Постанова Одеський апеляційний суд № 522/20872/19

Номер провадження: 22-ц/813/1527/21 Номер справи місцевого суду: 522/20872/19 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Сіваченко Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. До суду 09.12.2019 року звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про виселення з квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову вказано, що позивач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Разом з позивачем в зазначеному житлі зареєстрований та проживає її син ОСОБА_3 , 1984 р.н., який є інвалідом дитинства групи І-А. Він не здатен до самообслуговування та потребує постійної сторонньої допомоги. Також він не може мешкати в комунальній квартирі та в одній кімнаті із членами родини. Також, із 2009 року в належній позивачу квартирі оселилася і дотепер мешкає відповідач повнолітня дочка позивача ОСОБА_1 . Позивач посилалась на те, що відповідач проявляє агресію щодо неї та її хворого сина, на що вони через свій вік (позивача) та хворобу (сина) відповідно, не можуть захистити себе від агресивних дій відповідача. Також відповідач є власником окремої квартири, де вона мешкала до моменту заселення в квартиру позивача. Також відповідач протягом декількох років поспіль мешкала окремо від позивача та вела окреме господарство. Перебування в квартирі відповідачки є значною перешкодою для реалізації прав позивачки як власника майна в вільному користуванні належним їй майном. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 . Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що численні звернення позивача до поліції свідчать лише про бажання ОСОБА_2 будь-що виселити відповідача з квартири за допомогою виснажливих заяв та скарг, а також, що у даній справі відсутня ознака систематичності, оскільки лише один раз було складено адміністративні матеріали щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач разом із сином ОСОБА_4 є власниками у рівних частках квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить також витяг із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.09.2018 року. Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім`є та реєстрацію) від 18.06.2019 року в вказаній квартирі зареєстрована лише позивач разом із сином, який є інвалідом з дитинства першої групи А. Між тим, що не заперечувалось сторонам, у вказаній квартири без реєстрації також мешкають повнолітня донька позивача ОСОБА_1 разом з донькою (онукою позивача) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вбачається із позовних вимог та пояснень сторін, між сторонами існують напруженні та конфліктні відносини. Спір виник із приводу виселення відповідача із квартири позивача. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, як суб`єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших; та правомочність захисту. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як: - пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; - виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; - абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї. Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом. Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (BUDCHENKO v. UKRAINE, № 38677/06, § 40, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України. Тлумачення частини третьої статті 16 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, при наявності порушення цивільного права або інтересу не допускається відмова в їх захисті. Винятком, який дозволяє відмовити в захисті цивільного права або інтересу, є недотримання частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України. Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. У статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР. Відповідно до частини першої статті 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення. Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. Статтею 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 року по справі № 679/1657/18 посилався на те, що систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно ч. 1 до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Із матеріалів справи судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач проживає у спірній квартирі як член родини власників квартири, і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. При цьому між сторонами існує тривалий конфлікт, з пояснень позивача, відповідач систематично створює конфліктні ситуації, регулярні сварки, чим порушує правила співжиття і це робить неможливим для інших проживання з нею в одному будинку та добровільно не бажає звільнити житло позивача. Суд першої інстанції правильно зазначив, що з приводу конфліктних ситуацій позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів. Згідно відповідей з відділень поліцій від 10.07.2020р., в результаті перевірки ІПНП та програмно-апаратного комплексу «Са11Wау» встановлено, що в період з 01.01.2017 року по 01.07.2020, на скорочений номер екстреного виклику поліції «102» ГУНП в Одеській області на адресу: АДРЕСА_2 надходили наступні виклики поліції: - 31.01.2017 року о 16:46 год. надійшло повідомлення про те, що донька дебоширить (ЄО Портофранківського ВП № 1650 від 31.01.2017). Отримано заяви від громадян, складено протокол за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (Вчинення насильства в сім`ї, відносно доньки); - 01.02.2017 року о 15:18 год. надійшло повідомлення про те, що донька кидається в бійку (ЄО Портофранківського ВП № 1963 від 01.02.2017). На місце виклику з заявницею та її донькою було проведено профілактичну бесіду. Конфлікт врегульовано на місці. Матеріал розглянуто згідно із Законом України «Про звернення громадян»; - 01.02.2017 року о 17:09 год. надійшло повідомлення про конфлікт із донькою (ЄО Портофранківського ВП № 1730 від 01.02.2017), заява від гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , просить прийняти заходи до доньки, яка 01.02.2017 р. влаштувала сварку. Матеріал розглянуто згідно із Законом України «Про звернення громадян»; - 06.02.2017 року о 13:10 год. надійшло повідомлення ОСОБА_2 про те, що донька плеснула кип`ятком в обличчя (ЄО Портофранківського ВП № 2047 від 06.02.2017). В результаті виїзду надійшла заява гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій просить прийняти заходи до її дочки, яка погрожує їй розправою. Матеріали розглянуто із Законом України «Про звернення громадян»; - 26.02.2017 року о 10:40 год. надійшло повідомлення ОСОБА_2 про те, що донька заявниці неадекватно себе веде (ЄО Портофранківського ВП № 3273 від 26.02.2017). Заява від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просить вжити заходів, до доньки, яка 26.02.2017 року, влаштувала сварку, кидалася в бійку, чинила проти неї протиправні дії. Матеріал розглянуто згідно із Законом України «Про звернення громадян»; - 09.04.2017 року о 12:29 год. надійшло повідомлення гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька закрилася зсередини та не відчиняє матері двері (ЄО Портофранківського ВП № 6171 від 09.04.2017) Рапорт УПП: Зв`язавшись із заявником було встановлено, що вона вийшла з будинку, повернувшись не змогла потрапити у квартиру, донька на телефонні виклики не відповідає, двері ламати відмовляється сказала, що подумає. Заяву відмовляється писати. Матеріал розглянуто згідно із Законом України «Про звернення громадян»; - 30.08.2017 року о 12:52 год. надійшло повідомлення про те, що 30.08.2017 року о 12:43 год. дочка заявниці в неадекватному стані, кидається на неї, свариться. Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄО Портофранківського ВП № 16904 від 30.08.2017). 30.08.2017 року надійшла заява від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає в АДРЕСА_2 , просить прийняти міри до її доньки, яка нанесла їй тілесні ушкодження. За даним фактом порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України (ЄРДР №12017162500002475); - 13.10.2017 року о 22:53 год. надійшло повідомлення про те, що 13.10.2017 року о 22:52 год., донька заявниці кидається на матір та брата. Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄО Портофранківського ВП № 20061 від 13.10.2017). Проведено профілактичну бесіду, допомоги поліції більше не потребують; - 23.11.2019 року о 12:06 год. надійшло повідомлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій вона просить прийняти заходи до своєї доньки, яка 23.11.2019 знаходячись в квартирі близько 12:30 год. вчинила сварку, нецензурно виражалась, штовхалась, на зауваження не реагувала (ЄО ІПНП Портофранківського ВП № 22229 від 23.11.2019). Заява ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій вона просить прийняти заходи до своєї доньки, яка 23.11.2019р., яка, знаходячись за вказаною адресою, вчинила сварку, нецензурно виражалась, штовхалась, на зауваження не реагувала, складено протокол за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (Вчинення насильства в сім`ї, відносно доньки); - 23.11.2019 року о 20:37 год. надійшло повідомлення про те, що 23.11.2019 року о 20:23 год., донька не запускає до квартири, погрожує та вдарила ребром ножа заявницю. Говорить, що дочка починає сміятися, коли ображає її. Говорить, що вже викликала сьогодні поліцію. Очікує на поліцію. Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄО ІПНП Портофранківського ВП № 22255 від 23.11.2019). Інформація не підтвердилась. Було складено адміністративний матеріал за ст. 183 КУпАП (Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб на ОСОБА_2 ); - 01.12.2019 року о 12:02 год. надійшло повідомлення про те, що 01.12.2019 року о 11:47 год. донька ображає мати, просить допомогу поліції (Поліну), викликає вже не вперше. Заявник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄО ІПНП Портофранківського ВП № 22795 від 01.12.2019). Із заявницею та було проведено профілактичну бесіду та прийнято заяву; - 31.01.2020 року о 00:08 год. надійшло повідомлення про те, що 30.01.2020 року о 23:44 год., заявниця повідомила, що її матір ОСОБА_2 її побила. Зараз з дитиною виганяє з оселі. Просить скоріше приїхати поліцію. В слухавці чути крики, хтось з кимось свариться (ЄО ІПНП Портофранківського ВП № 1660 від 31.01.2020). На місці конфлікт урегулювали, провели профілактичну бесіду, від написання заяви заявниця відмовилась. Згідно постанови Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року по справі №522/21187/19 ОСОБА_1 було визнано винною в вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, за фактами події 23.11.2019 року відносно її матері ОСОБА_2 .. Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, суд першої інстанції вірно вбачав, що відповідач у спірному житлі проживала тривалий час з 2009 року, але її поведінка, що супроводжувалась систематичним порушенням правил співжиття, систематичними сварками та непорозуміння, у зв`язку з чим у їхні відносини втручаються правоохоронні органи та сусіди, з урахуванням віку та стану здоров`я співвласниці житла, робить неможливим для проживання з позивачем в одній квартирі, При цьому судом першої інстанції правильно враховано, що заходи запобігання і громадського впливу відносно ОСОБА_1 (постійні профілактичні бесіди з працівниками правоохоронних органів) виявилися безрезультатними. З огляду на таку ситуацію, з метою запобігання більш важких наслідків неприязних стосунків, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та вважає, що виселення відповідача зі спірного житлового приміщення переслідує легітимну мету, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем правил співжиття, враховуючи, що вжиті заходи запобігання такій поведінці виявились безрезультатними. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що при вирішенні питання про виселення відповідачки із житла, належного позивачу з сином, буде дотримано принцип пропорційного втручанням у право ОСОБА_2 на повагу до житла деклароване ст. 8 Конвенції. Окрім того, судом першої інстанції не встановлено, що відповідач відноситься до верств населення, які потребують соціального захисту, а також не встановлено те, що вона не має можливості самостійно організувати власне життя, у тому числі забезпечити себе житлом та роботою. Виселення не перешкоджає ОСОБА_1 в налагоджені стосунків з власниками спірного житлового будинку. За таких обставин, виселення ОСОБА_1 не може бути розцінено як надмірний тягар. За таких обставин, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінюючи їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що зі змісту статті 116 ЖК Української РСР не випливає, що особа обов`язково повинна бути притягнута до адміністративної відповідальності. Як зазначалося вище, систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 квітня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк