Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/4968/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Ясиновський І.Г. 23 квітня 2021 р. Справа № 440/4968/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В с т а н о в и в: 09.09.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просить визнати протиправними дії відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (подалі пенсійний орган, ГУ ПФУ в Полтавській області) щодо відмови у проведені їй перерахунку пенсії по втраті годувальника та зобов`язати відповідача провести з 01.03.2020 року перерахунок її пенсії по втраті годувальника з розрахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці, з врахуванням довідки Територіального управління державної судової адміністрації в Полтавській області № 05/1754/2020 від 10.07.2020 року без застосування обмеження максимальним розміром щомісячно. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.06.2008 року вона втратила годувальника чоловіка, суддю у відставці, ОСОБА_2 і на даний час перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області і отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначену на умовах Закону України від 16.12.1993 року № 3723-Х11 «Про державну службу». 03.08.2020 року вона звернулась до пенсійного органу із заявою про перерахунок її пенсії з урахуванням інформації про розмір суддівської винагороди, що мається в довідці Територіального управління державної судової адміністрації в Полтавській області № 05/1754/2020 від 10.07.2020 року щодо посадового окладу судді місцевого суду. Позивач вважає висновки пенсійного органу, викладені у листі від 12.08.2020 року за № 101653 про відмову в проведенні перерахунку пенсії, некоректними та незаконними, оскільки вважає, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті. Визначений вид пенсії (у зв`язку з втратою годувальника) має похідну правову природу від права на пенсію людини, яка була годувальником в сім`ї. Розмір матеріального забезпечення членів сім`ї (пенсії) залежить від розміру пенсії за віком померлого годувальника. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в залежності від того виду матеріального забезпечення, який обрав суддя при виході у відставку: із пенсії чи щомісячного довічного грошового утримання, тобто із того доходу, який суддя отримував на час настання пенсії. Ії чоловік за життя отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Зважаючи на те, що смерть годувальника позбавляє непрацездатних членів сім`ї доходів від його професійної діяльності, то подовженням дії права на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника від заробітної плати годувальника на день призначення йому пенсії є перерахунок такої пенсії з урахуванням суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, що є дотриманням конституційних гарантій незалежності судді та уникнення дискримінації утриманців. Позивач вважає, що розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника померлого судді має ставитися в залежність від суми суддівської винагороди діючого судді, а отже, виходячи з принципу єдності статусу суддів, у разі підвищення розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді має здійснюватися перерахунок раніше призначеної пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , відповідач зазначив, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про державну службу» не передбачено призначення пенсії у разі втрати годувальника. Позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про проведення перерахунку пенсії, що не відповідає вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1. У зв`язку з цим звернення позивачу було розглянуто у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян». Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі. В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено, що з аналізу чинного законодавства слідує, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу та є регулярними щомісячними грошовими виплатами, які призначаються судді у відставці, за його вибором, та за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення у зв`язку з настанням певної обставини. Отже, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, в залежності від того виду матеріального забезпечення, який обрав суддя при виході у відставку: із пенсії чи щомісячного довічного грошового утримання, тобто із того доходу, який суддя отримував на час настання смерті. Конституційний Суд України в п. 1 ч. 4 рішення № 4-рп/2016 від 08.06.2016 року за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 року № 2453-VI, зазначив, що у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Відповідно, зміна розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання є підставою для зміни розміру пенсії, в даному випадку, по втраті годувальника, призначеної виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Полтавській області, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 . Доводи, наведені скаржником в обґрунтування вимог апеляційної скарги, аналогічні за змістом аргументам, наведеним у відзиві на адміністративний позов. Доводи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, аналогічні правовій позиції, що викладена ОСОБА_1 в адміністративному позові. Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід скасувати, з огляду на наступне. Судом установлено, що відповідно до заяви від 05.06.2008 року (а.с. 55, 54) позивачці ОСОБА_1 з 25.06.2008 року призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника на умовах ст. 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі Закон № 3723-XII). 04.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою, якою просила здійснити перерахунок її пенсії у зв`язку з втратою годувальника, з урахуванням збільшення розміру суддівської винагороди. До заяви ОСОБА_1 надала довідку Територіального управління державної судової адміністрації в Полтавській області № 05/1754/2020 від 10.07.2020 року (а.с. 59, 60). Листом від 23.09.2020 року (а.с. 61) відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення її заяви. Частинами 10 і 11 ст. 37 Закону № 3723-XII (в редакції, що була чинною на час призначення пенсії) визначалось, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частини п`ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною восьмою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала пенсію за цим Законом Статтею 37-1 Закону № 3723-ХІІ в редакції, яка діяла до 01.01.2015 року, було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії. Разом з тим, 01.01.2015 році набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 01.01.2015 року делегував Уряду. Правове регулювання Урядом зазначеного питання в період з 01.01.2015 року по 01.12.2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 865, за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії. Так, пунктами 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01.12.2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики». Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова Кабінету Міністрів України № 1013 не містить. Отже, з 01.12.2015 року по 01.05.2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за ст. 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція ст. 37-1 Закону № 3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України. У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, - Закон України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) . Зазначений Закон набув чинності 01.05.2016 року, у зв`язку з чим положення Закону України від 16.12.1993 року № 3723-XII «Про державну службу» частково втратили чинність, у тому числі втратили чинність норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців. Натомість у ст. 90 Закону № 889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено. Колегія суддів зауважує, що питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані ст. 37 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону № 1058-IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку чоловік позивачки не отримував. Позивачка вважає, що пенсійний орган, визначаючи розмір спірної пенсії, повинен був враховувати розмір щомісячного грошового утримання судді, яке виплачувалось би її чоловіку (за його життя) з 01.01.2020 року та з 01.07.2020 року, оскільки така виплата за своєю суттю та в розумінні законодавства є дотриманням конституційних гарантій незалежності судді та уникнення дискримінації утриманців. Колегія суддів вважає, що такі доводи позивачки засновані на неправильному розумінні положень ст.ст. 37, 37-1 Закону 3723-XII. При цьому, колегія суддів зазначає, що питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не було врегульовано ні Законом України від 07.02.2002 року № 3018-III «Про судоустрій України», на підставі якого годувальнику (померлому чоловіку позивачки) призначалось довічне грошове утримання, ні Законом України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який був чинним на момент звернення позивачки за перерахунком пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Також, колегія суддів зазначає, що довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закони № 3018-III, № 2862-XII, № 2453-VI, при цьому, вказаними актами чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя. У рішенні від 08 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу. Отже, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.07.2019 року № 667/1568/16. За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, що викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що при поданні заяви про призначення (перерахунку) пенсії, Пенсійний фонд не може вимагати подання заяви виключно у формі, яка відповідає затвердженій у Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій. Означений висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року по справі № 748/696/17. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України). Згідно із ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Оскільки 03.08.2020 року позивачка звернулась із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку із втратою годувальника, пенсійний орган повинен був прийняти одне з рішень, передбачених ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV, чого він не зробив. Відтак, рішення ГУ ПФУ в Полтавській області про відмову в перерахунку пенсії позивачки ОСОБА_1 відповідно до заяви від 03.08.2020 року не існує, що безумовно посвідчує ту обставину, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом заздалегідь непорушених прав. Оскільки зазначені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги, необхідність скасування судового рішення з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 . За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України). Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Враховуючи викладене вище, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень ч. 2 ст. 9 КАС України та виходу за межі позовних вимог позивачки ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За відсутністю підстав для задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 840,80 грн (а.с. 8), сплачений позивачем при зверненні до суду, підлягає зарахуванню до Державного бюджету України. Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова