Постанова 4807 № 320/12785/13-ц

Дата документу 21.04.2021 Справа № 320/12785/13-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 320/12785/13 Головуючий у 1 інстанції: Ніколова І.С. Провадження № 22-ц/807/1044/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Кримської О.М. при секретарі: Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2021 року про задоволення заяви Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання, заінтересована особа: ОСОБА_1 , В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області звернулось до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання. Заява обґрунтована тим, що на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23.02.2015 у цивільній справі № 320/12785/13-ц за позовом Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця, Управлінню був виданий виконавчий лист від 16.03.2015 № 320/12785/13-ц про стягнення зі ОСОБА_1 на користь Управління суми у розмірі 5 991 грн. 67 коп. Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області була подана заява про примусове виконання вказаного виконавчого листа № 320/12785/13-ц до ВДВС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області. Відповідно до відповіді Мелітопольського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 09.07.2020 № 18.28.38/70841 оригінал виконавчого листа до Мелітопольського міськрайонного ВДВС Ппівденно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на виконанні станом на 09.07.2020 не перебуває. Заявник вважає, що виконавчий документ було втрачено у зв`язку з недотриманням Мелітопольським міськрайонним ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вимог закону щодо направлення кореспонденції, та пропущено строк пред`явлення його до виконання з поважних причин. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 липня 2020р. заяву про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання задоволено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2020р. ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 липня 2020р. скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2021 року заяву про видачу дублікату виконавчого листа задоволено. Видано Управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області дублікат виконавчого листа виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області по цивільній справі 320/12785/13-ц за позовом Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця. Поновлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необгрунтованість у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви. Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що виконавчий лист був пред`явлений до виконавчої служби, про що свідчить витяг з автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавчий лист був втрачений виконавчою службою. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до судового засідання апеляційного суду 21 квітні 2021р. не з`явився, не надавши клопотань про відкладення розгляду справи, тому у відповідності до приписів ч. 2 статті 372 УПК України апеляційний розгляд відбувся за його відсутності. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_2 , яка заперечувала проти скарги з підстав, наведених у відзиві на скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту втрати виконавчого листа та поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду з огляду на наступне. Підпунктом 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тобто, виходячи з вищенаведеного, єдиною підставою для видачі судом дублікату виконавчого листа є його втрата. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виходячи з аналізу зазначених норм права, суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, повинен з`ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від обставин та характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чи поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. За приписами частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно положень ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суді застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвиувачення. Сферою регулювання ст.6 Конвенції є також виконання судового рішення. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що п.1 ст.6 Конвенції ("Право на справедливий суд") гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов`язків; таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст.6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст.6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Щодо поновлення процесуальних строків національними судами Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1975 року п.36) не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Герін проти Франції" від 29 липня 1998 року п.37). Сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець був обізнаний, що рішення суду повинно виконуватися. Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, тим чином забезпечуючи рівність сторін виконавчого провадження. Наявність норм Конституції України та положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про обов`язковість виконання судового рішення не можуть бути єдиною достатньою підставою для поновлення пропущеного без поважних причин строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, так як вимагають добросовісної та законної поведінки кожного учасника судового процесу, у тому числі і стягувача на стадії виконання судового рішення. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України"). Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків порушує законні права та інтереси сторін і суперечить принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" заява № 32053/13 ). Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 лютого 2015 року позов Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради, про стягнення незадоволених вимог кредитора спадкодавця задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області суму в розмірі 5991,67 грн. (а.с.157). 16 березня 2015 року на заяву стягувача Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області було направлено виконавчий лист (а.с.161). 21 липня 2020 року Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області звернулось до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа та про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, в якій зазначило, що зверталось із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 320/12785/13, виданого 16 березня 2015 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області, до Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, проте згідно з відповіддю Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 09 липня 2020 року №18.28.38/70841 оригінал виконавчого листа на виконанні не перебуває. Апеляційним судом при перегляді першої ували суду про задоволення заяви Управління соціального захисту населення вказувалось, що заявником не надано доказів на підтвердження факту подання вказаної заяви про примусове виконання та виконавчого листа до відділу державної виконавчої служби, а витяг з Автоматизованої системи виконавчого провадження не містить даних, які б підтверджували, що вказане в ньому виконавче провадження № 47055860 було відкрито саме з примусового виконання виконавчого листа № 320/12785/13, виданого 16 березня 2015 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області. Для перевірки цих обставин апеляційним судом було скасовано ухвалу суду першої інстанції від 31.07.2020р. про задоволення заяви та направлено справу на новий розгляд. В ході нового розгляду Управлінням надано копію заяви від 27.03.2015р. до ВДВС про прийняття до примусового виконанні виконавчого листа № 320/12785/13, виданого 16 березня 2015 року, а також копію листа від 05.05.2015р., яким заявник просив надати інформацію щодо стану його виконання ( т. 1 а.с. 242, 243). Листом № 5964 від 08.05.2015р. ВДВС запропонував прийти та ознайомитись з виконавчим провадженням ( т. 1 а.с. 244). З витягу з АСВП вбачається, що в ньому значні відомості щодо виконавчого листа № 320/12785/13-ц від 16.03.2015р., зокрема, що ВП має № 47055860, що підтверджує відомості іншого витягу з АСВП , у якому зазначено, що ВП з таким номером 47055860 було відкрито 01.04.2015р., але його стан завершено, божником є ОСОБА_1 , стягувачем Управління соціального захисту ( а.с. 220, 245). Отже, при новому розгляді лише були долучені до справи заява про прийняття виконавчого листа до виконання, запит про стан його виконання та більш конкретизований витяг з АСВП. Та на цих підставах суд дійшов висновку про доведеність заяви та задовольнив її. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судом не здобуто доказів про втрату виконавчого документа та щодо поважності причин пропуску стягувачем строку для його пред`явлення до виконання, але суд майже за тими ж самими документами зробив повторний помилковий висновок про обгрунтованість заяви стягувача. Колегія погоджується з цими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне. Судом не встановлено, що виконавчий лист втрачено та за яких обставин, а також, що строк для його пред`явлення до виконання пропущено з поважних причин. Заявник, вказуючи, що сподівався, що виконавчий лист перебуває на виконанні, жодного разу з травня 2015 року до червня 2020р., тобто протягом 5 років, не цікавився станом виконання, хоча йому було роз`яснено у листі державного виконавця про можливість з`явитись до виконавчої служби для ознайомлення з виконавчим провадженням. Також стягувач міг відслідковувати рух у виконавчому провадженні через АСВП. До того ж, останній був обізнаний, що жодних коштів від боржника за виконавчим листом не надходить, а отже виконання не відбувається. Стягувач протягом тривалого часу не цікавився ходом виконання судового рішення, із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання звернувся до суду лише в 2020 році. Заявником не надано доказів щодо неможливості звернення до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа та із заявою про поновлення строків для пред`явлення виконавчого листа для примусового виконання рішення суду протягом періоду з 2015 року по 2020 рік. Зазначені заявником підстави для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання не можна розцінювати як наведення поважних причин пропуску строку із зазначенням обставин, які були об`єктивно непереборними для вчасного звернення до суду. Заявник лише констатує, що виконавчий документ втрачено, без зазначення об`єктивно непереборних обставин. Сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець був обізнаний, що рішення суду повинно виконуватися. Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, тим чином забезпечуючи рівність сторін виконавчого провадження. Але суд першої інстанції, задовольняючи заяву, не навів фактичних обставин, які б вказували на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій стягувачем у визначений законом строк. Із заявою про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу можна звернутися лише в межах строків пред`явлення їх до виконання. У разі пропуску такого строку одночасно із заявою про видачу дубліката слід подати і заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 21 серпня 2019 року у справі №2-836/11 (провадження № 14-308цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що виходячи з положень частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIII, частини першої статті 433 ЦПК Українита підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК Україниу разі, якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви. Оскільки строк для пред`явлення виконавчого документа у цій справі до викона- ння сплив, і апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, відповідно до частини 1 пункту 17.4 Перехідних положень ЦПК України відсутні підстави для видачі дублікатів виконавчого листа. Отже, з огляду на принцип своєчасності відправлення правосуддя, невід`ємною частиною якого є процедура виконання судового рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання. Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу обґрунтованою, тому відповідно до положень п.п. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України задовольняє її і скасовує оскаржувану ухвалу з прийняттям постанови про відмову в задоволенні заяви стягувача. Приймаючи нове судове рішення у вигляді постанови, апеляційний суд відповідно до приписів статті 141 ЦУПК України вирішує питання про судові витати, які у разі відмови в задоволенні заяви стягувача підлягають компенсації боржнику, за скаргою якого скасовано оскаржуване рішення, прийняте на користь заявника, за рахунок останнього. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 двічі подавав апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, сплативши судовий збір: за першу скаргу 420,40 грн. ( т. 1 а.с. 202), за другу апеляційну скаргу - 454 грн.. всього 874,40 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. УхвалуМелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 січня 2021 року скасувати. В задоволенні заяви Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення до виконання відмовити. Стягнути з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 874 (вісімсот сімдесят чотири) гривні 40 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду в частині відмови у видачі дубліката виконавчого документа протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 22 квітня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Кримська О.М.