Постанова 4873 № 910/18235/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" лютого 2021 р. Справа№ 910/18235/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Шаптали Є.Ю. Дикунської С.Я. при секретарі судового засідання Рудь Н.В. за участі представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 25.02.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 (повний текст рішення підписано 19.08.2020) у справі №910/18235/19 (суддя Смирнова Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Акцент» про визнання недійсним договору В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», в якому просить визнати недійсним укладений між сторонами договір поруки №4А13543И/П від 31.10.2016. Позовні вимоги мотивовані тим, що договір поруки №4А13543И/П від 31.10.2016 був укладений під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції відхилив твердження позивача, що його було введено в оману щодо можливості одержання прибутку шляхом укладення договору поруки, оскільки позивач як суб`єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність на власний ризик, мав бути (не міг не бути) обізнаним при укладенні відповідного договору з базовими положеннями цивільного законодавства, а тому вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» 21.09.2020 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі №910/18235/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Апелянт наполягає, що спірний договір поруки було укладено під впливом обману, оскільки співробітники банку переконали позивача, що укладення спірного договору забезпечить йому отримання прибутку шляхом отримання майна яке було надано в забезпечення кредитних зобов`язань особами, за яких поручився позивач («старих» боржників). Крім того, позивач вважає, що банк не мав на меті виконувати умови укладеного договору, а використовував інформацію про активи осіб за яких поручився позивач виключно з метою спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки, чим ввів позивача в оману. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/18235/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Дикунська С.Я. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі №910/18235/19 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків. 04.11.2020 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду електронною поштою надійшло клопотання скаржника про усунення недоліків з доказами направлення копії апеляційної скарги з доданими до неї додатками - відповідачу. У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. з 02.11.2020 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 09.11.2020 у справі №910/18235/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020, розгляд справи призначено на 10.12.2020. 26.11.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що наявні у справі докази явно демонструють той факт, що кредитний догові було укладено виключно з метою фінансування поточної діяльності, а матеріали справи не містять жодного доказу, що кредитний договір чи договори поруки укладались з метою отримання прибутку, а тому суд законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. 09.12.2020 та 10.12.2020 від позивача надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 відкладено розгляд справи на 21.01.2021. У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.01.2021 у справі №910/18235/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 справу №910/18235/19 прийнято до провадження визначеним складом суду. Ухвалою від 21.01.2021 розгляд справи відкладено на 25.02.2021. У судове засідання 25.02.2021 представник третьої особи повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Враховуючи належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи, а також враховуючи надані представниками позивача та відповідача пояснення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників третьої особи. Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення в яких підтримав доводи в яких підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав. 31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» (позичальником) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (найменування якого було змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; кредитодавець/Банк) укладено кредитний договір №4И16105Г (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 1410000000,00 грн для фінансування поточної діяльності підприємства в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни. Також 31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (кредитор) укладено договір поруки №4А13543И/П (надалі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Акцент» своїх зобов`язань за кредитними договорами від 12.09.2013 №4А13543И та від 26.09.2013 №4А13590И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до цих кредитних договорів. Положеннями п. 2 Договору поруки сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У відповідності до п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки). Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. Пунктом 8 Договору поруки визначено, що до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. Згідно з п. 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 23.02.2016, укладеної сторонами. Звертаючись з позовом у даній справі позивач зазначає, що Договір поруки №4А13543И/П від 31.10.2016 укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, даний договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману щодо істотних умов договору, у зв`язку з чим вказує на наявність підстав для визнання даного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України. Як зазначає позивач, його дії з отримання кредитних коштів по Кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань «старих боржників» Банку в рамках реалізації Плану «трансформації» кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України, і для виконання такого плану між відповідачем та позивачем укладено Кредитний договір та ряд договорів поруки, в тому числі і оспорюваний в рамках даної справи Договір поруки №4А13543И/П від 31.10.2016. За твердженням позивача, які не заперечуються відповідачем, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» виконало зобов`язання як поручитель на загальну суму 1363708547,13 грн за наступних боржників: - ТОВ «Акцент» згідно договору поруки №4А13543И/П від 31.10.2016 (оскаржуваний договір) по кредитних договорах від 12.09.2013 №4А13543И та від 26.09.2013 №4А13590И; - ТОВ «Євротайр Україна» згідно договору поруки №4Е12117И/П від 31.10.2016 по кредитному договору від 10.04.2012 №4Е12117И; - ТОВ «Український завод понадвеликогабаритних шин» згідно договору поруки №4У11503И/П від 31.10.2016 по кредитних договорах від 14.12.2011 №4У11503И, від 20.12.2012 №4У12395И та від 27.12.2013 №4У13839И; - ТОВ «Мондіаль» згідно договору поруки №4М14408И/П від 18.11.2016 по кредитних договорах від 24.12.2014 №4М14408И та від 24.12.2014 №4М14409И. Позивач стверджує, що укладення Кредитного договору №4И16105Г від 31.10.2016 було обумовлено тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа», здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним Кредитним договором) заборгованості «старих» позичальників (боржників), в тому числі позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Акцент» за кредитними договорами від 12.09.2013 №4А13543И та від 26.09.2013 №4А13590И (на підставі оскаржуваного Договору поруки №4А13543И/П від 31.10.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів Банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість «старих» позичальників перед Банком. Проте, як вказує позивач, після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р ПАТ КБ «Приватбанк» визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» ПАТ КБ «Приватбанк» перейшов у власність держави. При цьому Банк ані в добровільному, ані в судовому порядку не виконав зобов`язань по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників. Така поведінка Банку, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, тобто Банк свідомо ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа». Водночас, відповідно до принципу свободи договору, сторони при укладенні спірного договору поруки №4А13543И/П від 31.10.2016 на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний договір. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Позивач вважає, що у зв`язку з не виконанням відповідачем умов договорів поруки, позивач позбавлений можливості отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них, що було метою при укладанні Кредитного договору та договорів поруки. При цьому, правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним за позовом сторони правочину, і саме на позивача, як сторону правочину, яка діяла під впливом обману, покладається обов`язок довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, та сам факт обману. Однак, як правильно вказав у своєму рішенні суд першої інстанції, в ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним Договору поруки №4А13543И/П від 31.10.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України. Так, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину. Також позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть. Більш того, протоколу №04/16 від 26.10.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії на суму 950000000,00 грн. Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 26.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 27.10.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки. Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому Кредитному договорі №4И16105Г від 31.10.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності. Жодних посилань на те, що Кредитний договір та оскаржуваний Договір поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за «старими» кредитами, у наданих до матеріалів справи документах не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок про це в самих договорах. Не містять відповідні договори і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та щодо «так званої трансформації кредитного портфелю банку», про яку йдеться в позовній заяві. Жоден пункт Кредитного договору не містить застережень про необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування свого позову. Колегія суддів наголошує, що укладення договору поруки не передбачає отримання прибутку, крім випадків передбачених ст. 558 Цивільного кодексу України, однак, така плата не була встановлена в оспорюваному договорі поруки, що виключає можливість отримання прибутку за таким договором, в свою чергу, відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше. У свою чергу, позивач укладаючи кредитний договір та договори поруки ціною понад мільярд гривень мав, щонайменше ознайомитись з суттю та правовими наслідками укладення таких договорів. А тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем належними доказами не доведено того, що відповідачем було надано пропозицію позивачу щодо трансформації кредитного портфелю та обов`язковість укладення Кредитного договору та договорів поруки для отримання позивачем прибутку, так і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору та договорів поруки. Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Нормами ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України визначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. При цьому, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. Виходячи з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину, вчиненого під дією обману необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію, а також наявність умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі 907/738/16 та від 25.07.2019 у справі 910/9879/18. Матеріали справи не містять доказів, а позивач не посилається на те, що при укладенні спірного договору поруки його було обмежено у ознайомленні з його текстом чи у внесенні змін до нього, а тому посилання на те, що метою укладення ним спірного Договору поруки було отримання прибутку шляхом отримання майна боржників банку на суму, що перевищує вартість погашеної заборгованості не випливає ні з суті спірного договору, ні з суті правовідносин, що виникають у випадку поруки, ні з матеріалів справи та наявних в ній доказів. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав введення в оману повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення, однак позивачем не доведено, що спірний правочин було укладено під впливом обману, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним. Крім того, позивачем не доведено факту наявності умислу відповідача чи його службових осіб, а також не спростовано висновків суду першої інстанції, щодо спірного правочину, а саме: зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків. В свою чергу, посилання позивача на невиконання банком зобов`язань передбачених оспорюваним договором поруки, як правильно вказав суд першої інстанції, стосується суто виконання договору, а не введення позивача в оману на момент укладення правочину, а тому не може бути підставою для визнання правочину недійсним. За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним договору поруки №4А13543И/П від 31.10.2016. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993). Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду. Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993). У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону. Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 - залишити без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі №910/18235/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі №910/18235/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інновейшн Мультимедіа».

4. Матеріали справи №910/18235/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст підписано 16.04.2021 Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді Є.Ю. Шаптала С.Я. Дикунська