Постанова Київський апеляційний суд № 357/316/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 357/316/21 Головуючий у суді першої інстанції - Бебешко М.М. Номер провадження № 22-ц/824/6649/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, який мотивував тим, що 20 серпня 2010 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Від вказаного шлюбу мають двох дітей. Позивач вказував, що причиною звернення до суду стало те, що спільне життя з відповідачем не склалось у зв`язку з тим, що сторони втратили почуття взаємної поваги та любові, мають різні погляди на життя, ведення домашнього господарства. Внаслідок цього між ними постійно виникають сварки та непорозуміння, тому вважає, що збереження шлюбу та спільне проживання неможливе і буде суперечити їх інтересам. Зазначав, що на даний час шлюб носить суто формальний характер, оскільки вони не проживають разом як подружжя та не підтримують сімейно-шлюбних відносин. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_1 , який зареєстровано 20 серпня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис №

969. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 серпня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 969 - розірвано. Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, залишено за позивачем. Задоволено клопотання ОСОБА_1 про відновлення дошлюбного прізвища та відновлено ОСОБА_1 її дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ». Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та вказувала, що ухвалюючи оскаржуване рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, а саме: не з`ясовано дійсні причини та фактичні взаємини між подружжям. Апелянт зазначає, що вони із позивачем ОСОБА_2 перебувають у шлюбних стосунках протягом більше 10 років, їх шлюб ґрунтується на засадах взаємної любові, поваги та підтримки. Також на їхньому утриманні перебувають двоє спільних малолітніх дітей. ОСОБА_1 зазначає, що причиною для подання позову до суду став разовий конфлікт, що на даний час вичерпався, сторони кохають одне одного, знову спільно проживають, підтримують шлюбні стосунки та ведуть спільне господарство, а тому просить апеляційний суд: скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову про розірвання шлюбу відмовити. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Разом з тим, 29 березня 2021 року на електронну адресу апеляційного суду надійшов лист-підтвердження від ОСОБА_2 в якому вказує, що він отримав ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом із копією апеляційної скарги та не погоджується із нею. Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на судовий розгляд не з`явилися та направили заяви в яких просили розглядати справу за їх відсутності. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, тому апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що при розгляді справи про розірвання шлюбу судом було всебічно досліджено мотиви розірвання шлюбу. Вказано, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, а шлюб існує лише формально й збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони в повній мірі відповідають обставинам справи і вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що 20 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів Відділу реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області зроблено відповідний актовий запис за №

969. Прізвища після реєстрації шлюбу чоловіка та дружини « ОСОБА_1 » (а.с.6). Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7-8). Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що відносини між ним та відповідачем погіршилися, внаслідок чого почуття поваги та кохання втрачені, вони не ведуть спільного господарства, а шлюб носить виключно формальний характер. Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України). Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Як встановлено судом першої інстанції, стосунки та шлюбні відносини між позивачем та відповідачем погіршились, спільне господарство вони не ведуть. Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Окрім того, важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин, відповідно до ч.7 ст.240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (п.5 ч.1 ст. 251 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 11 лютого 2021 року, відповідно до якої остання позов визнає й просить після розірвання шлюбу відновити їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 » (а.с.21). Вказане свідчить про те, що відповідач по справі в суді першої інстанції не заперечувала проти задоволення позовної заяви ОСОБА_2 . Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно постановив рішення про розірвання шлюбу сторін, так як протягом тривалого часу сторони спільного господарства не ведуть, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловив. А відтак перебування позивача в шлюбі з ОСОБА_1 порушує його права та впливає на його інтереси. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції відповідач у апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу. Доводи апелянта про те, що вказаний конфлікт між ними мав разовий характер і сторони фактично примирилися, суперечить позиції викладеній позивачем у листі до Київського апеляційного суду від 26 березня 2021 року в якому він не погоджується із доводами апелянта щодо примирення (а.с. 38). Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови викладено 21 квітня 2021 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв