Постанова 4857 № 460/3160/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3160/19 пров. № А/857/5040/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Онишкевича Т.В. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргуУправління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Ведяніною Т.О. у м.Сарни) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державноївиконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просилавизнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Петрової Людмили Сергіївни (далі - державний виконавець Петрова Л.С.) від 27.09.2019 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №572/3081/17, виданого 28.03.2018 Сарненським районним судом Рівненської області. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 07.10.2020 позов було задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - УЗПВР у Рівненській області, відповідач) подало апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що боржником було надано достатньо інформації, яка свідчить про фактичне виконання рішення суду, а тому у державного виконавця не було підстав застосовувати інші заходи примусового виконання рішень. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у їх відсутності. Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 11.01.2018 по справі №572/3081/17 Сарненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 11.06.2017 та з урахуванням проведених виплат. 28.03.2018 Сарненським районним судом Рівненської області на виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист№572/3081/17. 27.09.2019 постановою державного виконавця Петрової Л.С. ВП №56283278,на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження»№1404-VIIIвід 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII), було закінчено виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа. В оспорюваній постанові зазначено, що перерахунок здійснено згідно розпоряджень №135654 від 14.03.2018 та №135654 від 27.03.2018. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про невиконання боржником рішення Сарненського районного суду Рівненської області. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом №1404-VIII. Згідно ст.1 Закону №1404-VIII,виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Державний виконавець при виконанні судового рішення керується Конституцією України, Законом №1404-VIII, КАС України та іншими законами в тій частині, в якій вони регулюють деякі питання з приводу виконання судових рішень. Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч.1 ст.5 цього Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчогопровадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч.ч.1, 2 ст.15 Закону№1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII (у редакції,яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний : 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки (ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII). Згідно п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Разом з тим, сам факт здійснення перерахунку боржником на виконання зобов`язання, покладеного на нього судовим рішенням не свідчить про його належне виконання і є недостатнім для висновку про повне, належне та остаточне виконання, оскільки підставою для закінчення виконавчого провадження є лише повне і належне виконання рішення боржником, з приводу чого не має бути сумнівів, оскільки закінченням виконавчого провадження закінчується судовий процес і припиняється процедура захисту порушеного права особи, і таке право надалі вважається відновленим. Тому всі сумніви, що виникають при виконанні судового рішення, мають бути усунуті до закінчення виконавчого провадження, і такі сумніви є перешкодою для закінчення виконавчого провадження (з даної підстави), принаймні до їх усунення. Частиною першою статті 41 цього Закону передбачено, що у разі визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Як видно з матеріалів справи, підставою для прийняття оспорюваної постанови слугували розпорядження №135654 від 14.03.2018, №135654 від 27.03.2018. У даному випадку, державний виконавець мав право закінчити виконавче провадження лише у разі фактичного виконання у повному обсязі судового рішення, на підставі якого 28.03.2018 було видано виконавчий лист №572/3081/17, тобто виплатою, а не перерахунком усієї належної позивачу суми пенсії. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у державного виконавця законних підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки ним не було вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення. Разом з тим, в матеріалах справи не міститься, а відповідачем не надано ні суду першої,ні апеляційної інстанцій належних доказів виплатити ОСОБА_1 пенсії з врахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 11.06.2017 та з урахуванням проведених виплат. Тобто, боржником не виконано у повному обсязі судове рішення. Відповідно до ч.1 ст.1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «ІммобільяреСаффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»). Отже, виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд. Відтак, наведені вище обставини не дають державному виконавцю законних підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування. Одночасно колегія суддів вважає звертає увагу на те, що при вирішенні даного публічно-правового спору судом було допущено порушення норм процесуального права в частині його підсудності місцевому загальному суду як адміністративному суду. Проте, враховуючи ту обставину, що апеляційна скарга відповідача не містить такого доводу, з урахуванням положень ч.2 ст.317, ст.318 КАС України, оскаржуване рішення не підлягає скасуванню з цих підстав, а справа направленню на новий розгляд за встановленою законом підсудністю. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст. 287, 308,315-318,321,322,325,328,329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року по справі №460/3160/19- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 26.04.2021.