Постанова 4872 № 915/1853/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1853/19 Південно західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Філінюка І.Г. суддів Мишкіної М.А., Бєляновського В.В. секретар судового засідання Чеголя Є.О. за участю представників сторін: Від ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» - Кравченко А.М., Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; Представник Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 по справі №915/1853/19 за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до відповідача Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про стягнення коштів у сумі 5 156 365, 59 грн. суддя суду першої інстанції Олейняш Е.М. час та місце ухвалення рішення - 14:55 год, м. Миколаїв, Господарський суд Миколаївської області, вул. Адміральська, 22 Повний текст рішення складено 04.02.2021 В С Т А Н О В И В: До господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електрична станція» з позовною заявою про стягнення з відповідача Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області витрат від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня в сумі 5 156 365, 59 грн. Підставою позову позивачем зазначено, що у зв`язку з необхідністю приведення тарифів у відповідність до рівня достатнього для забезпечення сталого функціонування та беззбиткової діяльності з теплопостачання позивачем направлено Южноукраїнській міській раді заяву про встановлення нових тарифів на теплову енергію, її транспортування та постачання. Проте, рішення щодо встановлення нових тарифів на теплову енергію, яку надає позивач в місті Южноукраїнську, не прийнято, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення компенсаційні витрати від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня. Розрахунок компенсаційних витрат від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня здійснено позивачем за листопад 2018 - грудень 2018, виходячи за розрахунками позивача з економічно обґрунтованого тарифу на теплову енергію на рівні 114, 03 грн./Гкал. Позивач зазначає, що збитки, заподіяні суб`єкту господарювання, відшкодовуються відповідно до закону. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 47, 147 ГК України та постановою КМУ від 15.11.2017 року № 870 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1010 і від 1 червня 2011 р. № 869», в якій затверджено порядок «Відшкодування втрат ліцензіатів (підприємств), які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом». Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 в позові відмовлено. Обґрунтування рішення суду першої інстанції. Судом зазначено, що позивач зазначає про відмову органу місцевого самоврядування у встановленні економічно обґрунтованого тарифу, проте дане твердження спростовується рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 19.12.2018 року №

332. Крім того, позивачем не подано суду доказів звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним вищевказаного акта органу місцевого самоврядування щодо встановлення економічно необґрунтованого тарифу. Отже, у даній справі спростовано як факт бездіяльності органу місцевого самоврядування, так і не підтверджено факту встановлення тарифу в розмірі, нижчому від економічно обгрунтованого. Місцевим господарським судом зазначено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факту вчинення відповідачем протиправної поведінки у формі бездіяльності та невстановленні економічно обгрунтованого тарифу; не доведено розміру заявленої до стягнення суми, а також періоду нарахування (двохмісячний період, що суперечить п. 106 Порядку); не доведено порядку дотримання самим позивачем процедури та строків, передбачені Порядком № 869, дотримання яких є необхідною передумовою для вирішення питання про включення вказаних витрат під час формування тарифів під час Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1853/19, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом» задовольнити, та стягнути з Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради 5 156 365,59 грн., збитків, а також судовий збір. Узагальнені доводи апеляційної скарги. Позивач листом від 06.04.2018 № 51/5522 «Про подання на розгляд розрахунків тарифів» направив міському голові м. Южноукраїнська заяву про встановлення тарифів на теплову енергію, її транспортування та постачання. На офіційному сайті Южноукраїнської міської ради від 28.08.2018 було оприлюднено проект рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради «Про встановлення тарифу на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в місті Южноукраїнську», в якому запропоновано 2 варіанта встановлення тарифу для всіх груп споживачів на теплову енергію. Тариф на теплову енергію, яку надає Відокремлений підрозділ «Южно-Українська атомна електрична станція» у м. Южноукраїнську, направлений для розгляду від 06.04.2018, був затверджений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 19.12.2018 №332 у розмірі 110,28 грн. За Гкал, та вступив в дію лише з 02.01.2019, чим порушено строки періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення. За твердженням скаржника, реалізація теплової енергії за період з 01 травня до 31 грудня 2018 року була збитковою. Скаржник вважає, що судом помилково взято до уваги пункти 108, 109 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води в редакції від 13.09.2018, яка діяла на момент спірного періоду нарахування сум до стягнення з наступних підстав. Так, скаржник вважає, що відповідно до п. 106 Порядку, розмір втрат ліцензіатів можливий лише одноразово за конкретно вказаний період та не може перевищувати один календарний місяць або десять днів, що на думку скаржник порушує його права як виробника та постачальника теплової енергії в частині відшкодування витрат за більш тривалий період. Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі. 29.03.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. Зокрема, відповідач посилається на те, що вимога про відшкодування збитків у вигляді різниці в розмірі затвердженого тарифу та економічно обґрунтованого тарифу вимагає встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, між тим позивачем не доведено належними доказами факту протиправності поведінки Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області щодо встановлення тарифу у розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Процесуальний рух справи у суді апеляційної інстанції. 03.03.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 по справі №915/1853/19. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Філінюка І.Г., суддів: Мишкіна М.А., Поліщук Л.В. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2021. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 по справі №915/1853/19. Призначено справу № 915/1853/19 до розгляду на 20.04.2021 о 16:00 год. У зв`язку з тимчасової непрацездатністю судді Поліщук Л.В. з 19.04.2021, розпорядженням керівника апарату суду № 105 від 19.04.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2021, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Філінюка І.Г., судді: Мишкіної М.А., БєляновськогоВ.В. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 прийнято справу № 915/1853/19 до провадження у зміненому складі суддів: головуючий суддя Філінюк І.Г. судді: Мишкіна М.А., Бєляновський В.В. В судовому засіданні 20.04.2021 представник Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню. Представник Комунального виробничо-експлуатаційного підприємства «Подільськтеплокомуненерго» 16.03.2021 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Одеської області залишити без змін. Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів переходить до розгляду апеляційної скарги по суті. 20.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин: Державному підприємству «НАЕК «Енергоатом» Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, видано ліцензію на «транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами» серії АЕ № 575876 від 11.12.2014 року та ліценцію на «постачання теплової енергії» серії АЕ 575877 від 11.12.2014 року на провадження ліцензованої діяльності (том 1, арк. 30, 31). 06.04.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про подання на розгляд розрахунків тарифів на теплову енергію, її транспортування та постачання, направивши супровідним листом № 51/5522 від 06.04.2018 відповідну заяву з пояснювальною запискою та розрахунковими матеріалами на 396-ти аркушах. Позивачем подано розрахунок тарифів на теплову енергію для всіх груп споживачів на рівні 114, 03 грн/Гкал., в тому числі: - виробництво теплової енергії - 92, 70 грн/Гкал.; - транспортування теплової енергії 20,91 грн/Гкал.; - постачання теплової енергії 0, 42 грн/Гкал. 08.05.2018 року відповідач направив на адресу позивача лист № 15/02-34/1369 про розгляд розрахунків тарифів, в якому відповідач повідомив про наявність зауважень та пропозицій, зазначивши, що у розрахунки тарифів на послуги з транспортування та постачання теплової енергії включено витрати на заробітну плату не передбачені для житлово-комунальної галузі, в результаті чого вартість послуг завищена. Для обґрунтування статті витрат «Амортизаційні відрахування» ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» необхідно розробити та відповідно до вимог чинного законодавства надати на розгляд та затвердження Южноукраїнській міській раді інвестиційну програму на 2018 рік у сфері теплопостачання (транспортування та постачання теплової енергії). На підставі викладеного розрахунки тарифу на теплопостачання повернуто відповідачем Южноукраїнською міською радою позивачу ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» на доопрацювання. 25.05.2018 позивач за результатами розгляду зауважень відповідача до розрахунків тарифів направив на адресу відповідача лист № 51/8576, в якому позивач повідомив про незгоду з висновками щодо завищення вартості теплової енергії та про неприйнятність пропозиції щодо встановлення умов оплати праці робітникам, які задіяні у теплопостачанні, на рівні працівників житлово-комунальної галузі. Позивач повідомив відповідача, що вважає надані ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» розрахунки витрат на оплату праці для включення до тарифу на теплову енергію такими, що повністю відповідають діючій в Україні законодавчій базі та є економічно обґрунтованими. В листі позивач щодо обґрунтування статті витрат «Амортизаційні відрахування» повідомив, що інвестиційна програма на 2018 рік у сфері теплопостачання направлена на розгляд та затвердження до Южноукраїнської міської ради листом від 15.05.2018 № 49/535. У відповідь на вищевказаний лист 05.07.2018 року відповідач направив на адресу позивача лист № 15/02-34/2006 про розгляд розрахунків тарифів, в якому відповідач повідомив, що фахівцями виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради розроблено проект рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради «Про встановлення тарифів на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом», який буде оприлюднений на офіційному сайті міста Южноукраїнська після погодження Южноукраїнською міською радою інвестиційної програми у сфері теплопостачання ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» на 2018 рік. Вказаний проект рішення після проходження процедури оприлюднення, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до норм діючого законодавства буде винесений на розгляд засідання виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради. До проекту рішення складено додаток (структура тарифу). Відповідно до проекту рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради «Про встановлення тарифу на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в місті Южноукраїнську» виконавчим комітетом запропоновано встановити тариф на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), які надає ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» в місті Южноукраїнську в розмірі 110,28 грн/Гкал., а саме: - виробництво теплової енергії - 92, 70 грн/Гкал.; - транспортування теплової енергії 17,34 грн/Гкал.; - постачання теплової енергії 0, 24 грн/Гкал. В свою чергу, відповідно до розрахунку ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» запропоновано встановити тариф на теплову енергію в розмірі 114, 03 грн/Гкал. (том 1, арк. 51; том 2, арк. 163-166), в тому числі: - виробництво теплової енергії - 92, 70 грн/Гкал.; - транспортування теплової енергії 20,91 грн/Гкал.; - постачання теплової енергії 0, 42 грн/Гкал. Структура тарифу додається (том 2, арк. 163-166). Відповідно до витягу з протоколу засідання виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 16 від 03.10.2018 по питанню щодо встановлення тарифу на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» в місті Южноукраїнську» рішення не прийнято. Витяг з протоколу засідання виконавчого комітету направлено позивачу супровідним листом від 17.10.2018. Ще до звернення позивача до суду із даним позовом Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 19.12.2018 року № 332 «Про встановлення тарифу на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в місті Южноукраїнську» вирішено:

1. Встановити тарифи на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» в місті Южноукраїнську в розмірі 110, 28 грн. за 1 Гкал без ПДВ, в тому числі: 1.1 теплова енергія - 92, 70 грн. за 1 Гкал без ПДВ; 1.2 транспортування теплової енергії 17,34 грн. за 1 Гкал без ПДВ; 1.3 постачання теплової енергії 0, 24 грн. за 1 Гкал без ПДВ. Структура тарифів наведена у додатку. До рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 19.12.2018 року № 332 складено Додаток «Структура тарифів на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» в місті Южноукраїнську. За таких обставин, між сторонами виникли суперечності щодо розміру економічно обґрунтованого тарифу. Враховуючи недосягнення згоди між сторонами, позивач обрав захист своїх прав шляхом звернення до господарського суду із позовом у спосіб стягнення збитків. Розрахунок компенсаційних витрат від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня здійснено позивачем за листопад 2018 - грудень 2018, виходячи за розрахунками позивача з економічно обґрунтованого тарифу на теплову енергію на рівні 114, 03 грн./Гкал. (том 2, арк. 230). Отже, як вбачається з поданого розрахунку, позивачем при розрахунку застосовано розрахункові економічно обґрунтовані тарифи, які здійснено самим позивачем та які направлялись відповідачу для розгляду та затвердження разом із заявою про затвердження тарифів. В свою чергу, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що тарифи у даній справі встановлені не були взагалі, тобто має місце відмова органу місцевого самоврядування у встановленні економічно обґрунтованого тарифу, позивачем понесені збитки. Позивач зазначає, що дії відповідача порушили законні права та інтереси державного підприємства, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Норми права, які підлягають застосуванню. Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 5 156 365,59 грн. збитків, понесених Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» у зв`язку із реалізацією теплової енергії за тарифами, які є нижче економічно обґрунтованого рівня. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем факту протиправної поведінки Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області у вигляді встановлення тарифу у розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого, що виключає можливість покладення на відповідача юридичної відповідальності у вигляді обов`язку з відшкодування збитків. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності. Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. При цьому господарському суду слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 24.07.2018 у справі №916/2408/17. Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частин першої, другої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже, стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої "деліктної шкоди". Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим). Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України господарському суду необхідно встановити такі факти: - неправомірність поведінки особи (неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії); - наявність шкоди (під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права; у правовідносинах, що розглядаються, шкода це фактично міра відповідальності); - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою (є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди); - вина завдавача шкоди (за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від її вини). Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 12.11.2019 у справі №914/2436/18. Відповідно до частини четвертої статті 47 Господарського кодексу України збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів. За умовами частин першої, третьої статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом. Збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 Цивільного кодексу України). На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 вказаного Кодексу допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органів місцевого самоврядування, у зв`язку з чим необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення збитків є наявність трьох елементів цивільного правопорушення, а саме: неправомірна поведінка цього органу, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і заподіяною шкодою, при цьому довести наявність цих елементів повинен позивач. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяні збитки. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері встановлення тарифів. Відповідно до п.п 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 09.11.2017 року) до повноважень органів місцевого самоврядування належать встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції від 09.06.2018) до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством. Відповідно до ч. 1-3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції від 09.06.2018) тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Відповідно до ч. 15 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції від 09.06.2018) встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається. Відповідно до ч. 18, 19 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції від 09.06.2018) порядок відшкодування втрат підприємств, що виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом, уповноваженим встановлювати тарифи, визначається порядком формування тарифів. Спори щодо формування та встановлення тарифів на теплову енергію вирішуються в судовому порядку. Порядок формування тарифів. Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» від 01.06.2011 року № 869 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (далі Порядок) (тут і далі в редакції від 23.02.2018 року, яка діяла на час звернення позивача до відповідача із заявою про подання на розгляд розрахунків тарифів). Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1010 і від 1 червня 2011 р. № 869» від 15.11.2017 року № 870 доповнено вищевказаний Порядок розділом такого змісту «Відшкодування втрат ліцензіатів, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом». Відповідно до п. 106 Порядку розгляд розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, поданих ліцензіатом (підприємством), здійснюється уповноваженим органом протягом одного календарного місяця, а у разі коригування тарифів - протягом десяти календарних днів з дня отримання відповідної заяви у порядку, встановленому Мінрегіоном. Відповідно до п. 108 Порядку розрахунок втрат ліцензіатів (підприємств), які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом (далі - втрати ліцензіатів (підприємств), здійснюється ліцензіатом (підприємством). Розмір втрат ліцензіатів (підприємств) визначається виходячи з витрат, понесених ліцензіатом (підприємством) на виробництво/надання відповідного обсягу теплової енергії, послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом (підприємством) до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 106 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення. Витрати, на основі яких визначаються втрати ліцензіатів (підприємств), розраховуються згідно з вимогами цього Порядку за окремими складовими тарифів, вартість яких змінюється на загальнодержавному рівні. Відповідно до п. 109 Порядку розрахунок розміру втрат ліцензіатів (підприємств) подається на погодження уповноваженому органу протягом десяти календарних днів з дня введення в дію тарифів. Уповноважений орган погоджує зазначений розрахунок протягом одного календарного місяця. Уповноважений орган може відмовити у погодженні розміру втрат ліцензіату (підприємству) у випадку, коли вони є необґрунтованими, розрахунок здійснено на основі недостовірних даних або такий розрахунок поданий на погодження з порушенням строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. Відповідно до п. 110 Порядку втрати ліцензіатів (підприємств) включаються до складу тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів, крім випадку, коли відшкодування таких втрат здійснюється за рахунок відповідного місцевого бюджету. У разі коли відшкодування втрат ліцензіатів (підприємств) здійснюється за рахунок місцевого бюджету, ліцензіат (підприємство) під час наступного (чергового) звернення до уповноваженого органу за встановленням тарифів подає разом з розрахунками, підтвердними матеріалами і документами копію рішення уповноваженого органу, яким передбачено відповідні видатки у місцевому бюджеті, та зазначає про це у заяві про встановлення тарифів. Відповідно до п. 113 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів у період, протягом якого проводиться відшкодування втрат ліцензіатів (підприємств), уповноважений орган здійснює їх перерахування на основі наданих ліцензіатом (підприємством) розрахунків, враховуючи частину втрат, яка відшкодована, та частину втрат, яка підлягає відшкодуванню в подальшому. Відповідно до п. 114 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів уповноважений орган аналізує структуру тарифів у частині відповідності/невідповідності фактичних витрат, понесених на виробництво відповідного обсягу теплової енергії, її транспортування та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води протягом планованого періоду, та витрат, які було враховано у встановлених тарифах, і за результатами такого аналізу здійснює перерахування тарифу (у разі відхилення відповідних показників). З аналізу положень вищевказаного Порядку вбачається, що ліцензіат (підприємство) має право на відшкодування втрат, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом. Такий розрахунок втрат здійснюється ліцензіатом (підприємством), виходячи з витрат, понесених ліцензіатом (підприємством) на виробництво/надання відповідного обсягу теплової енергії протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом (підприємством) до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 106 цього Порядку). В подальшому розрахунок розміру втрат ліцензіатів (підприємств) подається протягом десяти календарних днів з дня введення в дію тарифів на погодження уповноваженому органу, який погоджує зазначений розрахунок або відмовляє у погодженні з підстав, передбачених абз. 3 п. 109 Порядку. Втрати ліцензіатів (підприємств) включаються до складу тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів або, у випадку прийняття рішення уповноваженим органом, за рахунок відповідного місцевого бюджету. Позиція Південно західного апеляційного господарського суду. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» не підлягає задоволенню з наступних підстав. Колегія суддів відзначає, що ціноутворення щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню. Встановлення економічно обґрунтованих тарифів на теплову енергію на рівні, який покриває всі витрати собівартості цих послуг, є вимогою чинного законодавства України. При цьому чинним законодавством передбачено відшкодування понесених ліцензіатом на виробництво послуг з постачання теплової енергії витрат протягом періоду з дня подання ліцензіатом до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів. Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем зазначено обставини щодо порушення відповідачем прав позивача, яке полягає у не встановленні органом місцевого самоврядування тарифу, який є економічно обґрунтований, у зв`язку з чим позивачу завдано збитки, які полягають у різниці між старим та економічно обґрунтованим тарифом. Відповідно до ст. 15 Закону України Про ціни і ціноутворення Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку. Водночас стягнення збитків у вигляді різниці між розміром затвердженого тарифу та економічно обґрунтованим тарифом можливе лише у разі встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, тобто, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішення місцевий господарський суд, відшкодування вищевказаної різниці в тарифі можливе за умови доведення як факту протиправності дій або бездіяльності органу місцевого самоврядування, так і факту встановлення вказаним органом економічно необґрунтованих тарифів. При цьому визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у тому числі при вирішенні останнім питання щодо коригування державних регульованих цін (зокрема, тарифів на послуги теплопостачання), в силу закону є виключною компетенцією адміністративних судів, у зв`язку з чим обставини правомірності/протиправності поведінки органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх владних управлінських функцій не можуть бути встановлені самостійно господарським судом, оскільки даний факт встановлюється лише в межах адміністративного провадження судом відповідної юрисдикції. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У матеріалах справи відсутні та позивачем до суду першої інстанції не подано належних у розумінні процесуального закону доказів на підтвердження протиправності поведінки Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, зокрема, чинного судового рішення, в якому були б встановлені вищенаведені обставини. Не доведено розміру заявленої до стягнення суми, а також періоду нарахування; не доведено порядку дотримання самим позивачем процедури та строків, передбачені Порядком № 869, дотримання яких є необхідною передумовою для вирішення питання про включення вказаних витрат під час формування тарифів під час наступного чергового перегляду або вирішення питання про відшкодування втрат за рахунок коштів місцевого бюджету. Таким чином, з огляду на недоведеність позивачем протиправності поведінки Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області та розміру заявлених до стягнення збитків, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність складу правопорушення та, як наслідок, наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з тим, що останній, пославшись на відсутність у матеріалах справи доказів звернення позивача до суду адміністративної юрисдикції з позовом про визнання протиправною поведінки (бездіяльності) Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області щодо невстановлення Державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» у встановлені строки економічно обґрунтованого тарифу, що є відмовою у здійсненні правосуддя зі сторони суду першої інстанції, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки беручи до уваги межі своїх повноважень, суд позбавлений можливості самостійно встановити наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування, тому, враховуючи неподання самим позивачем належних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх вимог, Господарський суд Миколаївської області правомірно здійснив розгляд справи по суті, за наслідками якого ухвалив відповідне рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що заявлені у даному позові вимоги були розглянуті судом першої інстанції за правилами господарського судочинства з огляду на предмет позову та суб`єктний склад учасників спору, оскільки відсутні підстави для віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів, і спору щодо підвідомчості цього спору господарським судам між сторонами не має, а тому викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника, що заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами господарського судочинства, є недоречним. Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Висновки суду апеляційної інстанції. Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Будь-яких підстав для скасування рішення господарського суду за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено. За вказаних обставин оскаржуване рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на скаржника. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 у справі № 915/1853/19 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України. Повний текст постанови складено 22.04.2021. Головуючий суддя Філінюк І.Г. Суддя Бєляновський В.В. Суддя Мишкіна М.А.