Постанова 4824 № 382/759/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2021 року м. Київ справа № 382/759/20 провадження № 22-ц/824/5515/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач), суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Яготинського районного суду Київської області від 15 січня 2021 року у складі судді Кисіль О.А. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Гребенюк О.С. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 25 травня 2011 року у розмірі 134 320,38 грн та 2 102 грн судових витрат. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 25 травня 2011 року. Указував, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в указаній заяві. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах установленого кредитного ліміту. У свою чергу відповідач неналежним чином виконувала свої зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 31 березня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 194 302,61 грн, з яких: 3 424,64 грн - заборгованість за тілом кредиту; 188 177,97 грн - заборгованість за відсотками; 2 700 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. Проте, згідно вимог позовної заяви визначена банком заборгованість до стягнення становила 134 320,38 грн, з яких: 3 424,64 грн - заборгованість за кредитом; 130 895,74 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 25 травня 2011 року по 01 вересня 2019 року. Заочним рішенням Яготинського районного суду Київської області від 15 січня 2021 рок у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 25 січня 2021 року представник позивача Крилова О.Л. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу суду на підписання відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій визначено порядок нарахування відсотків за користування кредитом, а також пені і штрафних санкцій. Зазначає, що відповідач після отримання картки здійснив дії щодо її активації, користувався нею, а також здійснював часткове погашення заборгованості по кредитному договору. Вважає, що дані дії ОСОБА_1 свідчать про погодження умов кредитування між сторонами, а також про визнання останньою кредитної заборгованості. Стверджує, що розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався, доказів належного виконання зобов`язання останньою надано також не було. Зауважує, що суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки встановив, що банк надав відповідачу кредит, а остання його не повернула. Також вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на позицію у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки обставини, викладені у ній не відповідають обставинам даної справи. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору з відповідачем та досягнення всіх істотних умов такого договору між сторонами. Проте, колегія не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зі змісту позовної заяви вбачається, що 25 травня 2011 року відповідачем підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Згідно інформації, викладеної в указаній заяві, ОСОБА_1 ознайомилася і погодилася з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що засвідчила своїм підписом. На підтвердження факту укладення кредитного договору банком надано копію анкети-заяви від 25 травня 2011 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки, довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Також, на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 за укладеним між сторонами кредитним договором банк долучив до матеріалів справи розрахунок заборгованості за договором №б/н від 25 травня 2011 року станом на 31 березня 2020 року та виписку по картковому рахунку відповідача від 29 квітня 2020 року. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31 березня 2020 року становить 194 302,61 грн, з яких: 3 424,64 грн - заборгованість за тілом кредиту; 188 177,97 грн - заборгованість за відсотками; 2 700 грн - нарахована пеня; 0, 00 грн - нараховано комісії. Проте, визначена позивачем заборгованість до стягнення становить 134 320,38 грн, з яких: 3 424,64 грн - заборгованість за кредитом; 130 895,74 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 25 травня 2011 року по 01 вересня 2019 рік. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано копію анкети-заяви від 25 травня 2011 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки, довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», розрахунок заборгованості за договором №б/н від 25 травня 2011 року станом на 31 березня 2020 року та виписку по картковому рахунку відповідача від 29 квітня 2020 року, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві позичальника від 25 травня 2011 року відсутнє визначення відсоткової ставки за користування кредитом та розмір і порядок нарахування неустойки. Доказом, що слугує підтвердженням досягнення між сторонами згоди щодо відсоткової ставки є довідка про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписана відповідачем, факт чого останньою не заперечувався, де визначено, що базова відсоткова ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості із розрахунку 360 днів у році) становить 2,5%. Разом з тим, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, можна встановити, що погоджена між сторонами відсоткова ставка у розмірі 30% річних нараховувалася відповідачеві лише з 25 травня 2011 року по 31 серпня 2014 рік та розмір заборгованості за відсотками станом на 31 серпня 2014 року становить 1 236,45 грн. Проте, починаючи з 01 вересня 2014 року банком в односторонньому порядку неодноразово збільшувалась відсоткова ставка без погодження та попередження позичальника. Зважаючи на викладене, нарахування відсотків у збільшеному розмірі, починаючи з 01 вересня 2014 року є безпідставним, а тому позовні вимоги про стягнення відсотків, нарахованих після 31 серпня 2014 року задоволенню не підлягають. Також позивачем не надано до суду доказів ознайомлення ОСОБА_1 з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, і Тарифами, що в сукупності із анкетою-заявою, свідчило би про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг. Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також не містять підтверджень того, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Судом першої інстанції не взято до уваги докази, надані позивачем на підтвердження укладення кредитного договору, а саме виписку по рахунку відповідача станом на 29 квітня 2020 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані картки. З довідки про видані картки вбачається, що 25 травня 2011 року ОСОБА_1 видано кредитну картку за номером НОМЕР_1 зі строком дії до жовтня 2014 року. У подальшому відповідачем отримано інші кредитні картки, а саме: від 11 грудня 2012 року за номером НОМЕР_2 зі строком дії до листопада 2015 року; від 05 березня 2012 року за номером НОМЕР_3 зі строком дії до грудня 2015 року. Вказана довідка слугує підтвердженням неодноразового звернення відповідача до банку з метою відкриття карткового рахунку та отримання банківських послуг. З довідки про зміну умов кредитування вбачається, що відповідач за період з 25 травня 2011 року по 17 січня 2020 рік користувалася кредитним лімітом, збільшуючи або зменшуючи його у певні періоди часу. Виписка по картковому рахунку, що є первинним обліковим документом, підтверджує факт користування ОСОБА_1 кредитними картками, зазначеними у Довідці про видані картки, а також факт використання кредитних коштів, з огляду на що, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь банку суми фактичної заборгованості (тіла кредиту) у розмірі 3 424,64 грн, оскільки така сума є підтвердженою належними та допустимими доказами у справі. Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Таким чином, зважаючи на обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь банку тіла кредиту у розмірі 3 424,64 грн, а також відсотків за користування кредитом, які були погоджені сторонами у довідці про умови кредитування, нарахованих за період з 25 травня 2011 року по 31 серпня 2014 рік у розмірі 1 236,45 грн, що разом складає 4 661,09 грн, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Проте, стороною позивача не зазначено у позовній заяві та не доведено належними та допустимими доказами факту досягнення між сторонами домовленості щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом, а тому в іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками після 31 серпня 2014 року слід відмовити. Виходячи з викладеного, колегія уважає, що місцевий суд дійшов хибного висновку про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та узгодження умов кредитування, оскільки вказані обставини підтверджуються довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідкою про видані кредитні картки, довідкою про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та випискою по картковому рахунку відповідача від 29 квітня 2020 року. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Оскільки рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог частково. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд змінює змінює розподіл судових витрат. Беручи до уваги ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 72,94 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 109,41 грн, а всього - 182,35 грн. Керуючись статями 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково. Заочне рішення Яготинського районного суду Київської області від 15 січня 2021 року - скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 661,09 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 182,35 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик