Постанова Чернівецький апеляційний суд № 713/2399/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2021 року м. Чернівці справа № 713/2399/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: Головне управління держгеокадастру України в Чернівецькій області про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року (головуючий у першій інстанції Кириляк А.Ю.),- ВСТАНОВИВ: В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на майно, що належало покійному на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,16 га. з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 7320584000:04:004:0152) яка розташована на території Лукавецької сільської ради Вижницького району та належала покійному на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧВ № 074934 від 08.07.2004 року. У відповідності до витягу із звіту про оцінку майна складеного експертом- оцінювачем ОСОБА_4 - оціночна (ринкова) вартість земельної ділянки згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 074934 від 08.07.2004 року становить 44 280 гривень. Вказувала, що єдиним спадкоємцем за законом, який б міг претендувати на спадкове майно є відповідач, яка спадщину не прийняла і на даний час відмовляється від її прийняття. ________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/467/21 Зазначала, що оригінал даного державного акту втрачено, залишилися тільки ксерокопії, і з метою оформлення права на спадкове майно зіткнулась з тим, що нотаріальна контора відмовляє їй в законному праві на оформлення права власності на спадкове майно за законом, мотивуючи це тим, що втрачено оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку, тому для визнання права власності на спадкове майно змушена звернутися до суду з цією позовною заявою. Просила визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на спадкове майно за законом після смерті батька ОСОБА_3 , що розташовано на території Лукавецької сільської ради Вижницького району, Чернівецької області, та складається з земельної ділянки загальною площею 2,16 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 7320584000:04:004:0152, яка належала покійному на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧВ № 074934 від 08.07.2004 року. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги мотивує тим, що відсутність оригіналу державного акту є перешкодою при оформленні права на спадщину в нотаріуса. При житті ОСОБА_3 права власності на належну йому земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстрував, що підтверджується інформацією з реєстру, тому очевидним є факт неможливості отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріуса, виходячи з вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами. Вказує, що судом не враховані положення актів законодавства і безпідставно зазначено про ненадання постанови про відмову нотаріуса в оформленні права на спадщину, так як п.4.18 Порядку чітко визначено, що за відсутності необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює про вирішення питання в судовому порядку, і не передбачено винесення постанови про відмову в оформленні права на спадщину. Крім того, судом першої інстанції помилково застосовано положення Закону України «Про нотаріат» щодо оскарження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії та винесення нотаріусом постанови про таку відмову, оскільки дії нотаріуса не є предметом позову. Зазначає, що для суду має бути очевидним, що за відсутності документів на посвідчення права власності спадкодавця на майно, яке підлягає державній реєстрації, видача свідоцтва про право на спадщину на таке майно не допускається, тому не має потреби вимагати у нотаріуса викладати причини відмови у видачі свідоцтва на спадщину у письмовій формі, так як вони і без цього зрозумілі, оскільки випливають із вимог закону. Посилається на те, що є необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що долучена до позову копія державного акту з штемпелем «з оригіналом згідно» є беззаперечним доказом того, що на момент звернення з позовом до суду у позивача був оригінал державного акту. Враховуючи, що державний акт на право власності на земельну ділянку втрачений, тобто оригіналу такого документа немає, а є лише його копія, нею подано належним чином засвідчену ксерокопію документу, як цього вимагає цивільне законодавство. Діючим законодавством не визначено документів, які б створювалися на підтвердження втрати оригіналу такого правовстановлюючого документа, як і процедури на підтвердження такого факту. Також судом першої інстанції не враховано факту визнання відповідачем позовних вимог та не обґрунтовано в чому могло б полягати порушення закону або порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб, а також не зазначено, через які обґрунтовані сумніви щодо достовірності обставин вказаних позивачем та визнаних відповідачем, не застосовано положення ч.1 ст.82 ЦПК України. Зазначає, що фактично вона здійснює володіння і користування земельною ділянкою як спадковим майном, в тому числі укладаючи договори оренди, однак не може оформити за собою право власності на неї як на спадкове майно через відсутність нотаріально посвідченої відмови ОСОБА_2 від прийняття спадщини. Зобов`язати відповідача оформити свідоцтво про право на спадщину не передбачено. Цим також порушуються її права як спадкоємця, оскільки вона прийняла спадщину у встановленому законом порядку, інших спадкоємців, які б претендували на спадкове майно немає, однак не може оформити за собою право власності на вказане майно, від якого відповідач ОСОБА_2 фактично відмовилася на її користь, однак не подала нотаріусу відповідну заяву. Просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення її позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі. Позовні вимоги визнає. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Рішення суду першої інстанції зазначеним нормам не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження позову не зазначено доказів щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, а також не заявлено клопотання про їх витребування, а сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою. Стороною не подано достатньо доказів для підтвердження певної обставини, тому суд зробив висновок про її недоведеність. Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх таким що не відповідають обставинам справи, постановлені з порушенням норм права. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно частини першої статті 1220 ЦК Україниспадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. У відповідності до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб. Згідно з вимогами статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частин першої, третьої статті 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України ). Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці другому пункту 23 постанови Пленумом Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду в позовному провадженні. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер батько позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Згідно довідки №1003 від 07.07.2020 року виданої виконавчим комітетом Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає і перебуває на реєстраційному обліку за місцем постійного проживання у АДРЕСА_1 , про те, що померлий ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за місцем постійного проживання у АДРЕСА_2 , по день його смерті. На день смерті ОСОБА_3 в житловому будинку були зареєстровані та проживали: ОСОБА_2 , яка є дружиною померлого. Коло спадкоємців не відоме. З відповіді відділу Вижницького Головного управління Держгеокадастру у Чернівецької області від 25.05.2020 року вбачається, що під час друку бланку державного акту на право власності на земельну ділянку ЧВ №074934 на прізвище ОСОБА_3 , допущено помилку в кадастровому номері 7320584000:04:0004:0152, а саме невірно визначено квартал розташування земельної ділянки. Згідно національної кадастрової системи ведення державного земельного кадастру земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 7320584000:04:004:0152 відповідно до місця розташування земельної ділянки. Як вбачається із довідки Вижницької державної нотаріальної контори у Чернівецькій області від 28.10.2020 року за №467/02-14, спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , яка вчасно до шести місяців звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, та дружина ОСОБА_2 , яка на день смерті спадкодавця була зареєстрована за постійним місцем проживання разом із спадкодавцем. До матеріалів позовної заяви, позивачем надано копію державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧВ № 074934 від 08.07.2004 року на ім`я ОСОБА_3 (а.с.14) . Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно, позивач, як на підставу позову, посилалася на відсутність у неї оригіналу правовстановлюючого документа на землю, а саме державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ №074934 від 08.07.2004 року. Зазначене свідчить про те, що у позивача існують перешкоди в оформленні права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом в нотаріальному порядку, через відсутність оригіналу державного акту, тому порушене право підлягає захисту в судовому порядку. Отже, фактична відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно оригіналу державного акту на земельну ділянку позбавляє нотаріуса можливості видати свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємиці ОСОБА_1 , а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення її позовних вимог. З метою захисту своїх прав, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно за законом, де відповідачем виступає ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління держгеокадастру України в Чернівецькій області . Як вбачається із тексту оскаржуваного судового рішення представник відповідача в судовому засіданні позов визнав (а.с.76). Згідно положень ч.ч.1-3, 5 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 206 ЦПК України). Із вказаного можна зробити висновок, що отримавши від відповідача пояснення про визнання позову, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, зобов`язаний ухвалити рішення про задоволення позову або постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжити розгляд справи. Натомість, 10.02.2021 року, встановивши в судовому засіданні, що представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 визнано позовні вимоги, суд першої інстанції продовжив розгляд справи без постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, постановивши рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог . Суд першої інстанції, не надавши оцінки вказаним вище заявам про визнання позову, та, не навівши мотивів неприйняття визнання відповідачем позову, ухвалив рішення по суті спору, що суперечить згаданим нормами процесуального закону. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 , як дружина спадкодавця, має право на спадкове майно однак не бажає його приймати, не заперечує щодо задоволення позову та визнання за позивачем права власності на спадкове майно за законом, інші спадкоємці відсутні, що в свою чергу підтверджує те, що вимоги позову і визнання їх відповідачем не порушують жодним чином права інших осіб. Отже, єдиним належним відповідачем у даній справі є ОСОБА_2 і в ситуації, коли належний відповідач визнає позов і це не порушує закон та права інших осіб, позовні вимоги підлягають задоволенню. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов також помилкового висновку, що відповідач ОСОБА_2 , є суб`єктом права на обов`язкову частку, оскільки відповідно до положень статті 1241 ЦК України, не являється особою, яка має право на обов`язку частку у спадщині. Крім того, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі від 16 грудня 1992 року «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Суд має виходити з того, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи. Цим спором фактично вирішується доля майна, яке належало ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. З врахуванням наведеного, виходячи з принципу пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню. При вирішенні даного спору колегія суддів також бере до уваги, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. За таких обставин колегія суддів вважає, що при вирішенні справи судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а тому згідно ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2021 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру України в Чернівецькій області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 2,16 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7320584000:04:004:0152, що розташовано на території Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області, яка залишилась після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧВ №074934 від 08.07.2004 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Дата складання повного тексту постанови 22 квітня 2021 року. Головуючий: А.І. Владичан Судді: І.Н. Лисак Н.К. Височанська