Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/17635/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 569/17635/20 Провадження № 22-ц/4815/475/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2021 року у складі судді Першко О. О., ухвалене в м. Рівне о 16 годині 44 хвилини, повний текст рішення складено 12 січня 2021 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що є рідною дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. На даний час вона є студенткою третього курсу денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня освіти факультету хімічних та біофармацевтичних технологій Київського національного університету технологій та дизайну, з терміном навчання до 30 червня 2022 року. Підставою її навчання у Київському національному університеті технології та дизайну є укладений її батьком ОСОБА_3 договір про навчання №БХФ-11/18 від 07 серпня 2018 року, згідно якого передбачена плата за надання освітньої послуги в розмірі 60 000 грн. 00 коп. У зв`язку з навчанням вона не має змоги влаштуватися на роботу та самостійно заробляти на життя, а тому змушена жити за рахунок батьків. Однак батько не в змозі самостійно її утримувати, оскільки з ним проживає її неповнолітній брат, а її навчання в іншій місцевості потребує витрат на проживання, харчування, проїзд, а також інші додаткові витрати. В той же час відповідач матеріальної допомоги для забезпечення її навчання і проживання не надає. Відповідач не є особою похилого віку, працездатна, має постійну роботу, а тому має можливість сплачувати аліменти. Просила суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на своє утримання у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позову і до досягнення нею двадцяти трьох років. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2021 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/5 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 29 жовтня 2020 року і до закінчення ОСОБА_1 навчання, але не більше, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати в сумі 840 грн. 80 коп.. Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком батьків утримувати дітей, які продовжують навчання, на період цього навчання до досягнення ними 23-річного віку при умові матеріальної можливості надавати таку допомогу та обґрунтовано тими обставинами справи, підтвердженими належними і достовірними доказами, які вказують, що відповідач має постійне місце роботи і стабільний дохід, що дозволяє їй утримувати свою повнолітню дитину, яка продовжує навчання. При частковому задоволенні позовних вимог судом враховано відсутність у відповідача у власності нерухомого майна та факт сплати нею аліментів за рішенням суду на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на відсутність підстав для стягнення аліментів, оскільки позивач не довів наявності будь-яких обставин, які б вказували на можливість відповідача їх сплачувати. Зазначає, що позивачем не надано доказів власного матеріального становища та доказів понесених витрат у зв`язку з навчанням. Крім того, позивачем наведена недостовірна інформація щодо праці відповідача за кордоном. Пояснює, що вона дійсно певний час працювала за кордоном у період з 2017 по 2019 роки та забезпечувала сім`ю, на підтвердження чого додає доказ переказу коштів в сумі 6900 доларів США, але вже понад рік знаходиться в Україні, на даний час працює продавцем в магазині «Скиба» в м. Рівне та отримує мінімальну заробітну плату в розмірі 5000 грн.. Також зазначає, що згідно судового рішення (справа №569/11323/20) вона сплачує аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 від частки заробітку. Вважає, що суд мав вказати в рішенні, від якої суми слід відраховувати аліменти у визначеному розмірі 1/5 частки. Зазначає, що у неї відсутнє рухоме та нерухоме майно, вона проживає в орендованій квартирі. Із наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Леошек Олег Володимирович вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_2 є матір`ю позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне 02.11.2000 року (а.с. 3). Позивачка є повнолітньою особою та не досягла 23-річного віку. ОСОБА_1 є студенткою ІІІ курсу денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня освіти факультету хімічних та біофармацевтичних технологій Київського національного університету технологій та дизайну, термін закінчення навчання 30 червня 2022 року. Навчається за кошти фізичних та юридичних осіб (а.с. 4). Згідно договору про навчання №БХФ-11/18 від 07 серпня 2018 року, який укладений між Київським національним університетом технологій та дизайну та ОСОБА_3 , батьком позивачки, Київський національний університет технологій та дизайну взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів ОСОБА_3 здійснити навчання ОСОБА_1 на денній формі навчання, за спеціальністю «фармація, промислова фармація» на факультеті хімічних та біофармацевтичних технологій, загальна вартість освітньої послуги становить 60 000 грн. 00 коп. (а.с. 5). У зв`язку із навчанням ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 6). Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Зібраними у справі доказами встановлено, що позивачка на час постановлення рішення досягла 18-річного віку, навчається у вищому учбовому закладі, при чому у зв`язку з навчанням на стаціонарній формі позбавлена можливості працювати та заробляти кошти в тому обсязі, який необхідний, а відтак потребує матеріальної допомоги для забезпечення елементарних фізичних потреб у повноцінному харчуванні, лікуванні, оздоровленні, відпочинку, а також у зв`язку з проїздом до місця навчання і назад, придбанням необхідної для навчання літератури та приладдя та для забезпечення культурного розвитку особистості. Що стосується такого обов`язкового складника для стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, як можливість у батьків надавати матеріальну допомогу, то апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що мати позивачки ОСОБА_2 працює у ФОП ОСОБА_5 на посаді продавця-консультанта з 01 жовтня 2020 року з посадовим окладом 5 000 грн. 00 коп. на місяць (а.с. 25). Об`єктів нерухомості у власності відповідачка не має, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №239965694 від 11 січня 2021 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 листопада 2020 року в справі №569/11323/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 липня 2020 року і до повноліття дитини (а.с. 26). Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, на фінансову неспроможність у даний час надавати матеріальну допомогу через сплату аліментів на утримання неповнолітнього сина та невисокий щомісячний дохід, апеляційним судом відхиляються, оскільки судом встановлено, що відповідачка офіційно працевлаштована та отримує заробітну плату, а наведені обставини щодо утримання неповнолітньої дитини вже враховані місцевим судом при частковому задоволенні позову та стягнення аліментів у розмірі меншому, ніж заявлено позивачкою. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України(ч.1 ст. 81 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Судом встановлено, що витрати на навчання позивачки несе її батько, ОСОБА_3 , тоді як відповідачка, будучи здоровою особою працездатного віку та маючи постійне місце роботи, коштів на утримання дочки не надає, що, у свою чергу, є порушенням гарантованого законом принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини. Викладені в апеляційній скарзі посилання відповідачки на те, що вона проживає у орендованій квартирі як на підтвердження несення витрат на задоволення своїх базових потреб апеляційним судом оцінюються критично, оскільки ці факти оренди помешкання не підтвердженні жодними доказами. Покликання апелянта на те, що оскаржуване рішення не містить відомостей про те, від якої саме суми слід відраховувати 1/5 частину на сплату аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, апеляційним судом відхиляються. Так, положеннями статті 181 СК України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину, до яких належить: у натуральній формі (якщо має місце домовленість між батьками), у вигляді коштів у твердій грошовій сумі, у вигляді коштів, які обраховуються у частці від заробітку (доходу) платника, де мається на увазі щомісячний сукупний дохід платника з усіх джерел доходу, які він отримує. Відхиляючи апеляційну скаргу, суд враховує, що потреба позивачки, яка навчається у вищому навчальному закладі на стаціонарі, у матеріальному забезпеченні існує та є очевидною, і попри те, що обов`язок батьків утримувати дітей у цьому випадку не є безумовним, як це має місце при утриманні неповнолітньої дитини, встановлені судом обставини справи дають підстав для висновку про те, що стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, в розмірі 1/5 частині доходу відповідача відповідає принципу розумності і справедливості, не порушує прав платника та одержувача аліментів. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 квітня 2021 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.