Ухвала КЦС ВС № 593/761/19

Ухвала 26 квітня 2021 року м. Київ справа № 593/761/19 провадження № 61-6525ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на Ѕ частку майна та визнання права власності; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на Ѕ частку майна та визнання права власності, ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , про припинення права власності на Ѕ частку майна та визнання права власності. Позовна заява мотивована тим, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 593/993/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сендвіч панелей розміром 3х4. ОСОБА_2 зазначала, що збірний комплект матеріалів торгового павільйону з сендвіч панелей - це тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності, яка встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту. Позивач є фізичною особою-підприємцем, має на утриманні неповнолітнього сина, іншого доходу немає. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 перешкоджає їй користуватися вказаним майном, спільне володіння і користування даним майном є неможливим, ОСОБА_2 , з урахуванням збільшених позовних вимог, просила суд припинити право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4, торговельного павільйону № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4 торговельного павільйону № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 . У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про припинення права власності на Ѕ частки майна та визнання права власності. Позовна заява мотивована тим, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4 (за кожним). ОСОБА_1 зазначав, що спірне майно використовується ним для професійного заняття і є єдиним джерелом його доходів. Посилаючись на те, що майно збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4 є неподільним, спільне володіння і користування майном сторонами є неможливим, ОСОБА_1 , з урахуванням змінених позовних вимог, просив суд припинити право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4, торговельного павільйону № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4, торговельного павільйону АДРЕСА_2 . Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2020 року (у складі судді Крамаря В. М.) у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року (у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.) рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2020 року змінено, викладено мотиви відмови у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в редакції даної постанови. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 16 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Предметом позову у цій справі є припинення та визнання права власності на Ѕ частину збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4, торговельного павільйону АДРЕСА_2 . Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відповідно до висновку експерта від 11 квітня 2017 року вартість збірного комплекту матеріалів торгового павільйону з сандвіч панелей розміром 3х4, торговельного павільйону АДРЕСА_2 , становить 92 656 грн. Таким чином, ціна позову в цій справі становить 92 656 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року). Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України. При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Зазначення у постанові Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають. З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на Ѕ частку майна та визнання права власності; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на Ѕ частку майна та визнання права власності відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук