Постанова 4817 № 609/655/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 609/655/19Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/246/21 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 квітня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Щавурська Н. Б., за участю секретаря - Боднар Р.В. та сторін - апелянта ОСОБА_1 ; представника відповідача Гаврищука В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 609/655/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2020 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст рішення складено 14 грудня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до релігійної організації "Парафія Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України", Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь, - В С Т А Н О В И В: у червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до релігійної організації "Парафія Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України", Тернопільської обласної державної адміністрації, у якому після уточнення позовних вимог, просив визнати нечинними та скасувати протокол та рішення загальних зборів релігійної громади від 13 січня 2019 року про зміну конфесійної приналежності та зміну назви релігійної організації «Релігійна громада УПЦ «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району; визнати нечинними та скасувати протокол № 2 та рішення загальних зборів релігійної громади від 9 лютого 2019 року в частині звільнення митрофорного протиїєрея ОСОБА_1 ; визнати нечинними та скасувати протокол та рішення загальних зборів релігійної громади від 20 січня 2019 року про зміну конфесійної приналежності релігійної організації «Релігійна громада УПЦ «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району; визнати нечинними та скасувати протокол та рішення загальних зборів релігійної громади від 7 квітня 2019 року в частині зміни назви релігійної громади, внесення змін до статуту, прийняття статуту в новій редакції; визнати нечинними положення Статуту в частині зміни назви та канонічної приналежності релігійної громади; визнати нечинним та скасувати розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 267- ода від 10 травня 2019 року в частині реєстрації Статуту релігійної організації «Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України» в новій редакції»; зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні церковною спорудою та церковним майном під час проведення богослужінь. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про реєстрацію статуту релігійної організації, виданого Тернопільською обласною державною адміністрацією, рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної Ради № 221 від 24 вересня 1991 року зареєстровано статут релігійної громади «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української православної церкви. Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 104-од від 25 березня 2013 року статут релігійної громади був зареєстрований у новій редакції. Указом архієпископа Тернопільського і Кременецького Сергія (Генсіцького) № 187 від 8 травня 1992 року настоятелем Свято Георгієвської церкви парафії села Бриків з правом служіння в церквах та з правом задовольняти релігійні потреби віруючих Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії призначено протоієрея ОСОБА_1 . Згідно типового договору про передачу культової будівлі, укладеного між православною релігійною громадою с. Бриків та виконавчим комітетом Шумської районної Ради народних депутатів в особі повноважного представника Куц Т.П. , релігійній громаді передано в безоплатне користування дерев`яну культову будівлю з дерев`яною огорожею по АДРЕСА_1 , культове майно для відправлення богослужінь згідно опису та приміщення для проживання площею 88 кв.м. Надалі житловий будинок АДРЕСА_2 на підставі розпорядження Шумської районної державної адміністрації № 43 від 23 лютого 1998 року передано у власність церковній громаді Свято-Юріївської Української православної церкви Київської митрополії. Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 409 від 4 жовтня 2000 року вищезгадану культову споруду та майно, що в ній знаходиться, було передано у власність релігійній громаді. Таким чином, релігійна громада є юридичною особою і власником культової будівлі церкви, церковного майна та житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами в АДРЕСА_2 . 13 січня 2019 року відбулись загальні збори релігійної громади «Парафії Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району на яких були присутніми 99 чоловік, голова зборів ОСОБА_4 , а секретар - ОСОБА_5 .. На зборах розглядалось питання зміни конфесійної приналежності релігійної організації «Релігійна громада УПЦ «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району Тернопільської області та перехід її під канонічне підпорядкування Тернопільської єпархії ПЦУ. Шляхом голосування «за» - 67 голосів, «проти» - 0, «утримались» - 1, не голосували 31 чол, тобто було прийнято рішення про зміну конфесійної приналежності релігійної громади та перехід її під канонічне підпорядкування Тернопільської єпархії ПЦУ, зміну назви релігійної громади на «Релігійну громаду ПЦУ «Парафія Святого Георгія Побідоносця" с. Бриків Шумського району Тернопільської області». Позивач вважає дані збори нелегітимними, а прийняте на них рішення неправомірним з наступних міркувань. 