Ухвала КЦС ВС № 752/12305/18

Ухвала 15квітня 2021 року м. Київ справа № 752/12305/18 провадження № 61-5306ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей. Позов мотивовано тим, що вона та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Діти проживають з нею та знаходяться на її утриманні, водночас, відповідач не бере участі у вихованні та утриманні своїх дітей. Її доходи не дозволяють повністю забезпечувати дітей всім необхідним, а також у повній мірі сприяти їхньому всебічному розвитку. Відповідач є працездатним, інших осіб на утриманні не має, працевлаштований офіційно та має постійний регулярний дохід. Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей у розмірі 50% від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 50% від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, однак не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 15 червня 2018 року і до їх повноліття, або ж зміни матеріального стану сторін. Вирішено питання розподілу судових витрат. У березні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України. У касаційній скарзі заявник зазначила, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа має для неї виняткове значення. Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та зводяться до її незгоди з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин. Крім того, аналіз судових рішень у справі та наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для заявника. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. С. Ткачук А. А. Калараш Є. В. Петров