Постанова 4809 № 398/974/17

ПОСТАНОВА Іменем України 14 квітня 2021 року м. Кропивницький справа № 398/974/17 провадження № 22-ц/4809/71/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. учасники справи: представники ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , Бойко О.В. представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бойка Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10.06.2020, суддя Коліуш Г. В, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Олександрійської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Олександрійської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 12.03.2007 року її батько ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу житлового будинку, на підставі якого передав у власність останньої, належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 . Зважаючи на те, що спірний договір сторонами укладено у простій письмовій формі (без нотаріального посвідчення) рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.03.2007 року договір було визнано дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України. 18.04.2007 року зазначений договір на підставі судового рішення відповідачем був зареєстрований в Олександрійському КМБТІ за реєстр. №2122/116. Самого договору позивач ніколи не бачив, проте всі зазначені нею обставини встановлені заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 18.10.2007 року по справі №2-3780/2007, яким батька знято з реєстраційного обліку у спірному будинку. На час укладення батьком договору купівлі-продажу будинку вона мала зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання та фактично проживала в ньому разом з батьками. Зазначена обставина підтверджується реєстраційним штампом, виконаним у належному їй паспорті, шляхом автоматичного перенесення інформації про місце реєстрації особи з картки форми 16, що зберігалися у житлово-експлуатаційній організації, а також копією будинкової книги на вказане домоволодіння. При цьому на час укладення батьком спірного договору їй було лише 16 років. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальний реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Усі зазначені вимоги були порушені під час укладення між батьком та відповідачем договору купівлі-продажу житлового будинку від 12 березня 2007 року. Будучи неповнолітньою на час вчинення зазначеного правочину, вона навіть не знала про те, що батько здійснив відчуження належного йому будинку. В той час позивач вважала, що вони з сім`єю просто переїхали в інше житло без втрати батьком права власності на спірний будинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер, позивач вважав, що спірний будинок увійшов до складу спадщини, яка відкрилась після його смерті. Зважаючи на те, що вони з батьком були зареєстровані за однією адресою, вона вважається такою, що прийняла спадщину після його смерті, в зв`язку з чим заяву про прийняття спадщини не подавала. На початку 2016 року вона виявила бажання отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька, звернулась до нотаріуса та під час збирання документів на спадкове майно їй стало відомо про всі зазначені вище обставини. Просила суд у якості застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 12.03.2007 між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , зобов`язати ОСОБА_6 звільнити, повернути на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 . Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.09.2019 залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_4 . В ході розгляду справи позивач подав суду уточнення до позовної заяви, в якій просив визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 12 березня 2007 між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , та зобов`язати ОСОБА_4 звільнити, повернути на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10.06.2020 у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що в м. Олександрія було проведено впорядкування назв вулиць та нумерації будинків, на підставі рішення виконкому Олександрійської міської ради депутатів трудящих ся від 12.11.1996 за № 659, було змінено номер будинку АДРЕСА_2 , підтверджується повідомленням КП «ОМБТІ». Суд не врахував як доказ технічний паспорт на вказаний будинок виданий ще 29.06.1995 Олександрійським комунальним міським бюро технічної інвентаризації, де адреса будинку зазначена, як АДРЕСА_1 (а.с. 52-56), а взяв лише до уваги домову книгу де вказана стара нумерація цього будинку, а саме АДРЕСА_3 . Також відповідач ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 до самої смерті проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_4 , з нею проживав, але не був зареєстрований відповідач ОСОБА_4 . В спірному будинку до теперішнього часу зареєстрована позивач та її мати ОСОБА_2 , при цьому ОСОБА_2 зареєстрована в цьому будинку по АДРЕСА_1 ще із 29.07.1997. Отже, позивач на час укладення спірного договору купівлі-продажу, будучи неповнолітньою, не тільки постійно проживала та мала право проживання у спірному будинку, а й була там зареєстрована ще з 1997 року. Крім того, на час укладення спірного договору купівлі-продажу позивач була неповнолітньою, а тому на вчинення такого правочину потрібна була згода Органу опіки та піклування Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження. До суду надано відзив на апеляційну скаргу від адвоката Руссу Н.О. та ОСОБА_4 , в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08.09.2020 справу призначено до розгляду. 29.10.2020 року від адвоката Бойка Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду цивільної справи № 2-1645/07 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання угоди дійсною, та визнання права власності. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29.10.2020 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Бойка Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10.06.2020 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Олександрійської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину до розгляду Кропивницьким апеляційним судом цивільної справи № 2-1645/07 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання угоди дійсною, та визнання права власності. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 18.03.2021 поновлено апеляційне провадження. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив,що згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_1 батьком позивача є ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02.09.