Постанова Харківський апеляційний суд № 635/1091/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 635/1091/15-ц Головуючий суддя І інстанції Назаренко О. В. Провадження № 22-ц/818/1202/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: визнання права власності ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В.,Чабан А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2015 року, ухвалене у складі головуючого судді Назаренко О.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання права власності, встановив: 13 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання права власності, Позовна заява мотивована тим, що квартира, що розташована в АДРЕСА_1 , була придбана у шлюбі на сумісні кошти, в тому числі отримані від банківського кредиту. На підставі викладеного, ОСОБА_2 просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири, що розташована в АДРЕСА_1 . Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2015 року задоволено позов ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення незаконне, необґрунтоване, прийнято при неповному з`ясуванні дійсних та фактичних обставин справи, внаслідок чого апелянт позбавлений у відносинах з третьою особою та її правонаступником по договору виконати свої зобов`язання в повному обсязі. Вказав, що він не був повідомлений належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції, копію оскаржуваного рішення отримав лише 10.11.2020. Відсутність повідомлення апелянта та третьої особи, як наслідок відсутність їх під час розгляду справи позбавили суд під час постановлення рішення можливості надати правильну правову оцінку укладених між сторонами та третьою особою договорів, а також обмежень, які накладаються до моменту виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Зазначив, що апеляційному суді при розгляді скарги необхідно встановити суть договірних відносин між сторонами, дослідити обставини правонаступництва сторони Іпотекодержателя, а саме укладення угод щодо кредитних договорів іншій особі, а також взяти до уваги судову практику ухвалення рішень щодо відчуження іпотечного майна на користь інших осіб, не пов`язане з виконанням забезпечення виконання основного зобов`язання. Зауважив, що до апеляційної скарги ним подано нові докази, а саме копію листа з пропозицією щодо майна, за рахунок реалізації якого здійснити виконання від 06 серпня 2020 року, копію листа про неможливість звернути стягнення на квартиру у зв`язку з визнанням права власності на 1/2 частини квартири за ОСОБА_2 , копію Технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 від 12 липня 2005 року, копію Іпотечного договору від 13 липня 2005 року, які він просить прийняти і надати відповідну оцінку під час апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції, з огляду на те, що він не був повідомлений про розгляд справи. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Вказала, що 08 квітня 2015 року ОСОБА_1 був присутнім у судовому засіданні, що підтверджується протоколами судового засідання, що доводить те, що відповідач знав про розгляд справи. Представник третьої особи приймала участь у судовому засіданні та заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що при визнанні за позивачем права власності на частину спірної квартири будуть порушені права банку як іпотекодержателя , що також свідчить про те, що всі сторони беззаперечно були належним чином повідомлені про розгляд справи та мали можливість скористатися своїми правами у повній мірі. Зазначила, що апелянт не довів фактів порушення судом його прав та інтересів, а тому він не може оскаржувати законність чи обґрунтованість рішення, яке стосується прав інших осіб, які беруть участь у справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказала, що висновки суду є обґрунтованими, рішення суду законним, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Зазначила, до апелянт не спростовував, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, Ѕ частка якого за законом належить позивачу, що відповідно до ст. 366 ЦК України не перешкоджає відповідачу виконати своє зобов`язання за договором кредиту за рахунок своє частки квартири і тому вважає, що апелянт не довів порушення своїх прав та інтересів судом. Також послалась на те, що відповідно до наявних у справі протоколів судових засідань апелянт знав про розгляд цієї справи в суді. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, пояснення відповідача, за відсутності позивача, яка повідомлялась судом апеляційної інстанції відповідно до ст.ст. 128, 131 ЦПК України та подала заяву про розгляд справи за її відсутності з урахуванням наведених у відзиві доводів (а.с. 174-175), що згідно ст. 372 України не перешкоджає її подальшому розгляду, вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У частині четвертій згаданої статті Кодексу також передбачено право суду апеляційної інстанції вийти поза межі доводів та вимог апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, ч. 3 ст. 61 СК України визначено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 9 листопада 2002 року по 17 січня 2006 року. Спірною є квартира, що розташована в АДРЕСА_1 придбана відповідачем у власність під час спільного з позивачем шлюбу за договором купівлі-продажу від 7 липня 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гаражею Н.П. реєстровий № 1760. На підставі вказаного договору купівлі-продажу право власності на спірну квартиру зареєстроване за відповідачем, що підтверджено копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7748770. З матеріалів справи вбачається, що у той же день, 07 липня 2005 року, між ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 142/07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 23000,00 дол. США, строком до 07 липня 2020 року зі сплатою відсотків, комісії у порядку і на умовах, визначених цим договором. 13 липня 2005 року між ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з пунктом 1.1 якого іпотекодавець передав у іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно спірну квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гаражою Н.П. та зареєстровано у реєстрі за № 1832 (а.с.112-115). 07 липня 2005 року між ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладений договір поруки від 07 липня 2005 року № 142/07, згідно з умовами якого остання виступила поручителем за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 07 липня 2005 року № 142/07. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Слобожанське РУ" АТ "Банк "Фінанси та кредит" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Слобожанське РУ" АТ "Банк "Фінанси та кредит", суму заборгованості за кредитним договором та договором поруки в розмірі 18 582,03 доларів США, що по курсу НБУ станом на 04.01.2013 року еквівалентна 148 813,16 грн. та пеню в сумі 74 876,63 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Слобожанське РУ" АТ "Банк "Фінанси та кредит" понесені позивачем при зверненні з позовом до суду, що документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2236,80 грн. (а.с.52-53). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного. Судом було встановлено, що згідно наданих суду копії рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 2 липня 2013 року, та договору поруки № 142/07 від 7 липня 2005 року - спірна квартира частково була придбана на кошти за договором позики, що укладений між відповідачем ОСОБА_1 і банком «Фінанси та Кредит». Позивач ОСОБА_2 в цій угоді є поручителем. Рішенням суду з позивача та відповідача на користь банку солідарно стягнута сума боргу за кредитним договором. Таким чином, оскільки квартира придбана сторонами у шлюбі в тому числі частково за кредитні кошти, які були позичені в інтересах сім`ї, спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін і на підставі ст. ст. 67-71 СК України позивач має право на 1/2 частину. Суд зазначив, що позивач є солідарним боржником перед 3-ю особою, банком, за кредитним договором, забезпеченим іпотекою спірної квартири, а тому визнання за позивачем права власності на частину квартири, що є предметом забезпечення зобов`язань сторін заміни боржника не породжує, а тому права 3-ї особи як іпотекодержателя не порушуються. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Згідно ч.1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 60, ч. 3 ст. 61 СК України спірна квартира на підставі неспростованої презумпції набутого під час спільного шлюбу майна, та за наслідками укладення відповідачем для її придбання, тобто в інтересах сім`ї, договору кредиту - є спільним сумісним майном подружжя, частки яких у такому майні є рівними. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи позову та заперечення відповідача (а.с. 50-51), внаслідок чого не з`ясував наявність на день розгляду справи обтяжень на спірну квартира за адресою АДРЕСА_3 , та не встановив, що вона була придбана за рахунок кредитних коштів. Так, на підставі іпотечного договору від 13 липня 2005 року, укладеного між банком «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 , власником спірної квартири згідно нотаріального Договору купівлі-продажу квартири від 07.07.2005, у п. 8.1.4 передбачає необхідність письмової згоди іпотекодержателя на зміну права власності. Крім того, на згаданому договорі є запис приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області від 13 липня 2005 року, на підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням цього іпотечного договору про накладення заборони відчуження зазначеної у договорі спірної квартири, яка належить ОСОБА_1 , до припинення іпотечного договору про накладення 13.07.2005 року (а.с. 113). Перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає визнання за позивачем Ѕ частини квартири, оскільки гарантії ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18). При цьому судом було встановлено, що 07.07.2005 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Слобожанське РУ", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Слобожанське РУ" АТ "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 142/08, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 23 000,00 доларів США, строком користування до 07.07.2020 року з оплатою за процентною ставкою 11,00 процентів річних. Кредитні кошти було йому видано, що підтверджується заявою на видачу готівки (а.с. 52-53). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Однак у справі відсутня передбачена вказаним договором письмова згода банку на поділ предмету іпотеки, що з урахуванням відсутності доказів про припинення іпотечного договору, не дозволяє суду апеляційної інстанції застосувати вказану правову позицію відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Крім того, згідно наявної у справі копії рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року, яке набрало законної сили, ( справа № 638/358/13-ц, провадження № 2/638/1890/13) позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 є солідарними боржниками. Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідно до наданої відповідачем до суду апеляційної інстанції копії постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. від 10.07.2020 було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 638/358/13-ц, виданий 02.09.2013 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за кредитним договором та договором поруки в розмірі 18582,03 долара США, що по курсу НБУ станом на 01.04.2013 еквівалентно 148813,16 грн. та пеню в сумі 74 876,63 грн. (а.с. 186-187). Таким чином, на день ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції, 16 вересня 2015 року, основне зобов`язання, забезпечене іпотекою спірною квартирою, - не припинилося. Згідно статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У п.п. 2, 4, 5, 6 ч. 2, ч.ч. 3, 4 статті 43 ЦПК України передбачено, що часники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що «поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом». Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно роз`яснень, що містяться у Пленумі Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Як вбачається з матеріалів справи, згідно ухвали Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2015 року з посиланням на ст. 126 ЦПК України суд позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визначення порядку користування житлом виділене у самостійне провадження. У той же день судом було рішення по суті позову ОСОБА_2 без залучення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до його розгляду у передбаченому ст. 53 ЦПК України порядку. Таким чином, оскарженим рішенням суду було здійснено поділ спірного майна, яке перебувало у забороні відчуження у зв`язку з іпотекою, яка не припинилася, без згоди на це банка - іпотекодержателя, або його можливого правонаступника, який має право звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення присудженого за згаданим рішенням суду боргу. В такій процесуальній ситуації судом було вирішені права іпотекодержателя, без його залучення до розгляду справи. З урахуванням договору іпотеки у банку чи його правонаступника є також підстави відповідно до ст. 52 ЦПК України заявити самостійні вимоги щодо предмету спору, виступаючи на стороні відповідача. Колегія суддів відхиляє наведені у відзиві на скаргу доводи ОСОБА_2 про те, що поділ спільного майна подружжя не порушує прав відповідача, оскільки він як солідарний боржник в результаті такого поділу обмежений повністю погасити борг за рахунок предмету іпотеки спірної квартири. Згідно копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірної квартири від 07.07.2005 року вона була придбана відповідачем ОСОБА_1 за 150000,00 грн. (а.с. 7). З урахуванням офіційного курсу НБУ 100 доларів США у день отримання кредитних коштів, 07.07.2005, вартували 505,5 гривень. Тому отриманий ОСОБА_1 кредит у сумі 23000 дол. США х 5,05 грн. = 116 150 грн., що є меншим від ціни придбаної ним у той же день спірної квартири на 150000 116150 = 33 850 грн. Однак всупереч передбаченому ст.ст. 12, 43, 81 ЦПК України процесуальному обов`язку позивач при наявності для цього процесуальної можливості не повідомила суд першої інстанції про обтяження спірного майна боргом та про його розмір, не надала до суду першої та апеляційної інстанції належних і допустимих письмових доказів з цього приводу, що з урахуванням її недобросовісної процесуальної поведінки в цьому питанні, яку суд апеляційної інстанції розцінює як зловживання правом, - у цілому свідчить про недоведеність її позову та про неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення судом вищевказаних норм матеріального та цивільного процесуального права. Тому відповідно до наведеної норми п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення повністю та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.259, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2015 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1125 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 23 квітня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.