Постанова Харківський апеляційний суд № 643/4134/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «19» квітня 2021 року м. Харків справа № 643/4134/21 провадження № 22ц/818/3309/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М. за участю секретаря Дмитренко А.Ю. учасники справи: заявниця ОСОБА_1 , заінтересована особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Н.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2021 року в складі судді Олійник О.О. в с т а н о в и в: У березні 2021 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Надія Юльянівна, звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, та просила встановити факт її проживання зі спадкодавцем, ОСОБА_2 , однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2021 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено та роз`яснено, що заявлені нею вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред`явлення позову. Не погоджуючись з ухвалою судді ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що спору не існує, оскільки інших спадкоємців немає, а майбутнє рішення не вплине на майнові інтереси органу місцевого самоврядування. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. 19 квітня 2021 року від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшла заява про розгляд справи без її участі. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді скасувати. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що із заяви ОСОБА_1 вбачається наявність спору про право. Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, оскільки метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах. Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та надати докази його існування. Визначальним при розгляді заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просила встановити факт її проживання з вітчимом ОСОБА_2 однією сім`єю більше п`яти років до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту спільного проживання з вітчимом необхідно їй для отримання свідоцтва про право на спадщину. Після смерті ОСОБА_2 вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, та 30 червня 2011 року відкрито спадкову справу № 09-2011, номер у Спадковому реєстрі 51360052. Однак, 05 лютого 2020 року, коли ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, їй роз`яснено необхідність надання рішення суду про встановлення факту її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини, і що лише за наявності цього документа їй буде видано свідоцтво про право на спадщину за законом як спадкоємцю четвертої черги. Також, з відповіді нотаріуса вбачається, що будь-яких заяв від інших спадкоємців про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 не надходило (а. с. 11). Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 суддя суду першої інстанції виходив з того, що поставлене нею питання може бути вирішено лише у порядку позовного провадження, оскільки у будь-якому випадку стосується спору про право. Однак, процесуальний закон вимагає саме встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів, будь-які інші спадкоємці, які б подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , відсутні. Заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження з метою захисту своїх прав та інтересів при вирішенні питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не для вирішення спору про право на спадщину. Посилаючись на те, що зі змісту заяви вбачається спір про право, в ухвалі не вказано, між ким саме є такий спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, у зв`язку з чим висновок в ухвалі про те, що вимога про встановлення факту постійного проживання пов`язана зі спором про право на спадщину, на яку можуть претендувати також інші спадкоємці є передчасним. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц (провадження № 61-38св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 758/7094/19 (провадження № 61-21398св19). Син ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який також зареєстрований разом з нею та спадкодавцем ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , та є співвласником цієї квартири, як заінтересована особа заявницею не вказаний, його думка з приводу заяви його матері не з`ясована. Доказів того, що він претендує на спадщину після смерті ОСОБА_2 , матеріали справи на даному етапі розгляду не містять. Отже, посилання суду першої інстанції на те, що заявницею не залучено до участі у справі інших співвласників квартири, частка у праві власності на яку входить до спадкового майна, як на підставу для відмови у відкритті провадження у справі, є помилковим. Посилання в ухвалі на те, що після смерті спадкодавця минуло більше десяти років, з чого також вбачається спір про право, оскільки у такому разі орган місцевого самоврядування має подати заяву про визнання спадщини відумерлою, судова колегія також вважає передчасним з огляду на наступне. Частинами першою-третьою статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Посилаючись на те, що орган місцевого самоврядування може мати право на майно у порядку визнання спадщини відумерлою, суд першої інстанції не встановив, чи зверталася територіальна громада із заявою про визнання спадщини після смерті ОСОБА_2 відумерлою та чи дійсно існує спір про право між нею та заявницею. В такому випадку заінтересованою особою у справі має бути саме Харківська міська рада, а не приватний нотаріус. Натомість, із заяви ОСОБА_1 вбачається, що як заінтересовану особу вона вказала лише приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Н.Ю. Питання щодо залучення до участі у розгляді заяви Харківської міської ради не вирішувалось. Судом першої інстанції не роз`яснювалось право заявниці залучити до участі у розгляді заяви орган місцевого самоврядування як заінтересовану особу. Оскільки судом першої інстанції не з`ясовано наявність чи відсутність заперечень Харківської міської ради проти заяви ОСОБА_1 , його висновок про наявність спору про право лише виходячи з того, що з часу відкриття спадщини минуло більше десяти років, є передчасним. Крім того, як вбачається із доданих до заяви ОСОБА_1 витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30 червня 2011 року та відповіді приватного нотаріуса від 05 лютого 2020 року, після смерті вітчима вона вчасно звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу. Враховуючи факт подання нею заяви про прийняття спадщини та відкриття спадкової справи, підстав для висновку про наявність спору між нею та органом місцевого самоврядування щодо відумерлої спадщини наразі не вбачається. Таким чином, зазначені вище обставини вказують на відсутність на даній стадії підстав для висновку про наявність спору про право між ОСОБА_1 та іншими спадкоємцями ОСОБА_2 чи органом місцевого самоврядування. При цьому, у разі, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження в подальшому виникне спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд першої інстанції має право залишити таку заяву без розгляду. Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу судді постановлено з порушенням норм процесуального права, тому зазначене судове рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України. Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2021 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 20 квітня 2021 року.