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Олександрія Олександрійського міськрайонного управління юстиції (актовий запис № 965). Відповідно до відомостей домової книги ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 14.11.2006 року. З відмітки з паспорта позивача вбачається, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 13.11.2007 року Згідно заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_7 знято з реєстраційного обліку з будинку по АДРЕСА_1 та визнано ОСОБА_7 таким, що не проживає за вказаною адресою з 12.03.2007 року. Згідно договору купівлі-продажу від 12.03.2007 року ОСОБА_7 продав житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_6 . З листа завідувача Олександрійської міської державної нотаріальної контори №2824/01-16 від 16.12.2019 року вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилась. 12.03.2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладений у простій письмовій формі договорі купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.03.2007 року по справі №2-1645/2007 договір від 12.03.2007 року, за яким ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 визнано дійсним та визнано за ОСОБА_6 право власності на самовільні забудови літ. «а» - сіни, літ. «Б» - сарай та на житловий будинок з надвірними будівлями в цілому. Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18.10.2007 року по справі №2-3780/2007 ОСОБА_7 знятий з реєстраційного обліку в будинку по АДРЕСА_1 та ОСОБА_7 визнано таким, що не проживає за вказаною адресою з 12.03.2007 року. Відповідно до довідки КП «ОМБТІ» від 18.04.2007 року №521 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі рішення суду від 22.03.2007 року. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02.03.2009 року по справі №2-689-09 визнано за ОСОБА_6 право власності на самочинну забудову: прибудову до житлового будинку літера «а» розміром 1,97х2,83 кв.м, після чого житлова площа житлового будинку становить 23,4 кв.м, загальна площа 48,8 кв.м, гараж літера «В» розміром 3,90х6,45 кв.м, сарай літера «Е» розміром 1,0х4,50х1,83х7,35 кв.м по периметру стін, сарай літера «Д» розміром 1,35х2,92 кв.м, які знаходиться на земельній ділянці, призначеній для обслуговування садиби АДРЕСА_1 . Згідно з декларацією про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, зареєстрованої у відділі ДАБК 30.05.2018 року, житловий будинок (літ. А,а, а1) з господарськими будівлями (літ. В,Д,Е) по АДРЕСА_1 визнаний закінченим об`єктом, готовим до експлуатації. Право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав 31.05.2018 року за №26443568, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126645694 від 07.06.2018 року. Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого 19.12.2012 року, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,0625 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126645168 від 07.06.2018 року вбачається, що за ОСОБА_6 зареєстрована на праві приватної власності земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . 01.03.2003 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданого 22.01.2019 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Олександрії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис №77 За життя ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Каланчацького районного нотаріального округу Херсонської області Воропай М.М. 03.09.2015 року, зареєстрований в реєстрі за №1270, відповідно до якого на випадок свої смерті заповіла ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Каланчацьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис 313. 06.02.2019 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття за заповітом спадщини після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 .Право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав 17.01.2020року за №35069410, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №196627087 від 17.01.2020 року. Також ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав 17.01.2020року за №35069853, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №196631522 від 17.01.2020 року. Суд першої інстанції зазначив, що предметом договору купівлі-продажу був житловий будинок АДРЕСА_1 , в той же час позивач за відомостями домової книги на момент укладення договору - 12.03.2007 року була зареєстрована за іншою адресою - в будинку АДРЕСА_3 , тому враховуючи, що на момент укладення оспорюваного договору позивач не мала права користування зазначеним будинком АДРЕСА_1 , тому дозволу органу опіки та піклування для укладення договору не потребувалося, тому суд не вбачає підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції зазначив, що на момент смерті батька позивач була повнолітньою особою, доказів, що на момент смерті батька вони проживали разом, матеріали справи не містять, спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася. Таким чином, позивачем не доведено, що вона у передбаченому ЦК України порядку прийняла спадщину після смерті батька. Отже, тільки спадкоємець успадковує майнове право вимагати застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції, зокрема право вимагати повернення переданого за недійсним правочином у разі доведеності недійсності договору відчуження об`єкта нерухомого майна та наявності доказів того, що особа є спадкоємцем сторони недійсного правочину. Суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що 12.03.2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.03.2007 року по справі №2-1645/2007 договір від 12.03.2007 року, за яким ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 визнано дійсним та визнано за ОСОБА_6 право власності на самовільні забудови літ. «а» - сіни, літ. «Б» - сарай та на житловий будинок з надвірними будівлями в цілому. Відповідно до довідки КП «ОМБТІ» від 18.04.2007 року №521 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі рішення суду від 22.03.2007 року. Згідно заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18.10.2007 р. ОСОБА_7 знято з реєстраційного обліку з будинку по АДРЕСА_1 та визнано ОСОБА_7 таким, що не проживає за вказаною адресою з 12.03.2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, що підтверджується матеріалами справи. З листа завідувача Олександрійської міської державної нотаріальної контори №2824/01-16 від 16.12.2019 року вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилась. З матеріалів справи вбачається, що згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , батьком позивача є ОСОБА_7 . Відповідно до відомостей домової книги ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 2006 року. З відмітки з паспорта позивача вбачається, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 з 13.11.2007 року. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02.03.2009 року по справі №2-689-09 визнано за ОСОБА_6 право власності на самочинну забудову: прибудову до житлового будинку літера «а» розміром 1,97х2,83 кв.м, після чого житлова площа житлового будинку становить 23,4 кв.м, загальна площа 48,8 кв.м, гараж літера «В» розміром 3,90х6,45 кв.м, сарай літера «Е» розміром 1,0х4,50х1,83х7,35 кв.м по периметру стін, сарай літера «Д» розміром 1,35х2,92 кв.м, які знаходиться на земельній ділянці, призначеній для обслуговування садиби АДРЕСА_1 . Згідно з декларацією про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, зареєстрованої у відділі ДАБК 30.05.2018 року, житловий будинок (літ. А,а, а1) з господарськими будівлями (літ. В,Д,Е) по АДРЕСА_5 визнаний закінченим об`єктом, готовим до експлуатації. Право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав 31.05.2018 року за №26443568, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126645694 від 07.06.2018 року. Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого 19.12.2012 року, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,0625 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126645168 від 07.06.2018 року вбачається, шо за ОСОБА_6 зареєстрована на праві приватної власності земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 . 01.03.2003 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданого 22.01.2019 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Олександрії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис №77 Встановлені обставини свідчать, що після придбання у власність на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.03.2007 року житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 здійснено перебудову спірного будинку у зв`язку з чим спірний будинок збільшився у розмірах . Крім того ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,0625 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвала за собою право власності на зазначену земельну ділянку. З матеріалів справи вбачється, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується матеріалами справи. 06.02.2019 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття за заповітом спадщини після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_5 . Право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав 17.01.2020року за №35069410, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №196627087 від 17.01.2020 року. 17.01.2020 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав 17.01.2020року за №35069853, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №196631522 від 17.01.2020 року. Встановлені обставини свідчать, що ОСОБА_4 став новим власником спірного будинку. Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користування майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Статтею 321 ЦК України визначається непорушність права власності. Частиною другої цієї статті встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Перелік підстав припинення права власності наведено у статті 346 ЦК України. Відповідно до частини другої цієї статті право власності може бути припинено в інших випадках, встановлених законом. Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 13.11.2019 року у справі №0414/606/2012. З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_7 , спадкова справа не заводилась. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що після смерті ОСОБА_7 залишилось майно, яке може бути предметом спадкування. З позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що оскільки на момент продажу спірного будинку вона була неповнолітньою то відповідно, продаж будинку батьком у 2007р здійснено з порушенням діючого законодавства, оскільки не було отримано дозвіл органу опіки на піклування для здійснення такої дії. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Згідно зі статтею 177 Сімейного кодексу України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. За наведених обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства»та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.( Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справа № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19) З матеріалів справи, зокрема позовної заяви вбачається, що після укладення договору купівлі - продажу ОСОБА_1 разом з сім`єю переїхала до іншого житла. Вона вважала, що будинок залишився у власності батька. З пояснень в судовому засіданні матері позивача, яка є її представником, вбачається, що ОСОБА_1 , після продажу будинку проживала в квартирі бабусі,або з батьком, оскільки сама вона проживала у іншому місці. З матеріалів справи вбачається, що на протязі тривалого часу, близько 10 років, позивач не зазначала, що її права, як неповнолітньої дитини були порушені у зв`язку з відчуженням будинку і зміною місця проживання, і тільки у 2017 році звернутись у суд з позовом на захист свого порушеного права, мотивуючи це тим, що вона не змогла отримати спадщину після смерті батька, зокрема і спірний будинок. Встановлені обставини свідчать, що продаж будинку був узгоджений батьками, ОСОБА_1 , оспорюваний правочин не суперечить правам та інтересам позивача, - не звужує обсяг існуючих майнових прав позивача та/або порушує охоронювані законом його інтереси так як позивач не була його власником або спів власником, після продажу будинку була забезпечена батьками місцем постійного проживання. Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2). Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33). Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на факт реєстрації в спірному будинку в той час, як з матеріалів справи вбачається, що позивач не проживає і не перебував у спірному будинку після його продажу з 2007 р. Встановлені обставини свідчать, що позивач не проживає у спірному будинку однак має реєстрацію в цьому будинку в порушення діючого законодавства. Суд апеляційної інстанції приймаючи до уваги встановлені обставини дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, що права позивача, у зв`язку з продажем будинку батьком у 2007 році були порушенні. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу скаргою адвоката Бойка Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10.06.2020, залишити без змін. Повний текст постанови складено 20.04.2021. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: