Постанова 4824 № 359/11387/19

Єдиний унікальний номер справи 359/11387/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/5283/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Інституту розведення і генетики тварин ім. М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту розведення і генетики тварин ім. М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. В обґрунтування позову позивач зазначала про те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року, було частково задоволено її позов до відповідача та поновлено на роботі на посаді провідного юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України; стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 746, 93 грн.; в решті позову відмовлено. Також було вирішене питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 17 травня 2017 року було роз`яснено рішення суду щодо дати поновлення на роботі, а саме - з 01 грудня 2015 року. Матеріали цивільної справи були передані за вимогою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, де знаходились до березня 2018 року, а 06 березня 2018 року справу було передано до Верховного Суду, який прийняв постанову від 19 грудня 2018 року про залишення касаційної скарги Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року - без змін. Заява про видачу виконавчого листа була подана позивачем лише 10 січня 2019 року, оскільки матеріали справи довготривалий період знаходились в судових інстанціях, тому виконавчий лист №2/359/658/2016 (справа №359/107/16-ц) щодо її поновлення на роботі з 01 грудня 2015 року позивач отримала лише 06 червня 2019 року. В той же час відповідачем тривалий час не виконувалося судове рішення про поновлення її на роботі, тому 28 листопада 2019 року вона звернулася у Бориспільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, де було відкрито виконавче провадження ВП №607442586. Оскільки рішення про поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, однак довгий час виконано не було, таке невиконання судового рішення відповідачем є підставою для встановленої ст. 236 КЗпП України відповідальності та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. При обрахунку середнього заробітку позивач вказувала, що оскільки вона не була допущена до роботи, заробіток за останні 2 місяці в неї відсутній, відтак він має бути обрахований, виходячи з посадового окладу (ставки). Крім того, такий середній заробіток має підлягає індексації відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». 12 січня 2021 року позивачем було подано до суду новий розрахунок середнього заробітку, відповідно до якого кількість днів прострочення (невиконання рішення суду) становить 1182 робочі дні (з 11.03.2016 року по 12.11.2020 року); заробітна плата станом на 01.01.2021 р. (час проведення розрахунку) становить 6 000,00 грн., а тому сума компенсації становить 342 000, 00 грн. На підставі викладеного позивач просила суд стягнути з Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України на її користь невиплачений середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11 березня 2016 року по день прийняття рішення за поданим позовом з нарахуванням індексації на всю суму заборгованості. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2021 року вищевказаний позов задоволено частково, стягнуто з Інституту розведення і генетики тварин імені М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 11 березня 2016 року по 28 березня 2016 року включно та з 05 липня 2016 року по 11 листопада 2020 року включно в розмірі 155 566, 50 грн. з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, визначеному Податковим кодексом України, вирішено питання судових витрат. В задоволенні іншої частини позовної вимоги (щодо стягнення середнього заробітку у більшому розмір) було відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з цим апелянт просила апеляційний суд рішення суду в частині відмови в задоволенні усіх позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Відповідач, також не погоджуючись із вказаним, подав апеляційну скаргу. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими, просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в розмірі 1 545 грн. 50 коп., в задоволенні решти вимог позивача відмовити. За результатами розгляду апеляційних скарг колегія суддів апеляційного суду проходить до наступного: Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Хронологія подій. У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії наук України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року позов задоволено частково. Вказаним судовим рішенням поновлено ОСОБА_1 на роботі та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9746, 93 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі було допущене до негайного виконання. Наказом директора Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця М.В. НААНУ №32-К від 29 березня 2016 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді провідного юрисконсульта з 01.04.2016 р. Постановою головного державного виконавця ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції від 29 березня 2016 року закінчено виконавче провадження (ВП 50621083) на підставі п.8 ч.1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції закону від 12.04.1999 року, у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року у справі було скасоване та ухвалене нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Наказом директора Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця М.В. НААНУ №58-К від 04 липня 2016 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 14.06.2016 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційної інстанції. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі було залишене без змін. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2017 року було частково задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про роз`яснення рішення суду, роз`яснено, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді провідного юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця М.В. Національної академії аграрних наук України з 01 грудня 2015 року. Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін. 06 червня 2019 року за заявою ОСОБА_1 Бориспільським міськрайонним судом Київської області на підставі ухвали Апеляційного суду Київської області від 14.02.2017 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року було видано виконавчий лист №2/359/658/2016, №359/107/16-ц про поновлення позивача на посаді. 28 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Бориспільського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області Маркульчак В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №60742586) про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця М.В. Національної академії аграрних наук України з 01 грудня 2015 року. В грудні 2019 року Інститут розведення і генетики тварин ім. М.В. Зубця НААНУ звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 06 червня 2019 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі, таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2020 року у задоволенні вказаної заяви відмовлено, постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року ухвалу суду першої інстанції залишено без мін. За висновком суду апеляційної інстанції у зв`язку з тим, що рішення Бориспільського міськрайонного суду від 11 березня 2016 року було помилково скасовано, судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі фактично залишається не виконаним. 02 листопада 2020 року директором Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця М.В. НААНУ видано наказ №56-К «Про поновлення на роботі гр. ОСОБА_1 », яким позивача ОСОБА_1 було поновлено на посаді провідного юрисконсульта з 1 грудня 2015 року з посадовим окладом (10т.р.) згідно штатного розпису, надбавкою за складність і напруженість роботи 30% посадового окладу. Підстава: рішення Бориспільського міськрайонного суду від 11.03.2016, справа №359/107/16-ц, провадження №2/359/658/2016. в цей же день (02 листопада 2020 року) відповідачем видано також наказ «Про робоче місце провідного юрисконсульта ОСОБА_1 ». З обома наказами позивач була ознайомлена 12 листопада 2020 року згідно отриманого особисто рекомендованого листа №0832100009051. В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідач допустив затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі. Зокрема відповідач наказом №32-К від 29 березня 2016 року поновив ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта; наказом №58-К від 04 липня 2016 року звільнив ОСОБА_1 (у зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції); остаточно поновив позивача на роботі наказом №56-К від 02 листопада 2020 року, який був вручений позивачу 12.11.2020 року. За таких умов, в період часу від ухвалення такого рішення до першого поновлення позивача на роботі, а згодом в період від повторного звільнення після рішення апеляційного суду до моменту фактичного допущення позивача до виконання трудових обов`язків та належного інформування її про це, фактично рішення не виконувалося, незважаючи на те, що рішення суду про поновлення працівника на роботі підлягає негайному виконанню. У відповідності до положень ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. З урахуванням вищевстановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач допустив затримку у виконанні рішення про поновлення позивача на роботі, відтак відповідно до вимог ст. 236 КЗпП України має сплатити йому середній заробіток за час такої затримки. При цьому суд у своєму рішенні зазначив про те, що для проведення розрахунку слід враховувати, що затримка у виконанні рішення суду тривала: з 11 березня 2016 року (день ухвалення рішення суду першої інстанції про поновлення на роботі) до 29 березня 2016 року (день, коли був виданий наказ про поновлення на роботі ОСОБА_1 ), а також з 04 липня 2016 року (день звільненні позивача у зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції апеляційним судом) до 12.11.2020 р. (фактичне поновлення позивача на роботі та доведення до неї цього факту). В свою чергу строк з 11.03.2016 по 04.07.2016 не підлягає зарахуванню до даного строку, оскільки в цей період позивач відбувалось фактичне виконання рішення - позивач була поновлена на посаді та перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Хоча чинним процесуальним законом і передбачено підстави для виходу апеляційним судом за межі доводів апеляційної скарги, в даному випадку такі підстави відсутні. За таких умов перегляд оскаржуваного рішення здійснюється апеляційним судом в межах тих обставин, якими апелянти обґрунтовували свої апеляційні скарги. Свою незгоду з ухваленим по справі рішенням відповідач обґрунтовував насамперед тим, що фактично рішення суду ним було виконано у встановлені законом строки, оскільки 29 березня 2016 року відповідачем було видано перший наказ про поновлення позивача на роботі; після скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом позивача було звільнено з роботи 04 липня 2016 року. 14 лютого 2017 року апеляційним судом за результатами повторного апеляційного розгляду справи рішення суду першої інстанції було залишено без змін, у зв`язку з чим 15 лютого 2017 року відповідачем було видано наказ про поновлення позивача на роботі, а 28 лютого 2018 року дію цього наказу було зупинено до з`явлення позивача на роботі. Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що Інститут виконував усі рішення суду одразу після їх прийняття, в той час як позивач після 15 лютого 2017 року не з`явилась до Інституту, відтак фактично не була допущена до роботи саме через свої дії. За таких умов на думку відповідача відсутні підстави для стягнення з нього середнього заробітку (окрім періоду з часу ухвалення рішення суду першої інстанції до часу видачі першого наказу про поновлення 28.03.2016 р.). Наведена позиція не може бути прийнята апеляційним судом з огляду на наступне: Хоча відповідачем і було представлено до суду копії наказів від 15.02.2017 року та 28.02.2017 року, тим не менш ним не було доведено тієї обставини, що роботодавцем було повідомлено працівника про його поновлення на роботі та необхідність приступити до виконання трудових функцій. Приписами ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Положеннями ч. 4 ст. 81 ЦПК України встановлено, що разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У відповідності до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Стверджуючи, що повідомив позивача про її поновлення на роботі в лютому 2017 року, відповідач тим не менш не представив до суду за встановленою процесуальним законом порядком належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин (ознайомлення позивача під розписку, акт про ознайомлення та відмову від підпису, докази направлення копії наказу поштовим зв`язком, тощо). При цьому дану обставину категорично заперечувала позивач. За таких умов вказані твердження Інституту залишилися недоведеними, відтак не можуть бути прийняті судом. При цьому апеляційний суд зважає, що про видання наказів від 02 листопада 2020 року про поновлення позивача на роботі та про її робоче місце роботодавець повідомив позивача рекомендованою поштовою кореспонденцією, відтак така процедура була Інституту відома. Окрім наведеного, колегія суддів зважає й на те, що той факт, що в лютому 2017 року не відбувалося виконання рішення суду та поновлення поповича на роботі, було встановлено й постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у справі за заявою Інституту розведення і генетики тварин імені М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа - ОСОБА_1 . Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до належного та обґрунтованого висновку про те, що рішення суду про поновлення позивача на роботі фактично було виконане лише 12.11.2020 р. За таких умов доводи відповідача в цій частині не відповідають обставинам справи. Не може погодитися колегія суддів й з позицією апелянта щодо відсутності підстав для врахування в період нарахування середнього заробітку позивачу часу з 05.07.2017 р. по 14.02.2017 р. Як було встановлено рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року, звільнення позивача з роботи було незаконним. Дане рішення за результатами судового розгляду залишилося дійсним та вступило в силу. Питання про стягнення середнього заробітку за період з часу незаконного звільнення по час ухвалення рішення про поновлення на роботі вирішує суд при розгляді справи про оскарження такого рішення. Зважаючи на специфіку правовідносин, зокрема необхідності забезпечення трудових прав особи, яку було незаконно звільнено, та її прав, що випливають з цього, зокрема права на можливість свого матеріального утримання, чинним законом передбачено негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, без прив`язки до можливості апеляційного та касаційного перегляду такого судового рішення. Правова норма, передбачена ст. 236 КЗпП України, направлена насамперед на забезпечення дотримання вищевказаного права працівника за період, вже не охоплений рішенням про поновлення його на роботі, у випадку, коли роботодавець допустив зволікання виконання такого рішення, яке він мав виконати негайно. І такий обов`язок роботодавця існує весь період з часу початку затримки виконання рішення про поновлення аж до часу фактичного поновлення працівника на роботі. За таких умов доводи апелянта в цій частині також не можуть бути прийняті судом. Не можуть бути прийняті й доводи щодо наявності процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції при вирішення справи, оскільки у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України процесуальні порушення можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення виключно у випадку, коли вони призвели до невірного вирішення спору по суті, що в даному випадку відсутнє. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Інституту розведення і генетики тварин ім. М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України не підлягає до задоволення. Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_1 . Основним доводом апеляційної скарги позивача було те, що стягуваний в порядку ст. 236 КЗпП Українисередній заробіток за час вимушеного прогулу відноситься до поняття заробітна плата, відтак підлягає індексації та обрахунку у відповідності до змін, які водилися в дію на вказаний період. Дана позиція позивача не може бути прийнята апеляційним судом, з огляду на наступне: Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження №61-25545сво18) вказав, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці». Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Зважаючи на вищевикладене підстава, яку апелянт поклала в основу своєї позиції не відповідає чинному законодавству України, що в свою чергу призводить до неможливості прийняття апеляційним судом такої позиції. Окремо апелянт зазначала і про те, що за період з 04 липня 2016 року середній заробіток за час вимушеного прогулу мав обраховуватися виходячи з її заробітної плати, яку вона отримувала за період з 01 квітня 2016 року по 04 липня 2016 року. Дана позиція позивача також не може бути прийнята колегією суддів. Правова конструкція правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, передбачена положенням ст. 236 КЗпП України. За своєю суттю вказана норма встановлює, що у випадку, коли роботодавець затримує виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, стягнення з такого роботодавця на користь працівника середнього заробітку має не закінчуватися часом ухвалення рішення про поновлення на роботі, а продовжуватися аж до фактичного виконання такого рішення. Таким чином як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції оцінював дії роботодавця саме з точки зору невиконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року за період до 12 листопада 20210 року. Суть такої вимоги була заявлена і самим позивачем. Наказ відповідача №58-К від 04 липня 2016 року суд оцінює не як нове звільнення позивача з роботи, а як відновлення після певної перерви стану невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі. Таким чином, правові підстави для перерахунку середнього заробітку позивача на підставі її заробітної плати за період з квітня по липень 2016 року в даному випадку відсутні. В ході розгляду справи про поновлення позивача на роботі Бориспільський міськрайонний суд Київської області в рішенні від 11 березня 2016 року встановив факт незаконного звільнення позивача, визначив обов`язок роботодавця поновити її на роботі, та виплатити середній заробіток за час з незаконного звільнення по фактичне поновлення її на роботі (оскільки рішення про поновлення роботі виконується негайно). Саме для випадків коли рішення про поновлення на роботі не буде виконане негайно, законодавцем і була передбачена норма ст. 236 КЗпП, яка передбачає компенсацію виплати визначеного судом розміру заробітку працівника за період з часу ухвалення рішення про поновлення його на роботі до моменту його фактичного виконання. За таких умов розмір середнього заробітку позивача, який підлягає стягненню як за період незаконного звільнення, так і за період невиконання рішення про поновлення на роботі, було встановлено рішенням суду про таке поновлення, що пройшло як апеляційну так і касаційну стадії перегляду, і складає 140, 15 грн. за один робочий день. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України даний розмір середнього заробітку позивача не підлягає новому доведенню. Зважаючи на викладене позиція позивача в цій частині також не може бути прийнята апеляційним судом. В той же час колегія суддів погоджується з позицією позивача щодо того, що період першого прострочення виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі судом першої інстанції було встановлено не зовсім точно. При вирішенні даного питання суд першої інстанції виходив з того, що такий період обраховується з часу ухвалення рішення про поновлення на роботі до 29 березня 2016 року (дня, коли був виданий наказ про поновлення позивача на роботі). В той же час суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до вказаного наказу від 29.03.2016 року роботодавець встановив поновити позивача на посаді не з часу видачі наказу, а з 01.04.2016 року. Таким чином даний період повинен обраховуватися не до 29.03.2016 року, а до 01.04.2016 року. З урахуванням наведеного визначена судом першої інстанції сума стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду підлягає зміні, а належною сумою середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботу є 155 986,95 грн. В решті рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин ім. М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2021 року в частині суми стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду змінити, визначивши суму такого стягнення у розмірі 155 986 (сто п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн. 95 коп. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько