС в області 21.05.2020 року для ознайомлення з актом службового розслідування, який також залишено без уваги (т. 1, а.с. 103, зворот). За результатами проведеного службового розслідування було складено та затверджено відповідний Акт від 26.05.2020 року, підписаний всіма членами комісії, які проводили службове розслідування та затверджений начальником Управління (т. 1, а.с. 110-113). Зазначено, що в ході проведення службового розслідування було здійснено перевірку службової документації, зібрано інформацію та з`ясовано, що 12, 13 та 16 березня 2020 року відповідно до наданих начальником пункту охорони здоров`я центру забезпечення діяльності У ДСНС в області старшим лейтенантом служби цивільного захисту Коробченко Т.О. рапортів від 13.03.2020 року №254, від 16.03.2020 року №255, від 17.03.2020 року №260, від 17.03.2020 року №265 завідувач аптекою ПОЗ ЦЗД У ДСНС в області ОСОБА_1 не виходила на роботу, про що складені відповідні підтверджувальні акти, та продовжує не виходити на роботу. З огляду на наведене комісія дійшла висновку, що завідувач аптеки пункту охорони здоров`я ЦЗД У ДСНС в області ОСОБА_1 допустила порушення трудової дисципліни, передбачене п. 4 ч. 1 статті 40 КЗпП України, а саме: прогул 12, 13 та з 16 березня поточного року, тим самим порушила вимоги частини 1 ст. 139 КЗпП України, та відповідно до статей 147 та 149 КЗпП України повинна нести за це дисциплінарну відповідальність у вигляді звільнення. Із вказаним Актом розслідування ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватися, про що складено відповідний акт. До позовної заяви позивачем було долучено також Довідку №76, видану Старолисецькою лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини 13.03.2020 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 12-13.03.2020 року перебувала на амбулаторному лікуванні (т. 1, а.с. 9). Відповідно до копії Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №152917 від 11.02.2019 року ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням. Протипоказано важку фізичну працю, порушення харчового режиму (т. 1, а.с. 8). Згідно доповідної записки начальника СД та АР ЦЗД УДСНС в області Чобанюк Л. від 31.07.2020 року період з 12.03.2020 року по 26.05.2020 року до сектору діловодства та архівної роботи центру забезпечення діяльності Управління жодних листків непрацездатності чи довідок, виданих на ім`я ОСОБА_1 , не надходило. Також довідка №76 від 13.03.2020 року, видана Старолисецькою лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини, до Управління у вказаний період не надходила (т. 1, а.с. 124). Відповідно до характеристики на ОСОБА_1 від 13.05.2020 року остання зарекомендувала себе як професійно некомпетентний працівник, в роботі не керувалася чинним законодавством України та нормативно-правовими актами МОЗ та ДСНС, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, організацію фармацевтичної служби. Категорично відмовлялась підписувати посадову інструкцію. Не дотримувалась необхідних умов зберігання медикаментів, інших медичних виробів відповідно до їх властивостей і вимог Державної фармакопеї. Самовільно видавала ліки із аптеки особам начальницького та рядового складу, без відповідних призначень лікарів. Самовільно покидала робоче місце під час робочого дня, причини відсутності пояснювати відмовлялася. Не підтримувала ділових відносин із колегами та керівництвом (т. 1, а.с. 91). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням встановленого законом порядку; при обранні такого виду стягнення, як звільнення, відповідачем враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, зокрема відсутність працівника без поважних причин на роботі 12, 13 та 16 березня 2020 року, а також те, що вона продовжує не виходити на роботу. Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до статті 147 КзпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Згідно із статтею 149 КзпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що працівник може бути звільнений з роботи у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обґрунтовуючи поданий позов та апеляційну скаргу, позивач зазначила, що нею 12.03.2020 року було направлено відповідачу заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що така заява отримана відповідачем. Також із сайту ПАТ "Укрпошта" вбачається, що дані про відправлення за номером 7601865510690 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Відповідно до абзацу 1 п. 149 Інструкції з діловодства в Управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, затвердженої наказом Управління ДСНС в області від 02.01.2019 року №1 (у редакції наказу У ДСНС України в Івано-Франківській області від 03.07.2019 року №213) всі документи, що надходять до У ДСНС в області, приймаються централізовано в службі діловодства, якщо інше не передбачено нормативно-правовими та організаційно-розпорядчими актами. Однак позивач в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що через канцелярію Управління нею відповідна заява не подавалася, оскільки вона не довіряє канцелярії. