Постанова 4807 № 330/2460/20

Дата документу 20.04.2021 Справа № 330/2460/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 330/2460/20 Провадження №22-ц/807/1632/21 Головуючий в 1-й інстанції Нестеренко Т.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О. В., Полякова О. З., секретарБабенко Т. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Крамарчука Романа Сергійовича на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 03 лютого 2021 року, ухвалене у смт Якимівка у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності виданої 07.10.2020 року №1775 приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Уколовим С.А. звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу від 07.10.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Уколовим С.А. за реєстровим № 1773, на праві приватної власності належить житловий будинок та земельна ділянка для обслуговування цього будинку та господарських будівель, загальною площею 0,2032 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До моменту придбання житлового приміщення у ньому були зареєстровані особи, однією з яких була ОСОБА_1 . Позивач усно звернулась до Відповідача з вимогою щодо зняття у триденний термін з реєстраційного обліку, передачі ключів від будинку, а також звільнення будинку від особистих речей. Проте на усні прохання Власника щодо звільнення його приміщення та зняття з реєстрації Відповідач ніяким чином не відреагував. Такі дії Відповідача порушують права позивача як власника вказаного будинку. На підставі викладеного представник позивача просила суд визнати ОСОБА_1 - такою, що втратила право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та судові витрати по справі покласти на відповідача. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 03 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено у повному обсязі. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840 грн. 80 коп. судові витрати щодо оплати судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Крамарчука Романа Сергійовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позов подано ОСОБА_2 , права та інтереси, якої жодним чином не порушені. Жодна з підстав визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення передбачена Житловим та Цивільним кодексом в даній справі не підтверджена належними та допустимими доказами. ОСОБА_4 проживає у спірному житловому будинку більше десяти років і від права користування житловим будинком не відмовлялась. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 07.10.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Уколовим С.А. за реєстровим №1773, на праві приватної власності належить житловий будинок та земельна ділянка для обслуговування цього будинку та господарських будівель, загальною площею 0,2032 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.10.2020 року №227195647, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_3 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.10.2020 року №227194933, земельна ділянка, площею 0,2032 га, кадастровий номер 2320355400:04:001:0027 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 , яка є позивачем. Відповідно до п.4.1. Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.10.2020 року, продавець та інші особи зобов`язані звільнити вище вказаний будинок і знятись з реєстраційного обліку до 12.10.2020 року. Відповідач ОСОБА_1 , відповідно договору добровільно звільнила вище вказаний будинок, але з реєстраційного обліку не знялась. Відповідно до довідки ВК Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області №1375 від 12.10.2020 року, ОСОБА_1 , відповідач по справі, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції зазначив, що право зареєстрованих в будинку за згодою власника осіб, щодо користування будинком, є похідним від прав власника на це житло, даних про те, що відповідач фактично проживає за адресою вищезазначеного будинку матеріали справи не містять, оскільки відповідач добровільно виїхала із будинку, що підтверджується поясненнями свідків та матеріалами справи, та оскільки зобов`язання щодо зняття відповідача з реєстраційного обліку передбачено умовами договору, позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки вбачаються визначені законом підстави для усунення позивачеві, як власникові будинку, перешкод у здійсненні нею права власності шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування належного ОСОБА_3 житлового будинку. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до поданого 16 жовтня 2020 року позову, позивачем зазначена ОСОБА_2 , якою і підписано позовну заяву. Відповідно до ухвали про відкриття провадження по справі від 05 листопада 2020 року, справу відкрито за позовом ОСОБА_2 . Відповідно до тексту оскаржуваного рішення, справу розглянуто за позовом ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В матеріалах справи міститься довіреність від 07 жовтня 2020 року посвідчена приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Уколовим С.А., якою ОСОБА_3 уповноважила представляти свої інтереси ОСОБА_2 . За таких обставин судом першої інстанції відкрито провадження у справі за позовом особи, права і інтереси якої не порушені і яка звернулась до суду в інтересах іншої особи. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" № 1401-VIII, відповідно до якого Конституцію України доповнено статтями 131-1 та 131-2 щодо здійснення представництва у судах. Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України представництво виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (підпункт 11). У частині четвертій статті 131-2 Конституції України зазначено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно з вимогами частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу. Таким чином, у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність. Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Згідно із частиною шостою статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У цій справі заявлено позов немайнового характеру, в якому ціна позову не визначалася, позовні вимоги пов`язані із позбавленням відповідача права користування житловим приміщенням, як однією із складових права власності на нерухоме майно, розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження, а отже, справа не була визнана малозначною. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що ОСОБА_2 є адвокатом, а категорія справи що розглядається, не передбачає участь у справі представника за довіреністю, суд у порушення норм процесуального законодавства ухвалив рішення у справі, позовна заява в якій подана неповноважним представником. При цьому в засіданні апеляційному суду ОСОБА_2 вказала, що вона дійсно не є адвокатом і взагалі не має юридичної освіти. За таких обставин рішення у справі підлягає скасуванню, а позовна заява залишається без розгляду у відповідності до п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Крамарчука Романа Сергійовича задовольнити. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 03 лютого 2021 року у цій справі скасувати. Позовну заяву ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 22 квітня 2021 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков