Постанова 4851 № 440/7057/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 р.Справа № 440/7057/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 01.02.21 року по справі № 440/7057/20 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.10.2020 №16795-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою"; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11.03.2020 №7065-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою"; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 подану в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху у зв`язку із не сплатою судового збору. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 позовну заяву ОСОБА_1 подану в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачеві. ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду про повернення позовної заяви , подав апеляційну скаргу , вважає її незаконною , оскільки положеннями п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб, враховуючи, що позовна заява була подана в інтересах неповнолітнього сина та з метою захисту його порушених прав, то позивач звільнений від сплати судового збору. Просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2021, справу направити для продовження розгляду. Сторони по справі в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України). Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи у їх сукупності , вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Залишаючи заявлений позов без руху, суд першої інстанції виходив з того , що при зверненні до суду з даною позовною заявою документу про сплату судового збору позивачем не надано. Щодо твердження законного представника про відсутність підстав для сплати судового збору в з огляду на приписи п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", так як предмет спору спрямований на захист прав малолітньої особи суд зазначив , що суть вищенаведеної норми зводиться до гарантій захисту прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у частині сплати судового збору, що нерозривно пов`язані зі специфічним статусом малолітньої чи неповнолітньої особи, а не всіх без виключення прав, свобод та інтересів лише в силу віку особи, яку представляє її законний представник. В інакшому випадку матиме місце надання невиправданих переваг особі в частині оплати судового збору перед іншими особами, які претендують на судовий захист порушеного права у подібних правовідносинах. Змістом аналізованої норми Закону мова йде лише про заяву, апеляційну та касаційну скаргу, тоді як в даному випадку законний представник звернувся до суду з позовною заявою. В той же час судове провадження за заявою здійснюється за правилами визначеними розділом IV (Окреме провадження) Цивільного процесуального кодексу України, яким врегульовано порядок розгляду судом лише деяких справ, що пов`язані із захистом прав дітей та неповнолітніх. Виходячи з викладеного, твердження представника про відсутність у нього обов`язку сплачувати судовий збір суд першої інстанції визнав помилковим. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у задоволені клопотання ОСОБА_1 поданого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору, розстрочення сплати судового збору відмовлено повністю. Позивачу надано строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення йому даної ухвали . Приймаючи вказану ухвалу , суд першої інстанції виходив з того , що Закон України "Про судовий збір" не відносить неповнолітніх дітей та батьків, які звертаються в їх інтересах, до категорії громадян, які звільняються від сплати судового збору , обов`язок щодо сплати судового збору за подання позову до суду поданого в інтересах малолітньої дитини покладається на батьків. Доказів неможливості сплати судового збору ОСОБА_1 , батьком малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до суду не надано. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки позовної заяви, визначені судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, у визначений судом строк позивачем не усунуті, тому позовна заява підлягає поверненню позивачеві. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Відповідно до вимог п.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб. Згідно вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з положеннями статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Частиною 2 статті 43 КАС України передбачено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Відповідно до частини 1 статті 56 КАС України права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Частиною 1 статті 242 Цивільного кодексу України встановлено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Таким чином, аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що неповнолітні особи не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю, тобто не можуть бути самостійними учасниками в адміністративному процесі. При цьому Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому законом передбачена можливість звернення до суду за захистом прав та законних інтересів неповнолітніх осіб їх законними представниками, а саме: батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками чи іншими особами, визначеними законом. Враховуючи те, що ОСОБА_1 вважав, що своєю відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою порушені права його неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , він, як законний представник цієї особи, звернулася до суду за захистом права (права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки) неповнолітньої дитини. Відповідно до п.14 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб. Вказана норма закону не містить будь-яких винятків чи то посилань на підстави та випадки її застосування , а містить чітку вказівку, що судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб. Тому , посилання суду першої інстанції, що суть вищенаведеної норми зводиться до гарантій захисту прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у частині сплати судового збору, що нерозривно пов`язані зі специфічним статусом малолітньої чи неповнолітньої особи, а не всіх без виключення прав, свобод та інтересів лише в силу віку особи, яку представляє її законний представник. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 звернулася до суду з метою захисту прав та законних інтересів свого неповнолітнього сина в ОСОБА_2 , а тому на вказану особу поширюється дія п.14 ч.2 ст.3 та п.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому такі особи звільнені від сплати судового збору. В оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що п.14 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір" звільняє від сплати судового збору осіб, які в інтересах малолітніх осіб подають саме заяви, а не позовні заяви. Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з огляду на наступне. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 159 КАС України при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Отже, з наведеного вбачається, що позовна заява є одним з різновидом заяв, якою ініціюється спір в порядку адміністративного судочинства. ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі № 822/524/18. Отже, колегія суддів зазначає, що норми Закону слід трактувати, надаючи перевагу найбільш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України. Крім того, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосудді можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним право обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такого рішення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 320 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 по справі № 440/7057/20 скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 19.04.2021 року