9 лютого 2019 року відбулись загальні збори релігійної громади Парафії Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії ПЦУ, на яких вирішувались питання звільнення митрофорного протоієрея ОСОБА_1 від обов`язків настоятеля храму та з посади голови Парафіяльної ради, вибори Парафіяльної ради, ревізійної та інвентаризаційної комісії. Дані збори це фактично збори новоствореної релігійної громади і вирішувати питання звільнення настоятеля храму іншої релігійної громади не входить до їх компетенції. Крім того, згідно розділу II п. 16 Статуту релігійної громади парафію очолює настоятель, який запрошується парафією та призначається єпархіальним архієреєм. Аналогічна i процедура звільнення. Після вищезгаданих зборів 10 лютого 2019 року жителі с. Бриків Шумського району, які не є членами релігійної громади «Парафія Святого Георгія Побідоносця» під час молитви зайшли в храм «Святого Георгія Побідоносця» і не дали завершити богослужіння. З метою уникнення сутичок і конфліктів члени громади залишили храм, а інші громадяни залишились у храмі та почали здійснювати опис майна і предметів релігійного культу без будь-яких на це повноважень. Після цього були змінені замки на вхідних дверях до храму, опечатано вхід до храму та на дзвіницю. Всупереч Статуту релігійної громади, моральних засад православних віруючих, всупереч чинному законодавству було здійснено рейдерське захоплення культової споруди, культового майна для богослужінь і закрито церкву. Віруючим громади було заборонено заходити в приміщення церкви та проводити церковну службу. З церкви в рамках кримінального провадження було вилучено хрест 3 частинкою Животворчого хреста Господнього. Саме з вказаного часу більше 200 віруючих, серед яких люди похилого віку, діти, інваліди, змушені проводити церковну службу в одній з кімнат житлового будинку настоятеля церкви - ОСОБА_1 . Згодом вияснилось, що в березні чи квітні 2019 року відбулись ще одні збори новоствореної релігійної громади, на яких було прийнято рішення про внесення змін до Статуту та прийняття нової редакції Статуту. На звернення позивача про надання протоколу зборів та нової редакції Статуту відповідач не реагує. На підставі даного рішення 10 травня 2019 року головою Тернопільської обласної державної адміністрації за № 267-од було прийнято розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації «Парафія Святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України», зареєстрований рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 24 вересня 1991 року № 221, у редакції згідно з додатком. Фактично даним розпорядженням зареєстровано нову редакцію Статуту релігійної громади без згоди позивача, без прийняття рішення релігійною громадою, а на підставі рішень новоствореної релігійної громади. Членами новоствореної релігійної громади є жителі с. Бриків Шумського району, які не є і ніколи не були парафіянами релігійної громади позивача. Про зміну канонічної приналежності мова не йде. Громада існувала і продовжує існувати. Свідченням цього є протокол № 1 парафіяльних зборів релігійної організації «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної церкви, які відбулись 12 лютого 2019 року, на яких були присутні 160 членів парафії з

311. Тобто, збори були повноважними. На зборах розглядались питання обрання голови, секретаря та членів парафіяльних зборів, що підписали текст протоколу; визначення складу парафіяльних зборів; виборів органів управління парафії релігійної громади; підтримки Української Православної Церкви, рішень Архієрейського Собору УПЦ від 13.11.2018 року та Священного Синоду УПЦ від 07.12.2018 року; оцінки проведення 15.12.2018 року в Києві Об`єднавчого Собору; повноваження голови парафіяльної ради. Даний протокол парафіяльних зборів нотаріально посвідчений. На підставі розпорядження Тернопільської ОДА № 267-од від 10 травня 2019 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. При цьому відбулась зміна назви юридичної особи з релігійної громади «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви» на релігійну організацію «Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної Церкви України» та зміна керівника - з ОСОБА_1 на ОСОБА_6 . При цьому ідентифікаційний код юридичної особи, код КВЕД, облікові номери Кременецької ОДПІ, органу статистики, Пенсійного фонду залишились ті ж самі. Фактично в реєстрі юридичних осіб по облікових даних зареєстровано іншу юридичну особу. При цьому релігійна громада не припинила свою діяльність як юридична особа, не знята з обліку в податкових органах, органах статистики та Пенсійного фонду і продовжують подавати звітність до вищевказаних органів. Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Релігійної організації "Парафія Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України", Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд не прийняв до уваги головний доказ у даній цивільній справі - протокол № 1 парафіяльний зборів релігійної організації "Парафія Святого Георгія Побідоносця" с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної церкви від 12 лютого 2019 року. Суд вважає, що "даний протокол жодним чином не може доводити неправомірність рішення більшості членів релігійної громади змінити канонічне підпорядкування". Однак, суд не наводить будь-яких аргументів, на підставі яких він прийшов до такого висновку. Судом не досліджувалось скільки повнолітніх осіб проживає в с. Бриків та в с. Коновиця, скільки з них є парафіянами релігійної громади УПЦ, а скільки відноситься до парафії громади відповідача. Не встановив більшість чи меншість членів релігійної громади в цифровому еквіваленті. Також судом першої інстанції невірно було розцінено подані заяви-звернення до начальника управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської ОДА, голови територіальної громади, старости с. Бриків, голови Шумської РДА, начальника Шумського відділення поліції щодо захисту інтересів релігійної громади. Дані документи були надані для підтвердження факту рейдерського захоплення культової споруди та майна, перешкоджання здійснення богослужінь, втручання в роботу релігійної громади з боку релігійної організації відповідача. Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 409 від 04 жовтня 2000 року вищевказану культову споруду за адресою АДРЕСА_1 та майно, що в ній знаходиться, було передано у власність його релігійній громаді. Дане розпорядження є чинним, ніким не оспорене та не скасоване. Суд в своєму рішення зовсім не дослідив неповажність зборів 13 січня 2019 року. Також судом першої інстанції зазначено, що при наявності всіх відповідних документів розпорядження голови Тернопільської ОДА № 267-од від 10 травня 2019 року прийняте з дотриманням чинного законодавства. Проте Тернопільській ОДА для реєстрації було надано не оригінал, а копію статуту нашої релігійної організації, оскільки оригінал статуту знаходиться у них громаді, як і оригінал свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної організації № 2294, виданий Тернопільською ОДА 25.03.2013 року. Крім того, копія статуту посвідчена неналежним чином. Посвідчена копія статуту самим реєструючим органом і тільки перша сторінка. Інші сторінки не посвідчені. Представник Релігійної організації "Парафія Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України" - Гаврищук В.В. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначив, що апелянт наводить лише власне бачення ситуації із зміною релігійної громади канонічної приналежності і жодним чином не спростовує висновків суду наведених у рішенні. Так, апелянт стверджує, що суд безпідставно не прийняв до уваги головний їх доказ протокол №1 парафіяльних зборів релігійної організації «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної церкви від 12 лютого 2019 року та не навів будь-яких аргументів, на підставі яких він дійшов такого висновку. Проте, судом детальнішим чином названо підстави у зв`язку із якими він не взяв до уваги вказаний протокол на ст. 10, 11 оскаржуваного рішення. Протягом тривалого судового розгляду, під час якого були численні зміни та уточнення позовних вимог, апелянт так і не вказав, у жодній із заяв по суті справи, яким нормам не відповідають оскаржувані рішення релігійної громади, яким нормам не відповідає оскаржуване рішення Тернопільської ОДА, в чому і це проявилося, а також в який спосіб усунути перешкоди в користуванні храмовою спорудою. Без зазначення способу вказана вимога не може бути задоволена у жодному випадку. Так, апелянт стверджує, що суд не встановив більшість чи меншість членів релігійної громади в цифровому еквіваленті при прийнятті оскаржуваних рішень. Однак, ОСОБА_1 замовчує той факт, що слідуючи такій позиції, саме позивач мав вказати точну цифру членів релігійної громади при обґрунтуванні позову, однак він цього не зробив, більше того, на питання сторони відповідача про зазначення точної кількості парафіян, відповіді надано не було. Також, не знайшло свого підтвердження і твердження апелянта про рейдерське захоплення релігійної громади УПЦ села Бриків - докази цього відсутні. Спірні протоколи та рішення загальних зборів релігійної громади від 13.01.2019 року, від 20.01.2019р., від 09.02.2019 року №2, від 07.04.2019 року були прийняті з дотриманням процедури та законодавства, яке регулює порядок прийняття таких рішень релігійною організацією. Тернопільська обласна державна адміністрація подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначили, що протокол № 1 від 12.02.2019, на який посилається позивач в апеляційній скарзі, не може доводити не правомірність рішення більшості членів релігійної громади змінити канонічне підпорядкування. 09.04.2019 до Тернопільської обласної державної адміністрації надійшла заява уповноваженого представника релігійної громади ОСОБА_6 щодо реєстрації статуту Релігійної організації ,,Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського р-ну Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України" у новій редакції. До вказаної заяви були долучені наступні документи: 1) статут релігійної громади у новій редакції; 2) засвідчені копії протоколів загальних (парафіяльних) зборів релігійної громади із зазначенням списку учасників; 3) копія чинної на дату подання документів редакції статуту релігійної громади. Отже, заява була подана з необхідними документами згідно з вимогами Закону. Рішення релігійної громади (а саме рішення вищого органу управління юридичної особи-релігійної організації - загальних (парафіяльних) зборів) про зміну канонічної приналежності, перехід до Православної Церкви України, та у зв`язку із чим, реєстрацію статуту у новій редакції, викладене та належним чином оформлене згідно вимог чинного законодавство у протоколі загальних (парафіяльних) зборів. З огляду на те, що у обласної державної адміністрації були відсутні підстави для відмови в реєстрації статуту у новій редакції, а відмова у такому випадку могла бути розцінена саме як протиправне втручання держави у діяльність релігійної громади та право релігійної громади змінювати підлеглість у канонічних та організаційних питаннях. Таким чином, розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 10.05.2019 № 267-од "Про статут релігійної організації ПЦУ села Бриків Шумського району у новій редакції" видано в контексті статті 19 Конституції України відповідно до норм чинного законодавства. У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній. Представник відповідачів Гаврищук В.В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної Ради № 221 від 24 вересня 1991 року (у редакції розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 104-од від 25 березня 2013 року) зареєстровано статут релігійної громади «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української православної церкви. Указом архієпископа Тернопільського і Кременецького Сергія (Генсіцького) № 187 від 8 травня 1992 року настоятелем Свято Георгієвської церкви парафії села Бриків з правом служіння в церквах та з правом задовольняти релігійні потреби віруючих Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії призначено протоієрея ОСОБА_1 . Згідно типового договору про передачу культової будівлі, укладеного між православною релігійною громадою с. Бриків та виконавчим комітетом Шумської районної Ради народних депутатів в особі повноважного представника Куц Т.П. , релігійній громаді передано в безоплатне користування дерев`яну культову будівлю з дерев`яною огорожею по АДРЕСА_1 , культове майно для відправлення богослужінь згідно опису та приміщення для проживання площею 88 кв. м. Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 25.02.1998 р. та із реєстраційного напису на документі про право особистої власності слідує, що домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , дійсно належить церковній громаді Свято-Юріївської Української православної церкви Київської митрополії на підставі розпорядження Шумської районної державної адміністрації № 43 від 23.02.1998 року «Про право особистої власності на житловий будинок/домоволодіння». Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.03.2019 р. № 24336961 слідує, що релігійна громада «Парафія Святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української православної Церкви» зареєстрована в Єдиному державному реєстрі 24 вересня 1991 року, 13 травня 2013 року. Як вбачається із протоколу загальних зборів релігійної громади: «Парафії Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району від 13 січня 2019 року про зміну конфесійної приналежності релігійної організації «Релігійна громада УПЦ «Парафія Святого Георгія Побідоносця» с. Бриків Шумського району Тернопільської області" та перехід її під канонічне підпорядкування Тернопільської єпархії ПЦУ вирішили змінити конфесійну приналежність релігійної громади та перехід її під канонічне підпорядкування Тернопільської єпархії ПЦУ, змінивши назву релігійної громади на «Релігійну громаду ПЦУ «Парафія Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області». Відповідно до протоколу № 1 загальних (парафіяльних) зборів віруючих релігійної громади «Парафії Святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії УПЦ від 20 січня 2019 року вирішили обрати головою зборів ОСОБА_4 , а секретарем ОСОБА_5 ; враховуючи релігійні переконання членів загальних зборів та з метою спільного задоволення потреб віруючих громадян релігійної громади «Парафії Святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії УПЦ вийти з-під юрисдикції УПЦ та об`єднатися з Православною Церквою України; звернутися до архієпископа Тернопільського та Кременецького Нестора прийняти релігійну громаду під юрисдикцію Тернопільської єпархії ПЦУ. Згідно протоколу загальних зборів релігійної громади Парафії Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії ПЦУ від 9 лютого 2019 року вирішили звільнити парафіяльного священика, митрофорного протоієрея ОСОБА_1 від обов`язків настоятеля храму та з посади голови Парафіяльної ради. Указом № 45 від 06.03.2019 р. Православної церкви України Тернопільської єпархії священик ОСОБА_6 призначено на посаду настоятеля храму Святого Великомученика Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району з обов`язковою явкою до благочинного. Як слідує із протоколу № 3 загальних (парафіяльних) зборів віруючих релігійної громади «Парафії Святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної Церкви України від 07 квітня 2019 року вирішили обрати головою зборів ОСОБА_6 , а секретарем ОСОБА_4 ; прийняти таку назву релігійної організації у с. Бриків - релігійна громада Парафії Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України; прийняти статут релігійної громади «Парафії Святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної Церкви України в новій редакції; обрати керівні органу Релігійної громади Парафії Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної Церкви України у кількісному складі:

1. Парафіяльну раду у кількості 18 чоловік

2. Ревізійну комісію у кількості 3 чоловіки; затвердити персональний склад Парафіяльної ради наступних: ОСОБА_6 (настоятель храму), ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ; обрали головою Парафіяльної ради настоятеля храму ОСОБА_6; затвердили наступний персональний склад ревізійної комісії голова ОСОБА_23 та члени комісії ОСОБА_24 та ОСОБА_25 ; надати ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_23 повноваження представляти інтереси релігійної громади Парафії Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної церкви України при реєстрації Статуту в органах державної влади та при реєстрації релігійної громади, як юридичної особи. Згідно листа № 01-458/12-5 від 19.04.2019 р. Шумської районної державної адміністрації Тернопільської області вказується, що районна державна адміністрації, Шумська районна рада, Шумська міська рада підтримують клопотання релігійної організації «Парафія святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України про реєстрацію статуту. Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 10.05.2019 р. № 267-од «Про статут релігійної організації ПЦУ села Бриків Шумського району у новій редакції» зобов`язали зареєструвати статут релігійної організації «Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України» зареєстрований рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 24 вересня 1991 року № 221 у редакції згідно з додатком. Управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації зверталося з листом від 18.04.2019 № 01-2371 до Шумської районної державної адміністрації з проханням надати вмотивовані висновки щодо реєстрації статуту Релігійної організації "Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського р-ну Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України" у новій редакції, врахувавши позицію органу місцевого самоврядування Шумська районна державна адміністрація листом від 19.04.2019 № 01-458/12-5 повідомила управління, що вивчивши порушене питання, не заперечує щодо реєстрації статуту Релігійної організації "Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського р-ну Тернопільської області Тернопільської Єпархії Православної Церкви України" у новій редакції. У зв`язку із виходом із Української Православної Церкви та переходом в Православну Церкву України Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання. Згідно ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Згідно зі ст 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 року з подальшими змінами та доповненнями (далі - Закон № 987-XII) громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Відповідно до статей 7, 8 Закону - релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом України № 3477 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі». Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні. Європейським судом по справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві. У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції. Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі. Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп. Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У своєму рішенні по справі «Коккінакіс проти Греції» Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (пункт 33). Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях. Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні були спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру. Такий правовий висновок Верховний Суд зробив у постанові від 27 січня 2020 року у справі №598/157/15-ц (провадження 61-31628сво18). Положеннями статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює право кожного на свободу об`єднань з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Із пункту 117 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14 червня 2007 року (заява №77703/01), стаття 9 Конвенції має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 цієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 112 цього рішення зазначено, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави. Європейський суд з прав людини у Рішенні по справі «Корецький та інші проти України» зазначає, що ст.11 Конвенції також містить вимогу щодо якості закону, який в національному законодавстві регулює право на об`єднання. Визнаючи виключне право держави самостійно регулювати діяльність неурядових організацій на її території, суд зазначив, що таке втручання у право на свободу об`єднання повинно переслідувати легітимну мету та бути "необхідним у демократичному суспільстві", а спеціальний закон повинен бути доступним для конкретної особи та достатньо чітко визначати межі втручання держави у право на свободу об`єднань. Також, у справі «Корецький та інші проти України» Європейський Суд з прав людини визначив, що право на об`єднання - це невід`ємна частина права, гарантованого статтею 11 Конвенції; можливість заснувати юридичну особу з метою діяти колективно в сфері спільних інтересів є одним з найважливіших аспектів права на свободу об`єднання, за відсутності якого вказане право було б позбавлене будь-якого сенсу; спосіб, в який національним законодавством закріплено цю свободу та її практичне застосування органами державної влади є проявом стану демократії в певній країні. Разом з цим, суд також враховує і те, що у фундаментальних принципах щодо статусу неурядових організацій в Європі від 5 липня 2002 року (пункти 2, 15) та у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі СМ/REC (2007) 14 від 10 жовтня 2007 року (пункти 2, 16) передбачено право будь-якої особи бути, зокрема, членом неурядової організації (громадської організації). Також, у п. 113 вищевказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою. В пункті 146 цього рішення зазначається, що стаття 8 Закону жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11 Конвенції, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб,чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи. Крім того, в пункті 150 рішення, ЄСПЛ нагадав, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказує, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів. Таким чином, члени релігійної громади «Парафія Святого Георгія Побідоносця» села Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії УПЦ, 20 січня 2019 року відповідно до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", на яких були присутні 206 осіб, вирішили змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації та перейти до релігійного об`єднання Православної Церкви України. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Відповідно до ст. 14 Закону № 987-ХІІ для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної державної адміністрації. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). Статтею 15 Закону № 987-ХІІ передбачено, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Релігійна громада (парафія) це добровільне об`єднання громадян одного ж і того ж віросповідування для спільного задоволення релігійних потреб на умовах дотримання канонів церкви відповідної конфесії. Релігійна громада може мати статус юридичної особи, після відповідної реєстрації свого статуту в органах державної влади. Діяльність релігійних організацій визначається церковними правилами (канонами), які для християн православного обряду викладені в Статуті, який приймається Собором тієї чи іншої конфесії, для християн західного обряду- Кодексом канонічного права. Судом встановлено, що Статут Релігійної громади «Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви» містить чітку вказівку на те, що парафіяльні збори мають право скликати члени релігійної громади, тобто без настоятеля. Членами парафіяльних зборів є православні віруючі та миряни, які досягли повноліття, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Апелянт не навів жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів сіл Бриків та Коновиця, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли рішення про зміну канонічного підпорядкування, не парафіянами релігійної громади, яку він очолював. Матеріалами справи доведено, що частина жителів села вирішила добровільно змінити віросповідування, перейшовши до ПЦУ, чим виразили своє право на свободу віросповідування необхідне у демократичному суспільстві. Законодавство України, а ні Статут релігійної громади УПЦ с. Бриків не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади та виключення із неї. З цього слідує, що всі жителі села Бриків та Коновиця, які прийшли на такі парафіяльні збори вважають себе православними віруючими та мирянами даної релігійної громади. Положення Статуту (п. 10), що обмежують права громадян на свободу віросповідання та на зміну релігії та поглядів суперечать вимогам Конвенції та Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", які мають вищу юридичну силу ніж Статут. Суд зауважує, що в Статуті Релігійної громади «Парафія Святого Георгія Побідоносця села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви» не визначено, що зміни, які подані на реєстрацію до органів державної влади, мають бути підписані настоятелем та Головою Парафіяльних зборів. У статті 14 Закону № 987-ХІІ визначено, що зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації, в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). В зв`язку з цим суд першої інстанції вірно вважав безпідставним аргумент позивача, що відсутність його підпису на протоколі є доказом нечинності та недійсності протоколу Парафіяльних зборів від 07 квітня 2019 року. В Україні в релігійних громадах християн православного віросповідування відсутнє фіксоване членство. У справі що розглядається, ні в Статуті УПЦ, ні в Статуті ПЦУ ( не заперечувалось самим апелянтом щодо встановлення відповідної кількості присутніх на зборах(яка кількість жителів села йому невідома), оскільки віряни сіл Бриків та Коновиця фактично розділились на дві половини) не визначено необхідну кількість присутніх на зборах від загальної кількості членів парафії, в Статуті УПЦ не врегульовано питання порядку прийняття рішень Парафіяльними зборами. Пунктом 16 Розділу ІІІ. Статуту ПЦУ регламентовано, що рішення парафіяльних зборів ухвалюються простою більшістю голосів. Таким чином, право релігійної громади на зміну канонічної належності, яке мало місце 07 квітня 2019 року, шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади на підставі рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, які ухвалені загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами закріплено ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", тобто громадяни вправі змінювати свою релігію та спільно задовольняти релігійні потреби, що й було визначено половиною жителів села. В апеляційній інстанції ОСОБА_1 не міг назвати, яка кількість жителів даного села і яка кількість парафіян належить до його конфесії. В зв`язку кількість присутніх на зборах при переході парафіян із однієї віри сповідання до другої не відіграє ролі, оскільки при цьому враховується саме волевиявлення особи до приналежності до тої чи іншої релігійної громади. Згідно Статутів релігійних громад настоятель очолює парафію і запрошується парафією та призначається єпархіальним архієреєм. Із протоколу №2 від 09.02.2019 року загальних зборів релігійної громади "Парафія святого Георгія Побідоносця" села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної Церкви України, який оскаржується позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 звільнено із митрофорного протоієрея саме цієї релігійної громади за розкол громади та не повагу до рішення парафіяльних зборів. В апеляційній інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що рішення він оспорює як фізична особа, а не настоятель парафіяльної громади, членом якої не являється, чим спростовуються його доводи щодо порушення права як члена парафіяльної громади УПЦ. Отже, на зборах релігійної громади УПЦ "Парафія святого Георгія Побідоносця" села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії від 13.01.2019 року вирішувалось питання щодо зміни конфесійної належності та перехід під канонічне підпорядкування Тернопільської єпархії ПЦУ, зібрання підписів релігійної громади для визначення волевиявлення осіб, які не з`явились на збори, а від 20 січня 2019 року - про вихід релігійної громади із релігійної громади УПЦ "Парафія святого Георгія Побідоносця" села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії до Тернопільської єпархії ПЦУ, 09.02.2019 року уже приймалось рішення цієї релігійної громади щодо виборів керівного органу та ревізійної комісії релігійної громади, а на зборах від 07.04.2019 року - зміна назви релігійної громади, прийняття статуту та обрання відповідальних осіб за проведення державної реєстрації статуту. Будь-якого рішення щодо відвідування церкви збори не приймали. Церква відкрита для вірян, які мають бажання її відвідувати. 12 лютого 2019 року релігійна громада "Парафія святого Георгія Побідоносця" села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії УПЦ, настоятелем якої залишився ОСОБА_1 провели збори своєї релігійної громади, на вирішення яких були поставлені питання щодо визначення складу парафіяльних зборів, органів управління, повноваження голови парафіяльної ради, про підтримку УПЦ на чолі з Предстоятелем - ОСОБА_26 , митрополитом Київським та всієї України рішень Архієрейського собору УПЦ від 18.11.2018 року та Священного синоду УПЦ від 07.12.2018 року, оцінка наслідків проведеного в Києві 15.12.2018 року так "званого" Об`єднавчого собору "під головуванням представників Констатинопольського патріарху" посиланням на додаток, в якому визначена кількість 280 прихожан. Проаналізувавши дані обставини, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що у селі утворилось дві релігійні громади фактично з однаковою кількістю прихожан релігійних громад як УПЦ, так і ПЦУ, що й не заперечувалось самим апелянтом. Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги, поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються відповідачем і потребують захисту. Згідно правового висновку Верховного Суду України у справі №6-84цс14 від 03 вересня 2014 року, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. 31 січня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 року № 2673-VІІ, згідно якого визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи. Відповідно до п. 2, 3 Прикінцевих положень до Закону встановлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті. Відповідно до ст. 13 Закону, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Згідно до ч. 3 ст. 14 Закону, для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції. До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося). Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону, орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в контексті ст. 19 Конституції України при наявності всіх необхідних документів, розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 267-од від 10 травня 2019 року прийняте з дотриманням чинного законодавства, яке регулює порядок прийняття та реєстрацію нової редакції статуту релігійної громади, а тому з урахуванням наведеного, відповідач приймаючи розпорядження № 267-од від 10 травня 2019 року діяв в межах наданих йому Конституцією та законами України повноважень. Колегія суддів також, критично відноситься до посилань апелянта стосовно того, що йому чиняться перешкоди в користуванні церковною спорудою та церковним майном під час проведення богослужінь, оскільки в матеріалах справи немає належних і допустимих доказів, які б вказували на зазначений факт. ОСОБА_1 , звертаючись до суду, не обґрунтував свою позовну заяву тими обставинами, що внаслідок державної реєстрації статуту релігійної громади ПЦУ він позбавлений права вільно відвідувати церкву. Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цих доводів. Посилання апелянта на те, щодо користування храмом та здійснення богослужінь, що стверджується заявами - зверненнями до начальника управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської ОДА ОСОБА_27 , голови територіальної громади ОСОБА_28 та в.о. Старости села Бриків ОСОБА_29 , голови Шумської РДА , начальника Шумського відділення поліції щодо захисту інтересів релігійної громади, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб у скоєнні злочинів, передбачених статтею 161 КК України (порушення рівноправності громадян від расової, національної належності, релігійних переконань), статтею 180 КК України (перешкоджання здійсненню релігійного обряду), статтею 296 КК України (хуліганство), статтею 341 КК України (захоплення державних або громадських будівель чи споруд), статтею 356 КК України (самоуправство) та статтею 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) не спростовують висновку суду першої інстанції, оскільки не стосуються предмету спору. Кримінальні провадження не розслідуються на даний час, що підтверджено самим апелянтом. Відповідно до п. 8 ч. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Крім того, в апеляційній інстанції встановлено, що богослужіння віряни УПЦ села Бриків, яку очолює апелянт, проводять в іншому новому приміщенні, що фактично й ним не заперечувалось в судовому засіданні. Таким чином, ураховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів релігійної громади. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створені та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також, слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 закону України "Про свободу совісті та релігійної організації". За викладених обставин, зважаючи на позовні вимоги та враховуючи той факт, що держава вчинила реєстрацію Статуту релігійної громади "Парафія Георгія Побідоносця" села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії ПЦУ у новій редакції, прийнятого на оспорених позивачем зборах релігійної громади, апеляційний суд вважає, що віднесення вирішення даного спору належить відповідній релігійній організації, а не судом буде суперечити чинному законодавству. З аналізу обставин справи в логічному зв`язку з нормами матеріального та процесуального права, колегія судді прийшла до висновку, що рішення зборів релігійної громади лише фіксує наявність певних подій чи проведення деяких дій, тому саме по собі не є тим правовим актом, законність чи дійсність якого може оспоруватись в судовому порядку. Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, прийшла до висновку, що суд першої інстанції вірно вважав, що рішення про зміну канонічної належності зачіпає права виключно членів релігійної громади. Аргументи апеляційної скарги зводяться до порушення процедури скликання та проведення загальних зборів релігійної громади та порушення внаслідок цього прав апелянта, а тому висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Вказані аргументи не мають значення для вирішення вказаного спору з огляду на відсутність підстав вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання. Матеріалами справи доведено, що він є настоятелем релігійної громади УПЦ села Бриків, де і надалі проводить свої богослужіння. Колегія суддів прийшла до переконання, як і суд першої інстанції, що прийняті відповідачем рішення стосуються виключно питань щодо управління парафією ПЦУ і спрямовані на зміну канонічної приналежності та зачіпають права лише членів релігійної громади, проте позивач не є і не був членом релігійної громади "Парафія святого Георгія Побідоносця" села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної Церкви України, тому відсутні підстави вважати, що він не набув право на оскарження дій, спрямованих на зміну канонічної приналежності. Доводи апелянта щодо порушенням Тернопільською ОДА проведення реєстрації релігійної організації ПЦУ із-за подачі копії статуту та не належного його завірення, не заслуговують на увагу, оскільки, як пояснила представник, що реєстрація статуту релігійної громади "Парафія святого Георгія Побідоносця" села Бриків Шумського району Тернопільської єпархії Православної Церкви України проведена у відповідності до вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують, так як були предметом дослідження суду першої інстанції. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційній інстанції покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2020 року - без зміни. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на апелянта ОСОБА_1 покласти в межах ними понесеними. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року. Головуюча Т.С. Парандюк Судді: С.І. Дикун Н.Б. Щавурська