Постанова 4856 № 560/3546/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3546/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А. Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 26 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 (лист головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 2200- 0301-8/16871 від 30.04.2020 року); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період проходження строкової військової служби в період з 02.11.1978 по 21.10.1980 та період служби в органах МВС України з 13.12.1988 по 27.09.2011, та призначити ОСОБА_1 з 28 квітня 2020 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 в розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках № 31/22-242 та № 31/22-243 від 27.04.2020. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №222030002309 від 29.04.2020 про відмову у переведенні на пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 02.11.1978 по 21.10.1980 та період служби в органах МВС України з 13.12.1988 по 27.09.2011. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зобов`язання зарахувати позивачу до стажу державної служби строкову військову службу з 02.11.1978 по 21.10.1980 та службу в органах МВС з 13.12.1988 по 27.09.2011 є безпідставною. Зарахування зазначених періодів до стажу державної служби здійснювалось відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283, який з 1 травня 2016 року втратив чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №

229. Крім того, апелянт зазначає, що станом на 01.05.2016 позивач не перебував на посаді державної служби, та не мав 20 років стажу державної служби, тому позивачем не дотримано вимоги п. 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889, а саме наявність стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, або не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З обставин справи встановлено, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV. Згідно трудової книжки позивача, з 02.11.1978 по 21.10.1980 він проходив службу у Радянській Армії, а з 13.12.1988 по 27.09.2011 - службу в органах МВС України. З 28.09.2011 до 04.07.2013 позивач перебував на посаді начальника відділу реєстраційної роботи ДАЇ з обслуговування м.Хмельницький, Хмельницького та Волочиського районів УМВС. З 19.03.2012 позивачу довічно встановлена 2-га група інвалідності на підставі акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії ХМ № 247150. Отже, позивач визнаний особою з інвалідністю другої групи у період перебування на державній службі. Також, згідно трудової книжки позивач з 27.01.2018 працює на посаді заступника начальника РСЦ МВС в Хмельницькій області. Відомостей про звільнення позивача після цієї дати трудова книжка не містить. 28.04.2020 позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідок про складові заробітної плати № 31/22-242 та № 31/22-243 від 27.04.2020. Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №222030002309 від 29.04.2020 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу" відповідно до поданої заяви від 28.04.2020, оскільки згідно Закону України №889-VІІІ від 10.12.2015 "Про державну службу" не передбачено призначення пенсії по інвалідності. Листом головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.04.2020 №2200-0301-8/16871 позивача було повідомлено про прийняте рішення. Зазначено, що підстави для переведення на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 відсутні. За документами пенсійної справи станом на 01.05.2016 позивач працював на посаді заступника директора РСЦ МВС в Хмельницькій області, тривалість стажу на посадах державної служби - 2 місяці 2 дні. Страховий стаж згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу становить 43 роки 4 місяці 16 днів. При цьому відмічено, що строкову військову службу з 02.11.1978 по 21.10.1980 та службу в органах МВС з 13.12.1988 по 27.09.2011 не враховано до стажу державної служби для визначення права на пенсію відповідно до Закону №889. Зарахування зазначеного періоду до стажу державної служби здійснювалось відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (а також додатку до нього), який з 1 травня 2016 року втратив чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 р. №229. Відсутній необхідний стаж державної служби 10 років. Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Статтею 46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначено особливості стажу державної служби, зокрема у частині 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, в даному випадку застосуванню підлягає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 2 Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів внутрішніх справ. Згідно з п.3 Порядку до стажу державної служби включається також: - час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ; - час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях. Водночас, згідно з частиною 1 статті 2 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Статтею 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII зазначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що період проходження строкової військової служби з 02.11.1978 по 21.10.1980 та період служби позивача в органах внутрішніх справ з 13.12.1988 по 27.09.2011 зараховується до стажу державної служби. Крім того, відповідно до частин 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Отже, до 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 1 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому законодавством визначено певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до ч.9 ст.37 Закону №3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Згідно зі ст.32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією - для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. Відповідно до ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Тож, як встановлено судоми першої та апеляційної інстанції, станом на 1 травня 2016 позивач займав посаду заступника директора РСЦ МВС в Хмельницькій області, тобто перебував на державній службі. Враховуючи періоди військової служби та служби в органах внутрішніх справ, які зараховуються до стажу державної служби, у позивача був наявний станом на 1 травня 2016 стаж державної служби більше 24 років. Отже, позивач є інвалідом ІІ групи та має стаж на посаді державної служби понад 10 років, що є необхідним для призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №222030002309 від 29.04.2020 (яким відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу", оскільки згідно Закону України №889-VІІІ не передбачено призначення пенсії по інвалідності), є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування або зміни колегія суддів не вбачає. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.