Постанова Херсонський апеляційний суд № 663/3629/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Постанова Іменем України 07 квітня 2021 року м. Херсон Єдиний унікальний номер справи: 663/3629/19 Номер провадження: 22-ц/819/646/21 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ: головуючого Радченка С.В., суддів: Вейтас І.В., Склярської І.В. секретар: Плохотніченко А.В. учасники справи: представник позивача адвокат Литвиненко Є.О., представник ДП "Адміністрація морських портів України" Перейма Д.О. представник Міністерства інфраструктури України Шевчук Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Литвиненко Євген Олександрович, на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року у справі, ухваленого під головуванням судді Пухальського С.В., за позовом ОСОБА_1 в особі адвоката - Литвиненка Євгена Олександровича до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Міністр Міністерства інфраструктури України Криклій Владислав Артурович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача «Профспілкова організація Скадовського морського порту» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що наказом в.о. Міністра інфраструктури України від 23 червня 2017 року його було призначено на посаду начальника Миколаївської філії Державного Підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі Миколаївська філія ДП «АМПУ») за переводом із відповідної посади начальника Скадовської філії ДП «АМПУ». Вказаним наказом про призначення не передбачено строку, на який його було призначено на посаду начальника філії. Наказом Міністра інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, з урахуванням наказу від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос про внесення змін до попереднього наказу, його звільнено з посади начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» 28 жовтня 2019 року у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Посилаючись на те, що звільнення на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою в розумінні положень вказаної норми трудового права, а тому його звільнення є незаконним, просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, «Про керівника Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України»; визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос, «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос»; поновити його на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ»; стягнути з ДП «АМПУ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог. Рішення суду обґрунтоване тим, що звільнення позивача було здійснено без порушення норм діючого трудового законодавства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Литвиненко Є.О., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не оцінив докази та обставини по справі, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог. Зазначає, що між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою в розумінні положень вказаної норми трудового права. Суд першої інстанції взявши до уваги позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду в справі №487/2178/19, залишив поза увагою протилежну позицію, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 13.10.2020 року в справі №683/351/16-ц. Крім того, його звільнення не було узгоджено з профспілковим органом. Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу. У письмових відзивах, які надійшли на адресу суду, представники ДП «АМПУ» таМіністерства інфраструктури України просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду, як законне та обґрунтоване, без змін. Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції. Наказом в.о. Міністра інфраструктури України Лавренюка Ю. Ф. № 71-О від 23 червня 2017 року, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Скадовської філії ДП «АМПУ» 26 червня 2017 року відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 КЗпП України (п.1 наказу). 27 червня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» (п.4 наказу) (т.1 а.с.11). Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ», шляхом звільнення його 17 жовтня 2019 року, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Підстава: пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, подання в. о. голови ДП «АМПУ» від 10 жовтня 2019 року № 10-03-06-07/194 (т. 1 а.с. 12). Наказом Міністра інфраструктури України Криклія В. А. від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос, внесені зміни до наказу Міністерства інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, а саме: в пункті 1 наказу слова та цифри «17 жовтня 2019 року» замінено словами та цифрами «28 жовтня 2019 року» (т. 1 а.с. 24). Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. За змістом статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. У Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 зазначено, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави дійти висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством. Таким чином, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів діяльності працівників. За пунктом 5 пунктом частини першої статті 41 КЗпП України підставою для розірвання договору є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Таким чином, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить від волі власника. У законодавстві про працю визначення поняття «посадова особа» відсутнє. Для заповнення цієї прогалини Державною інспекцією України з питань праці надано роз`яснення від 24 липня 2014 року, згідно з якими до категорії «посадових осіб» у розумінні пункту 5 статті 41 КЗпП України можна віднести, зокрема, категорію працівників, визначених як «посадові особи» в статті 2 Закону України «Про державну службу», в статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», та як «службові особи» у примітці до статті 364 Кримінального кодексу України. На думку цього органу, терміни «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними. До останніх, відповідно до абзацу першого пункту 1 примітки до статті 364 Кримінального кодексу України, зокрема належать: особи, які обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, установах або організаціях незалежно від форми власності посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Посадовими (службовими) особами вважаються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації. Посадова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо). Адміністративно-господарські обов`язки передбачають наявність повноважень з управління і розпорядження майном підприємства, забезпечення контролю за господарськими операціями, у цій справі - обов`язки з управління або розпорядження державним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Згідно з роз`ясненнями, що містяться у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», до осіб, які здійснюють організаційно-розпорядчі обов`язки, зокрема належать керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо). Крім того, поняття «посадова особа» розкрито в ГК України щодо посадових осіб підприємств, у тому числі заснованих на державній формі власності (державних підприємств). Зокрема, відповідно до статті 63 ГК України одним із видів підприємств є державне підприємство, що діє на основі державної власності (абзац п`ятий частини першої статті 63 ГК України). Згідно з частиною третьою статті 65 ГК України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. Відповідно до статуту (у новій редакції) ДП «Адміністрація морських портів України», що міститься в матеріалах справи, ДП «Адміністрація морських портів України» є державним унітарним, комерційним підприємством, створеним відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (пункт 1 статуту). Філії (адміністрації морських портів), що утворюються в кожному морському порту, очолюють керівники адміністрацій морських портів (начальники морських портів), які призначаються на посаду та звільняються з посади уповноваженим органом управління (Міністерством інфраструктури України) за поданням голови підприємства. Посадовими особами підприємства є голова підприємства, заступники голови підприємства, головний бухгалтер підприємства, члени наглядової ради підприємства, керівники структурних підрозділів апарату управління відповідно до організаційної структури, затвердженої головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), заступники керівників відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), головні бухгалтери відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів) (пункт 7.9 статуту). Уповноважений орган управління ДП «Адміністрація морських портів України» (яким є Міністерство інфраструктури України) відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, за поданням голови підприємства призначає та звільняє керівників адміністрацій морських портів (начальників морських портів) (пункт 9.1 статуту). Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року №460, Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості). Адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту) (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України від 17 травня 2012 року № 4709-VI «Про морські порти України»). Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про морські порти України» голова адміністрації морських портів України призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, за поданням голови адміністрації морських портів України. Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) діє на підставі положення про адміністрацію морського порту, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Відповідно до Положення про Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України», що міститься в матеріалах справи (далі - Положення про Миколаївську філію), філія діє на підставі цього Положення як філія підприємства, є відокремленим підрозділом ДП «Адміністрація морських портів України», який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені цього підприємства частину господарської діяльності (пункти 1.2, 3.1 Положення про Миколаївську філію). Керівництво філією на принципах єдиноначальства здійснює начальник філії, який призначається на посаду та звільняється з посади уповноваженим органом управління (яким є Міністерство інфраструктури України) за поданням голови ДП «Адміністрація морських портів України» та йому підпорядковується (пункти 5.1, 5.2 Положення про Миколаївську філію). Начальник Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на підставі пункту 5.9 Положення про Миколаївську філію у межах повноважень, визначених законодавством України, статутом підприємства, положенням, розпорядчими документами та довіреністю, наданою головою підприємства, зокрема здійснює управління поточною діяльністю філії, несе відповідальність за стан та діяльність філії, забезпечує ефективне використання та збереження майна, закріпленого за філією. Таким чином, статутом ДП «Адміністрація морських портів України» начальник його Миколаївської філії, як керівник відокремленого підрозділу ДП «Адміністрація морських портів України», віднесений до посадових осіб, посада, яку обіймав ОСОБА_1 , згідно з Положенням про Миколаївську філію пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків щодо управління Миколаївською філією ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрацією Миколаївського морського порту), отже, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач відноситься до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Як свідчить Закон України «Про морські порти України», статут ДП «Адміністрація морських портів України» та Положення про Миколаївську філію, повноваження начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) можуть бути припинені Міністерством інфраструктури України, з ним може бути розірвано контракт у будь-який час на розсуд Міністерства, з будь-яких підстав та незалежно від причин, які цьому передували. Зазначений правовий висновок, в подібних правовідносинах, викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на підставі подання голови ДП «Адміністрація морських портів України», Міністерство інфраструктури України, як уповноважений орган управління, наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників такої категорії, прийняло правомірне рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України», що було оформлено відповідним наказом, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі і, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України спростовуються приписами статей 3, 4 цього Кодексу, відповідно до яких законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Крім того, сама норма статті 41 КЗпП України не містить обмеження в застосуванні пункту 5 частини першої цієї статті до керівників державних підприємств чи їх структурних підрозділів. Позивач, уклавши трудовий договір на відповідних умовах із зазначенням додаткових підстав припинення його трудових відносин, тим самим висловив свою згоду на його майбутнє звільнення за рішенням роботодавця без наведення будь-яких інших підстав та незалежно від причин. Враховуючи, що позивач обіймав керівну посаду в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту), що пов`язано з покладанням на нього додаткової відповідальності за здійснення керівництва філією, а тому застосування додаткових підстав для звільнення із займаної посади є виправданим та правомірним. Безпідставними є доводи скарги про те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення, не взяв до уваги позицію Верховного Суду в подібних правовідносинах викладену в постанові від 13.10.2020 року в справі №683/351/16-ц, оскільки фактичні обставини зазначеної справи відрізняються від обставин даної справи, зокрема у справах різний суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Так, у справі №683/351/16 підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів товариства про звільнення з посади голови правління товариства і Верховний Суд зробив висновок про те, що можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права, натомість в даній справі відсутній будь-який корпоративний спір щодо припинення повноважень та звільнення позивача, який потрібно розглядати в порядку господарського судочинства, позивач звільнений з посади начальника (одноособового керівника) філії Уповноваженим на це органом управління Державного підприємства - Міністерством інфраструктури України. Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо звільнення позивача із займаної посади без згоди виборного органу профспілки, оскільки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України без згоди виборного органу первинної профспілкової організації є правомірним в силу вимог ст.ст. 43, 43-1 КЗпП України. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду. Докази та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду попередньої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права. Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апелянтом не наведено. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись статтями374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Литвиненко Євген Олександрович, залишити без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, у випадках, визначених п.п. а-г, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 квітня 2021 року. Головуючий С.В. Радченко Судді І.В. Вейтас І.В. Склярська