Постанова 4809 № 404/3048/20

ПОСТАНОВА Іменем України 19 квітня 2021 року м. Кропивницький справа № 404/3048/20 провадження № 22-ц/4809/560/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Чельник О. І., Черненка В. В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2020 року у складі головуючого судді Іванової Н. Ю. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. 25.05.2020 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути кошти за прострочення виконання боргових зобов`язань за договорами позики від 01 квітня 2015 року та 15 квітня 2015 року в сумі 8830,93 грн, з яких 4528,95 грн інфляційних втрат та 4301,98 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 квітня 2015 року між сторонами укладено договір позики, на виконання умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 15 000 грн. під 10% в місяць, а останній зобов`язався повернути йому вказану суму грошових коштів з відсотками на першу вимогу. 15 квітня 2015 року між сторонами було укладено ще один договір позики на тих самих умовах, проте сума коштів, яка була надана ним у борг становила 8000 грн. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 листопада 2015 року, яке набрало законної сили 27 січня 2016 року, на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 стягнуто борг за договором позики від 01 квітня 2015 року, 15 квітня 2015 року в сумі 23000 грн та відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 9890 грн 10 коп., а також 330 грн судового збору. На виконання вказаного рішення Кіровським районним судом м. Кіровограда видано виконавчий лист, на підставі якого Фортечним відділом державної виконавчої служби м. Кропивницький Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 10 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження за № 50087683. Проте, рішення суду від 27 листопада 2015 року відповідачем в повній мірі не виконано. Станом на 01 квітня 2020 року при примусовому виконанні судового рішення з боржника в рахунок виконання зобов`язань за договорами позики від 01 квітня 2015 року, 15 квітня 2015 року стягнуто 6729 грн 59 коп. Зазначене підтверджується звітами про здійснення відрахувань та виплати за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2020 року. Таким чином, залишок заборгованості у відповідача за договором позики становить 26 160 грн 51 коп. Відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, тому позивач вважає, що у нього виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за прострочення виконання боргових зобов`язань за договорами позики від 01 квітня 2015 року та 15 квітня 2015 року в сумі 8830 грн 93 коп., з яких 4528 грн 95 коп. інфляційних витрат та 4301 грн 98 коп. 3% річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідно до ст. 625 ЦК України позивач має право на стягнення інфляційних втрат за період з 14 серпня 2015 року по 31 березня 2020 року та 3% річних за період з 14 серпня 2015 року по 31 березня 2020 року, за прострочення виконання боргових зобов`язань за договорами позики від 01 квітня 2015 року та 15 квітня 2015 року з відповідача на користь позивача слід стягнути грошові кошти в сумі 8830 грн 93 коп., з яких 4528 грн 95 коп. інфляційних витрат та 4301 грн 98 коп. 3% річних. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. На його думку, суд проігнорував наявність скасованого аналогічного рішення між тими самими особами з тих самих підстав (Постанова Кропивницький апеляційний суд від 06.02.2020 року по справі №404/1565/18, провадження №22-ц/4809/98/20), та встановлені судом факти, що при прийнятті заочного рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.11.2015 по справі №404/5915/15-ц, провадження №2/404/3346/15 законність договорів позики не перевірялась та наявність вказаного рішення не доводить відповідність вказаних договорів позики вимогам чинного законодавства. Посилається на відсутність інших джерел доходу та відсутність можливості у відповідача - боржника одноразово виконати вказане заочне рішення суду. Також вказує, що суд не врахував норми Порядку надання звітності фінансовими компаніями і юридичними особами - суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначену законами та нормативно-правовими актами Держфінпослуг можливість надавати окремі види фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27 січня 2004р. N27 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 квітня 2004 р. за N431/9030 Вважає, що позикодавцем в договорі про надання в позику грошових коштів з нарахування відсотків може бути тільки особа, яка має спеціальний статус. Відсутність такого статусу при вчиненні подібних операцій може спричинити накладення певних адміністративних санкцій на позикодавця. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК). У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій ст. 274 ЦПК України (ч.ч. 1-2 ст. 274 ЦПК). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 листопада 2015 року (справа № 404/5915/15-ц, номер провадження 2/404/3346/15), яке 27 січня 2016 року набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договорами позики від 01 квітня 2015 року, 15 квітня 2015 року в сумі 23000 грн та відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 9890 грн 10 коп. та 330 грн судового збору (а.с. 34). На виконання вказаного рішення позивачу видано виконавчий лист, який пред`явлено на виконання ним до Фортечного ВДВС м. Кропивницький ПСМУМЮ (м. Дніпро) та постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження. Вказане рішення суду від 27 листопада 2015 року відповідачем в повній мірі не виконано. Згідно копій звітів про здійснення відрахувань та виплати за період 01 січня 2017 року по 31 березня 2020 року станом на 01 квітня 2020 року при примусовому виконанні судового рішення з боржника в рахунок виконання зобов`язань за договором позики від 01 квітня 2015 року, 15 квітня 2015 року стягнуто 6729,59 грн. Залишок заборгованості у відповідача за договорами позики становить 26 160,51 грн (а.с. 6-8). У матеріалах справи міститься наданий позивачем розрахунок відсотків та інфляційних збитків (а.с. 9-15). Відповідач свого контррозрахунку не надав. Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналіз зазначених норм, дає підстави дійти висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку із стягненням заборгованості за договором позики, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Крім того, правовий аналіз норм статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору та не звільняє боржника від цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу. Такий правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). З матеріалів справи вбачається, що відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується судовими рішеннями, це грошове зобов`язання не виконано, тому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України він має відшкодувати позивачу його інфляційні втрати та сплатити 3 % річних. Вирішуючи спір, суд повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов висновку про те, що на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку із стягненням заборгованості за договорами позики, яке не виконано у повному обсязі, тому відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, має сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних за період, що не охоплений судовим рішенням. Розрахунок 3 % річних здійснюється за період з 14 серпня 2015 року по 31 березня 2020 року. Сума 3 % річних від основної суми боргу становить 4 301 грн 98 коп. Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за період з 14 серпня 2015 року по 31 березня 2020 року і складає 4 528 грн 95 коп. Розрахунок 3 % річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*n>V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V - 3 %, D - кількість днів у році, 100 - 100 %. Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I / 100 - S) * Q>/ DM, де S - сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100 %. Суд дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 8830 грн 93 коп., з яких 4528 грн 95 коп. інфляційних витрат та 4301 грн 98 коп. 3% річних. Доказів, які спростовують позовні вимоги стороною відповідача не надано. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, які знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375ЦПК України. Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Керуючись ст. 7, 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді С. М. Єгорова О. І. Чельник В. В. Черненко