Постанова 4818 № 644/9569/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року м. Харків справа № 644/9569/18 провадження № 22-ц/818/2034/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, що є у спільній сумісній власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року у складі судді Ізмайлова І.К.,- в с т а н о в и в : 11.12.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнень, просила, визнати за нею, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4366,8 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що суд не прийняв до уваги надані ним доводи стосовно того , що спірний будинок було придбано після розірвання шлюбу, за його власні кошти, частину яких він брав у борг. Також, суд не взяв до уваги те, що предметом доказування у цій справі згідно позовних вимог і заперечень відповідача є обставини сумісного проживання подружжя у певний період часу, а саме з осені 1992 року по червень 1997 року, ведення спільного господарства, наявність фактичного існування шлюбних стосунків у цей час, джерел отримання коштів на придбання спірного майна та мета його придбання. Крім того, судом не надано належної оцінки показанням свідків. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивовано тим, що доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права спростовуються матеріалами справи, оскільки суд допитав усіх заявлених свідків, надав оцінку усім доказам у їх сукупності, поданими, як стороною позивача, так і стороною відповідача. Вказує, що судом вірно застосовані до спірних правовідносин норми Кодексу про шлюб та сім`ю України, норми ЦК України (в редакції 1963 р.), так і норми СК України, оскільки спірні правовідносини виникли за час дії зазначених законів. Судом вірно встановлено, що на час придбання спірного майна шлюб між сторонами припиненим не вважався. Звертає увагу, що за нормами КпШС України, які були вірно застосовані судом, передбачено, що набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумцію виникнення права спільної сумісної власності. Тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, та належало подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація права на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, звертає увагу, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про придбання спірного майна за його особистої кошти, не довів, що грошові кошти в сумі 14692 грн., сплаченого в рахунок вартості спірного будинку, придбаного 24.05.1997, отримані ним як позика у 1996-1997 роках, та в результаті продажу 10.06.1999 (після придбання спірного будинку) частки належної йому квартири, а тому не спростував презумпцію спільності майна подружжя. Також, судом надана оцінка посиланням відповідача про припинення шлюбних відносин з 2992 року. На час виникнення спірних правовідносин шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах РАГСу . Після втрати чинності КпШС України (в редакції 1969 р) з 01.01.2004 почав діяти Сімейний Кодекс України, який не містив аналогічного до КпШС України положення. Звертає увагу, що видача ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4 (матері позивачки) довіреності на представництво інтересів з оформлення будинку АДРЕСА_1 07.11.2006 свідчить про збереження сімейних відносин між сторонами. Крім того, вказує, що факт сплати ОСОБА_2 аліментів на утримання сина, сам по собі не доводить роздільного проживання сторін. Вважає, що рішення суду відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок сторонами придбано під час перебування у шлюбі, оскільки на час виникнення спірних правовідносин, шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану, а отже відповідач не спростував презумцію спільності майна подружжя, оскільки не надав належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про придбання спірного майна за його особисті кошти. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За положеннями ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Судовим розглядом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.06.1986 року. 24 травня 1997 року державним нотаріусом 4-ої Харківської державної нотаріальної контори за реєстром № 2-1997 посвідчено договір купівлі-продажу за яким ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 придбав за 14692,00 грн. будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10). Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 17.10.2018 задоволено заяву ОСОБА_2 та частково відновлено втрачене судове провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в частині судового рішення, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 14.06.1986 Пісочинською селищною радо Харківського району Харківської області за актовим записом № 53 розірвано рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04.03.1993 (т. 1 а.с. 177-179). 16 листопада 2018 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області вчинено актовий запис № 385 про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (т. 1 а.с. 9). Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що поділу підлягає спірний будинок АДРЕСА_1 , який придбано нею та відповідачем за спільні кошти під час перебування у шлюбі. Враховуючи, що відповідач оспорює це право, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного майна. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до статті 12 КпШС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шлюб укладається в державних органах запису актів громадянського стану. Статтею 13 КпШС України визначено, що права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах запису актів громадянського стану. Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 14.06.1986. Відповідно до статті 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану. 24 травня 1997 року відповідач придбав будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10). Станом на час набуття права власності на спірний будинок шлюб між сторонами припинений не був. З наявних у матеріалах справи доказів убачається, що після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу сторони разом були зареєстровані та проживали у квартирі АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 64-65), а в подальшому проживали у спірному будинку. До 2018 року жоден з подружжя не звертався до органів РАЦС з приводу оформлення розірвання шлюбу. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном (положення статті 22 КпШС). Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18. Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що спірний будинок було придбано після розірвання шлюбу, тобто після ухвалення 04.03.1993 року Фрунзенським районним судом м. Харкова судового рішення, яким шлюб між сторонами було розірвано (т. 1 а.с. 177-179). Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскільки реєстрація розірвання шлюбу в органах РАЦС відбулась 16 листопада 2018 року, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області вчинено актовий запис № 385 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (т. 1 а.с. 9). Таким чином відсутні підстави вважати, що шлюб між сторонами було припинено у відповідності до чинного на час виникнення спірних правовідносин закону після ухвалення 04.03.1993 року Фрунзенським районним судом м. Харкова рішення про розірвання шлюбу. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції судом не надав належної оцінки показанням свідків, не взяв до уваги те, що предметом доказування у цій справі згідно позовних вимог і заперечень відповідача є обставини сумісного проживання подружжя у певний період часу, а саме з осені 1992 року по червень 1997 року, ведення спільного господарства, наявність фактичного існування шлюбних стосунків у цей час, джерел отримання коштів на придбання спірного майна та мета його придбання. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(частина перша-третя ст. 89 ЦПК) Відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів того, що шлюб між подружжям припинився на час придбання спірного житлового будинку та його було придбано відповідачем за особисті кошти. Колегія суддів приходить до висновку, що обставини справи встановлені судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд першої інстанції дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України між сторонами не розподіляються. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року.