Постанова 4818 № 646/4184/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 21 квітня 2021 року м. Харків справа № 646/4184/20 провадження № 22-ц/818/25/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2020 року, ухвалене суддею Білінською О.В., в залі суду в м. Харків, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.12.2016 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 1000 грн., які зобов`язувався повернути до 21.02.2017 року зі сплатою відсотків, що підтверджується його власноручною розпискою. Крім того, 22.12.2016 року між сторонами було укладено ще один договір позики, за яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 4500 грн., які зобов`язувався повернути до 21.02.2017 року зі сплатою відсотків, що підтверджується його власноручною розпискою. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за вищевказаним договором, заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.09.2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.12.2016 року та договором позики від 22.12.2016 року в сумі 30 072 грн. 50 грн. та суму судового збору у розмірі 640 грн. Заборгованість, визначена у заочному рішенні суду, на сьогоднішній день є непогашеною, а рішення суду не виконане. Станом на 15.07.2020 року заборгованість боржника ОСОБА_2 за договорами позики від 21.12.2016 та 22.12.2016 за період з 11 серпня 2017 року по 15 липня 2020 року складає 88 110 грн. У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами позики від 21 грудня 2016 року та від 22 грудня 2016 року у розмірі 88 110 грн. та судовий збір у сумі 881,10 грн. Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договори позики від 21 грудня 2016 та 22 грудня 2016 року розірвані. Зазначає, що ні діючим законодавством, а ні судовою практикою не передбачено, що звернення кредитора до суду із позовом про стягнення боргу за договором має наслідком розірвання цього договору. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ­­­­­­­­­­­­­­­­­­ підлягає частковому задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договори позики були розірвані в односторонньому порядку позивачем по справі, зобов`язання відповідача щодо сплати процентів, передбачених договорами позики припинені. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції встановлено, що 21 грудня 2016 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, укладено договір позики № 1, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 1000 грн., зі строком сплати до 21.02.2017 року (а.с. 3). На підтвердження отримання вказаних вище грошових коштів, відповідач надав позивачу розписку від 21.12.2016 (а.с. 5). Відповідно до пункту 4 договору позики № 1, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики по одній з фіксованих процентних ставок, вказаних у цьому пункті один раз на місяць на суму позики. Проценти сплачуються позикодавцю один раз на місяць у готівковій формі до фактичної дати повернення позики по одній з фіксованих процентних ставок (з розрахунку) :підпункт а) 1,5 % (одна ціла п`ять десятих) процентів у день за період, за який проценти не були сплачені достроково;підпункт б) 20 % (двадцять) процентів в місяць, якщо проценти сплачуються достроково (наперед). Пунктом 16 вказаного договору встановлено, що позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі сто відсотків від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за цим договором. Крім того, 22 грудня 2016 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, укладено договір позики № 2, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 4500 грн., зі строком сплати до 21.02.2017 року (а.с. 4). На підтвердження отримання вказаних вище грошових коштів, відповідач надав позивачу розписку від 22.12.2016 (а.с. 6). Відповідно до пункту 4 договору позики № 2, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики по одній з фіксованих процентних ставок, вказаних у цьому пункті один раз на місяць на суму позики. Проценти сплачуються позикодавцю один раз на місяць у готівковій формі до фактичної дати повернення позики по одній з фіксованих процентних ставок (з розрахунку) :підпункт а) 1,5 % (одна ціла пять десятих) процентів у день за період, за який проценти не були сплачені достроково;підпункт б) 20 % (двадцять) процентів в місяць, якщо проценти сплачуються достроково (наперед). Пунктом 16 вказаного договору встановлено, що позичальник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі сто відсотків від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за цим договором. Згідно з п.19 договорів позики від 21.12.2016 та 22.12.2016 договір може бути без згоди позичальника розірваний або змінений позикодавцем в результаті односторонньої зміни договору, тобто в результаті вчинення позикодавцем одностороннього правочину довільної форми (у будь-якій формі), який тягне цивільно-правові наслідки для обох сторін договору. Позикодавець має право у будь-який час відмовитись від договору. Взяті на себе зобов`язання, встановлені договорами позики, відповідач не виконав. 14.09.2017 року Червонозаводським районним судом м.Харкова ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.12.2016 року та договором позики від 22.12.2016 року в сумі 30 072 грн. 50 грн. та суму судового збору у розмірі 640 грн. 21.02.2020 ст. державним виконавцем МВДВС по Основ`янському та Слобідському районах у м.Харкові СМУМЮ (м. Харків) Шеіною О.С. було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. У ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. ст. 610, 611 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження № 14-10 цс 18 (пункт 90)). За умовами договорів позики сторони погодили сплату процентів за вказаними договорами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла правового висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане колегія суддів відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за договорами позики. Положення статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також викладено правову позицію про те, що після направлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості та, відповідно, припинення дії кредитного договору, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, позивачем не заявлено. Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Аналогічний за змістом висновок застосування норм матеріального права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, підстав для відступу від яких не встановлено. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) аналогічним чином вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Отже колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Проте, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що договори позики були розірвані в односторонньому порядку позивачем по справі є помилковим та таким що не ґрунтується на законі. Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Частинами 2, 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Однак, з матеріалів справи не вбачається, що такі договори позики були розірвані позивачем в односторонньому порядку. Помилкове застосування до спірних правовідносин положень ст. 651,653 ЦК України не вплинуло на обґрунтований, в цілому, висновок суду першої інстанцій щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача процентів. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 371, 374, ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2020 року змінити в частині мотивів відмови у позові. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П.Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова