Постанова 4807 № 937/3418/20

Дата документу 21.04.2021 Справа № 937/3418/20 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 937/3418/20Головуючий у 1-й інстанції Колодіна Л.В. Пр. № 22-ц/807/91/21Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Кримської О.М., Маловічко С.В. за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі Банк) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-4), в якому просив: - визнати відповідачів такими, що втратили право користування однокімнатною квартирою, загальною площею 38,6 кв. м, житловою площею 19,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - та зняти їх з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, - стягнути солідарно з відповідачів на їх користь витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що згідно із рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року. Згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» АТ «Альфа Банк» було оформлено право власності на: однокімнатну квартиру, загальною площею 38,6 кв. м, житловою площею 19,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_3 . Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 21.08.2008 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майне про реєстрацію права власності від 27.04.2020 р. № 207639481, було зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», а саме на однокімнатну квартиру, загальною площею 38,6 кв. м, житловою площею 19,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є АТ «Укрсоцбанк» з 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа Банк». Втративши право власності на квартиру, відповідач втратив відповідно до ст. 317 ЦК України право користування. Згідно із довідкою відділу реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 21.02.2020 про реєстрацію місця проживання, в квартирі яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, колишній власник, продовжує користуватися нею та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії Відповідачів створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном. Вищевикладені обставини стали підставою звернення з даним позовом до суду. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_4 (а.с. 32). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 37) провадження у цій справі відкрито. Заочним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року (а.с. 58-61) в задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 67-73) просив рішення суду першої інстанції скасувати та винести постанову, якою позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 78). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 03 листопада 2020 року (а.с. 97), справу призначено до апеляційного розгляду, з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом), а також відпустки судді-доповідача у листопаді 2020 року (а.с. 99). Відповідачі своїм правом на подачу апеляційному суду відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом не скористались. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 17 лютого 2021 року, не відбувся та був відкладений (а.с. 114) через проходження суддею-доповідачем та суддею-членом колегії з 15.02.2021 року по 19.02.2021 року включно підготовки для підтримання кваліфікації суддів судової палати з розгляду цивільних справ в Національній школі суддів України. В автоматизованому порядку суддею Кримською О.М. у цій справі замінено суддю Подліянову Г.С. у зв`язку із тривалою хворобою останньої (а.с. 122-123). У судове засідання 21 квітня 2021 року повідомлені апеляційним судом належним чином про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 118-120) всі учасники цієї справи не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Навпаки, представник Банку Ременюк Т.О. подала апеляційному суду клопотання про розгляд цієї справи за відсутності представника Банку (а.с. 121). В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх учасників цієї справи і на підставі ст. ст. 371 - 372 ЦПК України ухвалив: клопотання представника Банку задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи. В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засіданні всіх учасників справи…, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Банку у цій справі, керувався ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України та виходив із необґрунтованості позову Банку, відсутності правових підстав для задоволення позову позивача у цій справі у вищезазначений обраний ним спосіб. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що згідно із ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» АТ «Альфа Банк» було оформлено право власності на: однокімнатну квартиру, загальною площею 38,6 кв. м, житловою площею 19,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майне про реєстрацію права власності від 27.04.2020 р. № 207639481 (а.с. 9), 16.01.2020 року було зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», а саме на однокімнатну квартиру, загальною площею 38,6 кв. м, житловою площею 19,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із довідкою відділу реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 21.02.2020 року (а.с. 11) про реєстрацію місця проживання, в квартирі яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, натомість, як правильно зазначив суд першої інстанції, у спосіб, прямо визначений законом. Права власника житлового будинку або квартири, визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Тому, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. В той же час такі вимоги мають відповідати та можуть бути реалізовані виключно за передбаченою законом процедурою. Суд першої інстанції правильно встановив, що набуття Банком, як позивачем, у власність спірної квартири відбулось відповідно до ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку», тому позивач повинен був бути обізнаним про обтяження квартири у вигляді реєстрації та проживання попереднього власника та членів його сім`ї. Такі обтяження можуть бути подолані лише шляхом, встановленим законом з дотриманням загальних засад цивільного законодавства, зокрема, добросовісності, розумності та справедливості. За ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Ст. 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Велика Палата Верховного Суду у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) у постанові від 21 серпня 2019 року, дійшла висновку, який є обов`язковою для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, що: не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на повагу до житла у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання. Суд першої інстанції правильно врахував, що Банк, як позивач, міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості та не здійснив достатньої належної обачності при реєстрації права власності. Також, суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом поставить під загрозу соціальний статус останніх, які можуть стати безхатченками, втративши право користування житлом. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України ст. 5 ЦПК України. Як проголошено у ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Ураховуючи наведене та зважаючи на те, що єдиною підставою визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом та зняття їх з реєстраційного обліку зазначено зміну власника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявленого позову. В своєму позові позивач посилався на ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». В той же час дана норма не встановлює такої дії, як визнання особи такою, що втратила права користування житлом. Більш того, вказана норма регламентує лише порядок реєстрації/зняття з реєстрації осіб, які набули або втратили право на житло, в той час як набуття або втрата права на користування житлом регламентується спеціальними нормами, які мають відповідні підстави, процедуру та наслідки. При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для задоволення позову Банку у цій справі у вищезазначений обраний ним спосіб. Доводи апеляційної скарги Банку дублюють доводи позовної заяви Банку у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи Банку є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію Банку, викладену в його позові, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Відповідно до ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Проте, в силу вимог ст. 5 ч. 1 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права…юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. За змістом ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог… В силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу в апеляційному порядку лише в межах позовних вимог та підстав позову, які були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема Банком апеляційному суду не надані. Судова практика інших судів в інших справах за участю інших учасників справи, на яку посилався Банк в обґрунтування своєї позиції у цій справі у своїй вищезазначеній апеляційній скарзі, не має преюдиційного значення для суду при вирішення цієї справи. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідачів будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 22.04.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кримська О.М.Маловічко С.В.