Постанова 4824 № 760/26194/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №760/26194/20 головуючий у І інстанції: Агафонов С.А. провадження 33/824/2152/2021 головуючий в апеляційній інстанції: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 20 квітня 2021 року м. Київ Суддя Київського апеляційного суду Сліпченко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КУпАП) ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,- ВСТАНОВИВ: Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18№361710 19 листопада 2020 року близько 20-00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив фізичне насильство в сім`ї психологічного та фізичного характеру відносно дружини, що полягало у штовханні та конфлікті, що могло спричинити психологічну травму останній, вищезазначені дії були вчинені при малолітній дитині. Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення згідно ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу 170 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 24 лютого 2021 року подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, та провадження у закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вказує, що між ним та дружиною дійсно виник конфлікт, однак в матеріалах справи відсутні докази, що ним вчинено насилля та дії, які б спричинили шкоду її психологічному здоров`ю, що обґрунтовано виключно поясненнями ОСОБА_2 та не підтверджено жодними доказами. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження, та обговоривши доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. В судовому засіданні ОСОБА_1 вказував на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення останнім адміністративного правопорушення, а оскаржуване судове рішення ґрунтується виключно на протоколі про адміністративне правопорушення, а тому провадження підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю складу. За змістом ст.ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, при розгляді справи про адміністративні правопорушення має бути забезпечено всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, підлягають для з`ясування питання про те, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа в його вчинені, рішення приймається на підставі доказів, долучених у суді і оцінених суддею за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна ( умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Висновок суду І-ї інстанції про вчинення ОСОБА_1 діяння, яке містило в собі усі юридичні і об`єктивні ознаки, що характеризують правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП є необґрунтованим, оскільки доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять. Протокол про адміністративне правопорушення не може бути доказом, який би вказував про факт здійснення правопорушення. Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 передбачає вчинення насильства в сім`ї, тобто, умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності. Згідно статті 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. З встановлених під час апеляційного розгляду обставин вбачається, що будь - якого насильства в сім`ї ОСОБА_1 не вчиняв, фізичної сили не застосовував. З пояснень сторін конфлікту, а також сина ОСОБА_3 , не вбачається, що останнім здійснювались дії фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості. Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ. У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом». Згідно ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова - скасуванню, а провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року скасувати. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити за відсутністю у його діях складу даного адміністративного правопорушення, відповідно п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Постанова апеляційного суду є остаточна і оскарженню не підлягає. Суддя О.І. Сліпченко