Постанова 4818 № 619/926/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 619/926/20 Головуючий суддя І інстанції Якименко Л. О. Провадження № 22-ц/818/287/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Якименко Л.О., по цивільній справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до заяви б/н від 27.08.2007 року відповідач отримала у позивача кредит вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь банку заборгованість станом на 31.01.2020 року у розмірі 136820,85 грн, яка складається:6999,83 грн заборгованість за кредитом; 129821,02 - заборгованість за відсотками за період з 27.08.2007 року по 30.10.2018 року. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15 червня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням районного суду, АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки при його ухваленні було порушено норми матеріального і процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідач на момент підписання договору мала повних 16 років та відповідно до ст.32 ЦК України має право вільно розпоряджатись своїми правами. Зазначає, що оскільки жодна сторона з позовом про визнання правочину недійсним до суду не звертались, то діє презумпція правомірності правочину , закріплена ст.204 ЦК України. Зауважує, що у анкеті-заяві чітко зазначено умови кредитування, процентна ставка за користування кредитом, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у стягненні фактично отриманих коштів. Банк посилається на те, що у даному випадку відповідач підписуючи анкету-заяву та користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Зауважує, що позивач отримав кредитний ліміт та користувався кредитним лімітом банку, що підтверджується випискою про рух коштів, а також прослідковується у розрахунку заборгованості, отже встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту. Відповідач у запереченнях вказує, що кредитного договору не укладала, картка була надана їй для виплати стипендії, та на цьому договору не має її підпису. Зауважує, що останнє зняття з картки було у 2015 року, з позовом банк звернувся у 2020 року поза межами позовної давності. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданої суду копії заяви ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , за паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 22 квітня 1991 року Баварським РВ УМВС України м. Харкова, начебто уклала договір №б/н від 27.08.2007 та отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв`язку з цим позивач визначив заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 31.01.2020 становить 402001,54 грн, яка складається з наступного: 6 999, 83 грн - заборгованість за кредитом; 390302,42 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 4 699, 29 грн - заборгованість за пенею. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 136 820, 85 грн., яка складається з наступного: 6999, 83 грн. - заборгованість за кредитом; 129 821, 02 грн. - заборгованість за відсотками за період з 27.08.2007 по 30.10.2018. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору з банком відповідач мала повних 16 років, навчалася в училищі культури, самостійних доходів не мала, утримувалась за рахунок батьків, які заяву про згоду на укладення неповнолітньою дочкою кредитного договору не надавали. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої ін станції. Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦК України обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. За ст. 31 ЦК України, часткову цивільну дієздатність має фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років. Вона має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Згідно положень ст. 32 ЦК України, неповну цивільну дієздатність мають фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Частиною першою статті 32 ЦК України встановлено, що крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Згідно ч. 2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Частиною четвертою ст. 32 ЦК встановлено, що згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування (частина четверта статті 32 в редакції Закону N 3201-IV від 15.12.2005 - в редакції чинній на час виникнення правовідносин по кредитуванню). Відповідно до ч. 1 ст. 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. Частинами 1,2 ст. 222 ЦК України визначено, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. Судом першої інстанції було встановлено, що на час укладення договору з банком від 27.08.2007 року ОСОБА_1 , мала повних 16 років, навчався в училищі культури, самостійних доходів не мала Матеріали справи не містять даних про те, що батьки відповідача надавали згоду на укладення неповнолітньою донькою кредитного договору та були обізнані з укладенням такого договору. Окрім цього з матеріалів справи вбачається, що додані до позову документи не відповідають дійсності. Так з копії анкети заяви вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, серія паспорту НОМЕР_2 отримала паспорт 22.04.1991 року Бабаєвським РО УМВДУ . Також датою підписання заяви є 20.09.2007 року, а дата відкриття рахунка зазначена 27.08.2007 року, тобто до подачі відповідачем заяви. З копії паспорту, яка міститься в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 видано паспорт серії НОМЕР_3 , 08 листопада 2007 року Жовтневим РВ ГУМВС України в Харківській області. У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Матеріали справи не містять визначених у ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів, що позивачем надано кредит саме ОСОБА_1 , яка є відповідачем у справі. Отже, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за анкетою заявою. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 19 квітня 2021 року. Головуючий В.Б.Яцина Судді І.В.Бурлака О.М.Хорошевський