Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/176/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/176/21 пров. № А/857/5886/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Смолинець А.В., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Микитин Н.М.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Івано-Франківську 18 лютого 2021 року у справі №300/176/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, АТ «Банк Форвард» про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, В С Т А Н О В И В: 20.01.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, АТ «Банк Форвард», просив, з врахуванням усунення недоліків позовної заяви, визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №60430220. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Закон №1404-VIII визначає вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. Суд першої інстанції вказав, що право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Суд першої інстанції зазначив, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження майна боржника, в даному випадку фізичної особи, розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Суд першої інстанції вказав, що ані заява про примусове виконання рішення, ані додані до неї документи, не містять відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 майна у м. Києві, а саме коштів на рахунку відкритому в АТ «Банк Форвард». Оскільки матеріали справи та надані відповідачем копії матеріалів виконавчого провадження не містять відомостей щодо наявності у боржника ОСОБА_1 майна у м. Києві, що надавало б приватному виконавцю підстави прийняти до виконання виконавчий напис та відкрити виконавче провадження з його примусового виконання, суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо відсутності у відповідача правових підстав для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Також, суд першої інстанції зазначив, що наявність лише самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів не породжує цивільні права та обов`язки. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до заяви про примусове виконання рішення стягувачем додано довідку про відкритий рахунок в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м.Київ, вул.Саксаганського,

105. Скаржник вказує, що грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном в розумінні статті 190 ЦК України. Скаржник вважає, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.10.2019 винесено правомірно. Вважає, також, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив надані відповідачем докази. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, з врахуванням статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень статті 229, 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 28.10.2019 Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною на підставі заяви АТ «Банк Форвард» про примусове виконання рішення від 04.10.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №6043022 з виконання Виконавчого напису №6022 від 21.09.2019 про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 22 010,27 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 1404-VIII). Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи. Примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону №1404-VIII, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 5 Закону №1404-VIII, здійснює приватний виконавець, правовий статус та організація діяльності якого встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частино 2 статті 24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Статтею 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону №1404-VIII). Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року № 1403-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1403-VIII). Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Частинами 1, 2 статті 25 Закону № 1403-VIII встановлено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Аналогічне положення закріплено пунктом 10 розділом ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5). Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції № 512/5 встановлено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції №512/5 заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини. У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (пункт 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5). Таким чином, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 804/6996/17, від 29 січня 2021 року у справі №160/12729/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 640/25005/19. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що виконавчим округом приватного виконавця Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни визначено місто Київ. Згідно з виконавчим написом від 21.09.2019 №6022 місцем народження ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором №103754839 від 31.01.2013, є м.Івано-Франківськ, місце роботи: ДП «Департамент агропромислового розвитку Ів-Фр», зареєстрований боржник за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із частиною першою та другою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За приписами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; документ, до якого вносяться відомості про місце перебування, - довідка про звернення за захистом в Україні. Так, відповідач був наділений можливістю перевірити відомості, зокрема, про місцезнаходження боржника та був зобов`язаний при відкритті виконавчого провадження пересвідчитися у наявності своєї компетенції на примусове виконання рішення за місцем знаходження боржника, виходячи із його зазначення стягувачем у заяві. Між тим, відповідачем, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано матеріалами справи, не доведено, що у заяві стягувача було зазначено адресу боржника, яка відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. У заяві про примусове виконання рішення від 04.10.2019 № вих.1/1/4-1099/300 та листі №б/н стягувачем зазначено, що у ОСОБА_1 є рахунок № НОМЕР_1 від 31.05.2015, у валюті гривня, відкритий в АТ «Банк Форвард», який розташований: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського,

105. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в розумінні глави 13 Цивільного кодексу України, враховуючи положення статті 24 Закону №1404-VIII, майном є саме грошові кошти, а не банківські рахунки. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано належними та допустимими доказами скаржником, стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення не надано доказів, які б підтверджували, що боржник дійсно має власні грошові кошти (майно) на зазначеному вище рахунку, а відповідачем при прийнятті виконавчого документа до виконання така інформація не перевірена. Разом з тим, у постанові про арешт коштів боржника ВП №60430220 від 25.12.2019 Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною встановлено згідно з повідомлення стягувача відкриті рахунки, які значаться за боржником, в переліку таких рахунок в АТ «Банк Форвард», як це вказано стягувачем у заяві про примусове виконання рішення від 04.10.2019 № вих.1/1/4-1099/300, відсутній. Отже, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володів конкретною інформацією щодо наявності у боржника банківських рахунків у місті Києві та щодо наявності грошових коштів на цих рахунках у банківській установі міста Києва, а тому відповідачем порушено вимоги щодо територіальної діяльності з відкриття виконавчого провадження. В свою чергу, покликання скаржника на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 10 вересня 2018 року у справі №905/3542/15 є необґрунтованим, оскільки вказана постанова ухвалена за інших фактичних обставин. У вказаній справі у боржника, на відміну від позивача, дійсно були наявні кошти на банківських рахунках, що відкриті у банку, який знаходиться у місті Києві. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку аргументам сторін, приходить до висновку, що відповідач порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, знаючи місце проживання позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, тоді як твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника є безпідставними та спростовуються встановленими обставинами по справі. Згідно зі статтею статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 243, 287, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №300/176/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук