Постанова 4855 № 320/10331/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/10331/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Володимирівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Володимирівни, третя особа: Акціонерне товариство "Банк Форваррд", про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Т.В., третя особа: Акціонерне товариство "Банк Форваррд", в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Т.В. від 25 грудня 2019 року у виконавчому провадженні ВП 60433725 про арешт коштів боржника, в частині накладення арешту на грошові кошти на рахунок ОСОБА_2 , за НОМЕР_1 , що відкритий в ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК". Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що згідно з положеннями статті 68 Закону України № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Зауважив, що відповідачем не надано доказів вжиття державним виконавцем заходів з розшуку та виявлення коштів/майна боржника, як передбачено ст.ст. 13, 24, 48, 56 Закону № 1404 в період з моменту відкриття виконавчого провадження до винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів (майна) боржника. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Свої доводи обгрунтовує тим, що чинним законодавством обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення на які заборонено законом, при цьому передбачено обов`язок банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання. Підкреслює, що в матеріалах справи відсутні договори, які б вказували, що картковий рахунок № НОМЕР_1 відкритий виключно для виплати заробітної плати. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що 29 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 60433725 щодо примусового виконання виконавчого напису № 6086, виданого 21 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ "Банк Форвард" заборгованості в розмірі 58822,88 грн. (а.с.11-12). Як вбачається з матеріалів справ, 25 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. прийнято постанову про арешт коштів боржника № 604337725, якою постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника - ОСОБА_2 , та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, що становить 66705 грн. (а.с.14). Вважаючи протиправною постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять на рахунок: № НОМЕР_1 , що відкритий у ПАТ «Креді Агріколь Банк», позивач звернувся з позовом до суду. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що неспівмірний арешт зарплатного банківського рахунку № НОМЕР_1 , накладений оскаржуваною постановою від 25 грудня 2019 року, порушує права позивача в частині вільного розпорядження і володіння ним своєю власністю, на яку згідно із ст. 70 Закону № 1404 не може бути звернуто стягнення. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів. Вимоги до виконавчого документа закріплені у ч. 1 ст. 4 Закону. За правилами ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 48 Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Пунктом 8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Приписами ст. 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Отже, Приватний виконавець вправі приймати постанову про арешт майна (коштів) боржника як під час відкриття виконавчого провадження, так і після їх виявлення - майна та/або рахунків. При цьому, арешт може бути накладений також і на рахунки, відкриті після прийняття постанови про накладення арешту. Таким чином, прийняття відповідачем постанови від 25 грудня 2019 року про арешт коштів боржника відбувалося у межах правового поля, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності скасування цієї постанови. Аналіз змісту заявлених позовних вимог у сукупності з підставами позову свідчить, що позивач вважає протиправним накладення аідповідачем арешту саме на зарплатний картковий рахунок, внаслідок чого особа позбавлена права на існування. У зв`язку з викладеним судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Вичерпний перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення, визначений у статті 73 Закону, і заробітна плата до нього не включена. Разом з тим, відповідно до ст. 68 Закону стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів (ч. 1). За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати (ч. 2). Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (ч. 3). Отже, умовами стягнення на заробітну плату на підставі ч. 1 ст. 68 Закону є відсутність у боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах та відсутність чи недостатність майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. У свою чергу, умовою стягнення на заробітну плату за іншими виконавчими документами без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника є письмова заява стягувача або за виконавчий документ, сума стягнення за яким не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. При цьому, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ч. 1 ст. 70 Закону). За правилами ч. 2 ст. 70 Закону із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: - у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; - за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Викладене свідчить, що відрахування із заробітної плати боржника у межах цієї справи можуть складати не більше 20 відсотків, як то передбачено ч. 2 ст. 70 Закону. У свою чергу, метою арешту коштів на рахунку боржника є забезпечення виконання виконавчого документа. Такий арешт, як правило, накладається у межах належної до стягнення суми та витрат виконавчого провадження. Поряд з цим, як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на 07 жовтня 2020 року на рахунок боржника - ОСОБА_2 , що відкритий в АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" № НОМЕР_1 накладено арешт. Водночас, згідно листа від 07 жовтня 2020 року за №12410/1292, ТОВ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" було повідомлено приватно виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. про те, що арештований рахунок ОСОБА_2 , відкритий в банку для зарахування заробітної плати (а.с. 14). Доводи апелянта щодо відсутності у матеріалах справи договору, укладеного між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_2 , судовою колегією оцінюються критично, оскільки обставини відкриття рахунку № НОМЕР_1 для зарахування заробітної плати підтверджуються згаданим вище листом банківської установи та наданими позивачем виписками по картковому рахунку. Як було зазначено раніше, аналіз змісту листа від 07 жовтня 2020 року за №12410/1292 свідчить проте, що ТОВ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" було повідомлено приватно виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. про те, що арештований рахунок ОСОБА_2 , відкритий в банку для зарахування заробітної плати Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Приписи ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції визначають, що заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Із змісту ч. 1 ст. 115, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України, ч. 3 ст. 15, ст. 22, ч. ч. 1, 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» випливає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 128 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п`ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п`ятдесят процентів заробітку. Аналогічні норми, як вже було зазначено вище, закріплені й у статті 70 Закону. За таких обставин, зважаючи, що кошти, які отримує особа в якості заробітної плати, мають особливу правову природу та захищені законодавцем від звернення на них стягнення безпосередньо у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що дія арешту, накладеного на картковий рахунок особи, на який надходить заробітна плата, порушує її гарантоване Конституцією України право на одержання винагороди за працю та ставить під загрозу засоби існування такої особи. Разом з тим, визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача шляхом ухвалення рішення про скасування постанови про арешт коштів боржника, суд першої інстанції не врахував наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Частиною 5 указаного статті Закону також передбачено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Згідно п. п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у цій справі з урахуванням встановлених обставин відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року справі № 816/303/16. При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14. За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а також нормативного регулювання спірних правовідносин у розрізі повноважень та компетенції приватного виконавця щодо зняття арешту, приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача з урахуванням дискреційних повноважень відповідача є зобов`язання останнього зняти арешт з рахунку № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 та відкритий в ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК". Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем за звернення до суду із даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Володимирівни - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Володимирівни, третя особа: Акціонерне товариство "Банк Форваррд", про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити частково. Зобов`язати Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ) зняти арешт, накладений постановою від 25 грудня 2019 року про арешт коштів боржника - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у виконавчому провадженні № 60433725 на грошові кошти ОСОБА_2 , розміщені на зарплатному картковому банківському рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" (МФО 300614, код ЄДРПОУ 14361575). Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок коштів приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов