Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/5610/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5610/20 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить: - визнати відмову відповідача у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п.«а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - протиправною; -зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років період роботи з 16.01.1985 по 10.02.1985, з 11.02.1985 по 03.10.1986, з 07.04.1987 по 08.06.1987, з 09.06.1987 по 03.08.1988, з 04.08.1988 по 31.01.1991, з 01.02.1991 по 31.01.1992, з 01.02.1992 по 21.04.2000 та з 15.11.2001 по 09.08.2020 і призначити пенсію за вислугою років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з часу звернення за призначенням пенсії. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву, подану ОСОБА_1 12.08.2020 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом від 08.09.2020 року № 2500-0346-8/33388 відповідачем відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах із-за відсутності необхідного спеціального стажу 12 років 6 місяців. Відповідач зазначив, що станом на 11.10.2017 року спеціальний стаж позивача становить 9 років, 3 місяці 10 днів. Також у цьому листі пенсійний орган зазначив, що довідка №73 від 27.04.2020, видана ВП Локомативним депо Конотоп не взята до уваги, оскільки в ній відсутня інформація щодо характеру виконуваної роботи та умов призначення пенсії. Довідку №227 від 05.08.2020, видану СТОВ «Прогрес» не прийнята до розгляду, оскільки дата звільнення вказана 09.08.2002, а дата наказу на звільнення від 09.08.2020. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії, не дотримався принципу повного, всебічного та обґрунтованого розгляду документів та з метою належного захисту прав позивача дійшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії з урахуванням висновків суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Абзацом 2 частини 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені. Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. Постановою Кабінету Міністрів України № 583 від 12.10.1992 затверджений Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років (далі Список). Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Судом першої інстанції правильно звернута увага на те, що відмовляючи у призначені пенсії за вислугою років, відповідач визнав, що позивач, крім іншого, працюючи на посаді помічника машиніста мав спеціальний стаж 9 років 3 місяці 10 днів. Однак, який саме період зарахував відповідач, з листа-відмови від 08.09.2020 встановити неможливо. Колегія суддів зауважує, що в трудовій книжці позивача містяться записи про прийняття та звільнення його з робіт, в тому числі за період, який зазначений, зокрема, у довідці №73 від 27.04.2020 (за період з 1985 по 2000 роки), виданої ВП Локомотивним депо Конотоп. З листа-відмови відповідача від 08.09.2020 пенсійним органом жодним чином не обґрунтовано неврахування до спеціального стажу, зокрема, періоду роботи позивача з 1985 по 2000 рік на підставі відомостей із трудової книжки. Натомість, вказано лише про не взяття до уваги довідки №73 від 27.04.2020 через відсутність у ній необхідної інформації. Також у вказаному листі пенсійним органом зазначено, що при розгляді документів не було взято до уваги довідку СТОВ «Прогрес» від 05.08.2020 №227, оскільки в ній допущено помилку у даті наказу про звільнення. Суд зазначає, що згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Відповідно статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). Пунктом 4.2. Порядку №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. З аналізу викладених вище положень, суд зазначає, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах. Отже, відповідач не скористався наданим йому законом правом і необґрунтовано, без урахування всіх обставин справи, дійшов висновку про відмову у призначенні пенсії за формальними підставами. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду. Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що заяву про призначення пенсії позивачем подано 18.08.2020, а не 12.08.2020, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не виплинула на правильність рішення суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення. У разі, якщо судом першої інстанції допущена описка, така може бути виправлена судом першої інстанції в порядку, встановленому статтею 253 КАС України. Проаналізувавши інші доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст.329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: