Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 904/5109/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 904/5109/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Богатиря К.В., Лавриненко Л.В. секретар судового засідання: Герасименко Ю.С. Представники учасників справи у судове засідання не з`явилися розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 по справі №904/5109/20 за заявою ОСОБА_1 про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ У вересні 2020 ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відкриття справи щодо неплатоспроможності фізичної особи. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2020 передано на розгляд Господарського суду Одеської області матеріали справи №904/5109/20 за заявою ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки місцем реєстрації заявника є: АДРЕСА_1 , а місцем проживання заявника зазначено: АДРЕСА_2 та на час вирішення питання про відкриття провадження у справі заявником не надано у встановленому законом порядку належних доказів щодо вказаного місця проживання. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 повернуто ОСОБА_1 заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що ухвалою від 13.10.2020 суд зобов`язав заявника надати заяву про усунення недоліків, до якої має бути додано: 1) докази щодо вчинення боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочинів щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати або їх відсутність (витяг з Державного реєстру правочинів); 2) докази наявності або відсутності рахунків боржника (у тому числі депозитних рахунків), відкритих в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках або їх відсутність (довідку податкової служби про всі наявні рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні); 3) докази авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в сумі 32 955 грн.; 4) докази щодо реєстрації місця проживання. За твердженням суду першої інстанції, вказана ухвала суду була направлена ОСОБА_1 та отримана останньою, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак станом на 12.11.2020 заявником вимоги ухвали суду від 13.10.2020 не виконані, вказані в ній недоліки заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не усунені. Враховуючи те, що заявником вказані в ухвалі Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 недоліки не усунено, суд першої інстанції дійшов висновку щодо повернення заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність з доданими до неї додатками. Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 по справі №904/5109/20 скасувати, справу передати до Господарського суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права з огляду на наступне. Так, щодо відсутності доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією, апелянт посилаючись на приписи ч.4 ст.114 Кодексу України з процедур банкрутства зазначає, що кредитори мають право за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, однак, наразі невідома позиція кредиторів боржника, можливо, як вважає апелянт, саме вони можуть добровільно скасувати ряд штрафів, комісій, пеню і навіть частину тіла кредиту, однак саме суд передчасно вирішив це питання. Стверджує апелянт й про надмірний формалізм і тлумачення Кодексу з процедур банкрутства на власний розсуд та зазначає, що використання своїх повноважень вибірково в залежності від особи, порушує право на справедливий судовий захист його прав у зв`язку з відсутністю у боржника грошових коштів на рахунках, а також право на справедливий судовий захист інтересів саме кредиторів, які не наділені правом звернення до суду з заявою про визнання фізичної особи неплатоспроможною, тобто зволікання справедливого права на судовий розгляд саме судом. Апелянт стверджує, що з огляду на те, що у боржника відсутня реальна можливість сплати авансового внеску одноразово на дату звернення з заявою, без отримання коштів у фінансових установ, що додатково збільшить суму заборгованості, боржник був змушений просити суд звільнити його від сплати винагороди арбітражного керуючому на момент подання заяви і клопотання. За твердженням скаржника, наразі питання щодо звільнення від авансування щодо винагороди арбітражного керуючого, керуючого реструктуризацією тощо у справах про неплатоспроможність фізичних осіб на національному рівні ще не вирішено, а тому за аналогією права, апелянт вважає за можливе керуватися практикою, яка сформувалася щодо сплати судового збору. Так, апелянт наголошує, що відсутність грошових коштів у боржника не може бути перешкодою для здійснення правосуддя. Зокрема, незадовільний майновий стан боржника, його фінансове становище, відсутність грошових коштів на момент подання заяви про неплатоспроможність фізичними особами боржниками не може бути бар`єром щодо доступу до процедур банкрутства взагалі та правосуддя зокрема. За твердженням апелянта, в кожному конкретному випадку суд повинен встановлювати можливість особи сплатити судовий збір (або в даному випадку - надати докази авансування винагороди керуючому реструктуризацією) на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані. При цьому, як вважає скаржник, невиправдано великий розмір обов`язкових судових платежів, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. На переконання апелянта, сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв`язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника. Крім того, у випадку відсутності грошових коштів на рахунках або коштів, отриманих від реалізації майна у боржника, відшкодування суми грошової винагороди може бути здійснене за рахунок кредиторів. Одночасно, як вважає апелянт, що Кодекс України з процедур банкрутства є для всіх рівним, але беззаперечна вимога суду про попередню сплату одноразово авансового внеску для винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень принижує боржника та обмежує право на звернення до суду, стимулює брати ще один кредит на зазначену суму і дає всі підстави вважати, що вказаний Кодекс є формальним та позбавляє реального ініціювання проведення процедури банкрутства фізичної особи. Скаржник вважає, що відсутність доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією не може бути підставою для залишення заяви про визнання неплатоспроможності без руху та суперечать практиці Верховного Суду та рішенням Європейського Суду з прав людини. Як вважає апелянт, на стадії дослідження заяви про визнання фізичної особи ОСОБА_1 неплатоспроможною, поданої у зв`язку з відсутністю у неї грошових коштів та наявністю великої суми заборгованості перед фінансовими установами, необхідність внесення на депозитний рахунок доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією, свідчить про встановлення судом обмеження заявника доступу до правосуддя та нівелює взагалі реальність процедури банкрутства, передбаченої Кодексом України з процедур банкрутства. На думку апелянта, питання щодо авансування винагороди керуючому реструктуризацією повинно вирішуватися в окремому судовому засіданні під час заслуховування думки всіх учасників справи, вже після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Апелянт також наголошує на тому, що станом на 17 жовтня 2020 року до Кодексу України з процедур банкрутства внесено зміни, якими передбачено право боржника на самостійний вибір арбітражного керуючого, який в свою чергу може погодитися працювати у відстрочку. Щодо доказів реєстрації місця проживання апелянт зазначає, що при подачі заяви до суду був встановлений карантин, жодна комунальна установа не працювала і нічого не надавала, і оскільки заявник проживає та працює в іншій області, вона не мала змоги отримати цей документ. Щодо вимоги про надання доказів наявності або відсутності рахунків боржника, апелянт зазначає, що Кодекс України з процедур банкрутства містить чітку вимоги, що вказані документи повинні надаватися до суду лише у випадку саме наявності відкритих рахунків. Тобто, на переконання скаржника, якщо такі рахунки відсутні, то відсутня необхідність надавати відповідну інформацію. Щодо вимоги про надання доказів щодо вчинення боржником правочинів, скаржник вказує, що він не має власного житла, не володіє транспортними засобами, акціями, частками у статутних капіталах, тощо та жодних угод не заключала. Єдиною власністю заявника є земельні ділянки відповідно до опису майна, що додана до заяви. Також апелянт вважає, що зволікання з відкриттям провадження, серед іншого, позбавляє кредиторів права на захист своїх інтересів та ймовірне очікування погашення існуючої перед ними заборгованості, спричиняють збільшення суми боргу та істотно ускладнюють виконання судових рішень у майбутньому у зв`язку зі збільшенням суми кредиторських вимог та кількості кредиторів. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №904/5109/20 та призначено справу до розгляду на 22 березня 2021. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 відкладено розгляд справи №904/5109/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 на 14.04.2021. У судове засідання від 14.04.2021 апелянта не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. У відповідності до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою. Вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність містяться, зокрема, у ст.ст. 115, 116 КУзПБ. В частині першій статті 116 КУзПБ передбачено, що заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, а саме підстав, визначених у частині другій статті 115 КУзПБ. Зміст та форма заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство повинні відповідати положенням Кодексу України з процедур банкрутства. Частиною третьої статті 37 КУзПБ визначено, що господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 ГПК України, з урахуванням вимог цього Кодексу. В частині другій та четвертій статті 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Згідно з ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються: 1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; 2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи - підприємця; 3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; 4) опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна; 5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно; 6) перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім`я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов`язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором; 7) копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати; 8) відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках; 9) копія трудової книжки (за наявності); 10) відомості про роботодавця (роботодавців) боржника; 11) декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства; 12) докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень; 13) інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини; 14) інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу. Разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов`язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів). Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 заяву ОСОБА_1 про відкриття справи щодо неплатоспроможності фізичної особи залишено без руху та зобов`язано ОСОБА_1 надати суду у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви про відкриття провадження у справі без руху, заяву про усунення недоліків, до якої має бути додано: - докази щодо вчинення боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочинів щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати або їх відсутність (витяг з Державного реєстру правочинів); - докази наявності або відсутності рахунків боржника (у тому числі депозитних рахунків), відкритих в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках або їх відсутність (довідку податкової служби про всі наявні рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні); - докази авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в сумі 32 955 грн.; - докази щодо реєстрації місця проживання. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке надійшло до Господарського суду Одеської області, ухвалу про залишення заяви про відкриття провадження у справі без руху, направленої на адресу АДРЕСА_2, було вручено особисто ОСОБА_1 - 28.10.2020. Відтак, враховуючи отримання заявником ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без руху 28.10.2020 встановлений судом строк на усунення недоліків протягом 10-ти днів закінчився 06.11.2020. Однак, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, станом на 12.11.2020 заявником вимоги ухвали суду від 13.10.2020 не виконані, вказані в ній недоліки заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не усунені. Враховуючи те, що заявником вказані в ухвалі Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 недоліки, у визначений судом строку усунуто не було, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо повернення заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність з доданими до неї додатками. Щодо доводів апелянта, зокрема з приводу того, що відсутність доказів авансування винагороди арбітражному керуючому не може бути підставою для повернення заяви про неплатоспроможність фізичної особи, судова колегія зазначає таке. В пункті 3 частини першої статті 12 КУзПБ передбачено право арбітражного керуючого отримувати винагороду в розмірі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини першої та другої статті 30 КУзПБ, арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. З урахуванням встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на місяць з 01.01.2020, авансування винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за три місяці виконання повноважень становить 31 530,00 грн. Заявником - фізичною особою ОСОБА_1 до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не було додано доказів авансування винагороди арбітражному керуючому, у зв`язку з чим судом першої інстанції ухвалою від 13.10.2020 залишено заяву без руху із наданням заявнику строку на усунення недоліків. Однак, як вже було зазначено вище такі недоліки заявником у визначений судом строк усунуті не були. Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок боржника авансувати вищенаведену винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлений Кодексом України з процедур банкрутства і подання доказів авансування є обов`язковою умовою, встановленою ст. 116 КУзПБ. При цьому, ані названий Кодекс, ані інші чинні норми законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, як не передбачають і умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому, що не спростовано скаржником. Також, ст. 116 КУзПБ не містить альтернативного положення про можливість розподілити між кредиторами зобов`язання сплатити кошти за відшкодування витрат арбітражного керуючого (винагороду), пов`язаних з виконанням повноважень у справі, а також створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. При цьому, підстави для застосування судом аналогії закону в даному конкретному випадку відсутні у зв`язку з однозначним врегулюванням даного питання про обов`язок боржника-фізичної особи здійснити авансування винагороди арбітражного керуючого в момент звернення із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Позаяк, суд у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З огляду на наведене, у суду відсутні підстави для звільнення боржника здійснити авансування винагороди арбітражного керуючого, з покладенням такого обов`язку на кредиторів на стадії прийняття до розгляду заяви про неплатоспроможність. Судова колегія також вважає помилковими доводи скаржника про застосування до вимог про авансування винагороди керуючому реструктуризацією аналогії закону щодо звільнення від сплати судового збору, оскільки авансування винагороди керуючому реструктуризацією та сплата судового збору мають різну правову природу, регулюються різними нормативно-правовими актами, мають різну сферу застосування та кінцеву мету. Обов`язок заявника при із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, авансувати на депозитний рахунок суду винагороду керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень врегульований положеннями КУзПБ та до такого обов`язку не підлягають застосуванню положення Закону України "Про судовий збір" щодо звільнення заявника від авансування. Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання скаржника на розподілення авансування винагороди керуючому реструктуризацією між кредиторами, оскільки норми статті 116 КУзПБ не містять положення про можливість здійснити розподіл між кредиторами зобов`язань по сплаті коштів на відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним повноважень у справі. Статтею 114 КУзПБ передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не здійснити авансування винагороди арбітражному керуючому. Наведені висновки щодо обов`язковості авансування заявником винагороди арбітражному керуючому узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 910/2629/20, від 19.11.2020 у справі № 910/726/20, від 19.11.2020 у справі № 927/203/20. Щодо вимог ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без руху про надання доказів реєстрації місця проживання, про надання доказів наявності або відсутності рахунків боржника та надання доказів щодо вчинення боржником правочинів колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначаються ім`я боржника, його місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), номер засобу зв`язку боржника, його адреса електронної пошти (за наявності). Так, заявником у заяві про відкриття справи про неплатоспроможність зазначено місце реєстрації - АДРЕСА_1 , місце проживання - АДРЕСА_2. До зазначеної заяви додано довідку Самарської районної ради у м. Дніпрі від 22.04.2020, згідно якої ОСОБА_1 проживає з сім`єю у м. Дніпропетровському за договором оренди за адресою АДРЕСА_3 із січня 2020р.; договір оренди житлового приміщення від 13.01.2020. За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України). Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Скаржник в апеляційній скарзі не навів жодних обґрунтованих підстав, які перешкоджали надати до суду першої інстанції запитувані судом докази. Так, зазначаючи про неможливість отримання доказів щодо реєстрації місця проживання, апелянт взагалі не зазначила, із посиланням на відповідні докази, про звернення до відповідних органів задля отримання відповідної інформації та, за наявності, підстав неможливості отримання таких відомостей. Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу необхідності надання доказів наявності або відсутності рахунків боржника, лише у випадку саме наявності відкритих рахунків, з огляду на таке. Приписи ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства вимагають надання до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство відомостей про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках або їх відсутності (довідку податкової служби про всі наявні рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні). Відтак, законодавець чітко визначив в якій формі мають бути подані вищенаведені відомості, а саме довідки податкової служби про всі наявні рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні. Однак, заявник такої довідки ані до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, ані у заяві про усунення недоліків не надав. Слід відзначити, що заявник не був позбавлений можливості зазначити обставини щодо неможливості надання доказів реєстрації місця проживання, відсутність необхідності надання доказів наявності або відсутності рахунків боржника та відсутності майна у заяві про усунення недоліків, однак, своїм правом у визначений судом строк не скористався, що й стало підставою для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Не заслуговують на увагу й доводи апелянта з приводу того, що повернення без розгляду заяви про відкриття справи щодо неплатоспроможності фізичної особи, у зв`язку з не усуненням недоліків, порушує право скаржника на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та суперечить судовій практиці ЄСПЛ (рішення ЕСПЛ у справах "Kniat vs. Роlаnd"; "Jedamski and Jedamska vs. Poland", "ФК Мретебі проти Грузії", "Шишков проти Росії")), як такі, що є надмірним формалізмом та обмежують право скаржника на доступ до суду, оскільки у зазначених справах ЄСПЛ дійшов висновків про те, що непропорційність покладеного на сторону судового збору може мати наслідком порушення права особи на справедливий судовий розгляд для заявника. Натомість правове регулювання державою процедури авансування витрат на оплату праці керуючого реструктуризацією у процедурі банкрутства у вказаних справах ЄСПЛ не аналізувалося, тому посилання на зазначені рішення ЄСПЛ колегія суддів вважає нерелевантними до обставин справи №904/5109/20. Колегія суддів також зазначає, що повернення заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку, у зв`язку з чим право скаржника на доступ до правосуддя оскаржуваним судовим рішенням у цій справі не порушується та не обмежується, чим спростовуються доводи скаржника щодо не забезпечення йому гарантій справедливого судового розгляду згідно із статтею 6 Конвенції. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 у справі №904/5109/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 19.04.2021. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Богатир К.В. Суддя Лавриненко Л.В.