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Однак позивачем не надано доказів порушення Управлінням ДСНС України в Івано-Франківській області трудових прав позивача. Місцевий суд вірно зазначив, що твердження ОСОБА_1 про непроведення з нею повного розрахунку на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 11.12.2019 року по справі №344/3913/19 про поновлення на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу не заслуговують на увагу, оскільки дане рішення було змінено постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25.02.2020 року в частині визначення суми коштів, яка підлягала до стягнення, а із присудженої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу законом передбачено утримання податків та обов`язкових зборів. Згідно наявних в матеріалах справи копій відомостей розподілу виплат та платіжних доручень вбачається, що належні до сплати кошти за вищевказаним рішенням суду були виплачені позивачу (т. 1, а.с. 120-128). Також в матеріалах справи містяться докази надання позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, відпусток за її заявами (т. 1, а.с. 115-119). Доказів інших порушень трудового законодавства позивачем також не подано. В тому числі не доведено порушення її прав як інваліда 3 групи та того, що така інвалідність пов`язана з її роботою у відповідача, про що нею зазначалося в апеляційній скарзі. Як вбачається з копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №152917 від 11.02.2019 року, ОСОБА_1 протипоказано важку фізичну працю, порушення харчового режиму (т. 1, а.с. 8), що не свідчить про неможливість виконувати роботу завідувача аптеки та не містить підстав для звільнення позивача у строки, визначені ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Про факт проведення службового розслідування та необхідності надання пояснень щодо відсутності на роботі ОСОБА_1 також було відомо. Посилання сторони позивача на те, що згідно довідки №76, виданої лікарем Старолисецької лікарської амбулаторії, 12 та 13 березня 2020 року вона перебувала на амбулаторному лікуванні суд першої інстанції теж обґрунтовано відхилив, оскільки така не відповідає вимогам Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 року №455, та не підтверджує у встановленому порядку тимчасову непрацездатність працівника. Крім того дана довідка не була надана відповідачу, а долучена тільки до матеріалів справи при зверненні до суду з позовом. При цьому ОСОБА_1 не була на роботі не тільки 12-13 березня 2020 року, а також була відсутня 16 березня 2020 року та продовжувала не виходити на роботу до моменту звільнення. Також позивач сама наполягала на звільненні її саме з 12.03.2020 року. Що стосується тверджень апелянта про пропуск роботодавцем встановленого законодавством строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності, то такі суд не бере до уваги з огляду на наступне. Так, частиною другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Ця норма передбачає обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення саме проступку як такого. Тобто під виявленням проступку розуміється не лише виявлення факту (певного діяння), а й встановлення працівника, який учинив ці діяння, протиправність цих діянь, вину працівника, наявність шкідливих наслідків, причинного зв`язку між правопорушенням та шкідливими наслідками. Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року за результатом розгляду справи №718/801/17. 23.03.2020 року Управлінням ДСНС було видано Наказ №93 «Про призначення комісії для проведення службового розслідування» (т. 1, а.с. 34, зворот). Причиною для проведення такого розслідування стала відсутність ОСОБА_1 на робочому місці згідно поданих рапортів. За результатами проведеного службового розслідування було складено та затверджено відповідний Акт від 26.05.2020 року (т. 1, а.с. 110-113). Таким чином Наказом 26.05.2020 року за №160 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у місячний строк з дня виявлення факту порушення трудової дисципліни та не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Щодо строків проведення службового розслідування, то такі визначені в даному випадку Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року №950, і не можуть перевищувати двох місяців. Згідно п. 3 даного Порядку період проведення службового розслідування не включає час тимчасової втрати працездатності особою, стосовно якої проводиться службове розслідування, час її перебування у відпустці або службовому відрядженні чи відсутності з інших причин, час отримання інформації, що стосується предмета службового розслідування, від установ, підприємств, організацій іноземних держав, а також час ознайомлення такої особи з актом службового розслідування. Таким чином факт затвердження акту, складеного за результатами службового розслідування, 26.05.2020 року не може свідчити про порушення строків проведення самого розслідування з урахуванням обставин даної справи та того, що ще 19.05.2020 року позивачу було направлено прохання з`явитися до Управління ДСНС в області 21.05.2020 року для ознайомлення з актом службового розслідування (т. 1, а.с. 103, зворот). Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення її прав відповідачем, а тому висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є законними та обґрунтованими. Підстав для зміни чи скасування рішення суду за результатами розгляду апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 29 грудня 2020 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: Г.П. Мелінишин О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року.