Постанова 4855 № 826/2524/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2524/15 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю. за участю секретаря Ковтун К.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року та додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції України в Київській області, третя особа: Київська обласна профспілкова організація атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції України в Київській області, третя особа: Київська обласна профспілкова організація атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року №48 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114; - визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 26 січня 2015 року №41 о/с "По особовому складу" в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114; - поновити позивача з 26 січня 2015 року на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в Київській області; - стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області або Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області або як правонаступника Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме з 26 січня 2015 року по дату поновлення на службі з урахуванням коефіцієнту підвищення; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію України"; - зобов`язання відповідачів по справі відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року позов задоволено. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року було зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статтей перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію України". Не погоджуючись з такими судовими рішеннями, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області подало апеляційні скарги, в яких просило скасувати рішення суду першої інстанції, додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що відповідачем вірно надано оцінку статусу звільненої особи в розумінні Закону України «Про очищення влади». На думку апелянта вказаний Закон є беззастережним, а його норми мають виключно імперативний характер виконання. Перебуваючи на владній посаді з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року позивач підпадав під звільнення в силу прямих норм Закону. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим. Позивач зазначив, що всі твердження в апеляційній скарзі представника ГУ МВС в Київській області про законність звільнення є лише припущеннями. Оскільки апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції та додаткове рішення, які ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с "По особовому складу", на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114, капітана міліції ОСОБА_1 інспектора з адміністративної практики з обслуговування Вишгородського району інспектора підпорядкованого УДА ГУ МВС України в Київській області підпорядкованого управлінню Державної автомобільної інспекції, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу. 26.01.2015 ГУ МВС України в Київській області прийняло наказ №41о/с "По особовому складу", яким відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та згідно з пунктами 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу. Вважаючи накази відповідачів протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 ст. 1 Закону України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Згідно п. 10 ч.2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29.01.2014 № 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 № 743-VII. Відповідно до ч.14 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом. Відповідно до пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться, зокрема, у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби. Пунктом 66 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення. Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В даному випадку судом встановлено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» без проведення перевірки, передбаченої цим законом. Водночас Закон України «Про очищення влади» передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за частиною першою статті 3 цього Закону. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність звільнення позивача на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідачем не було дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, а саме: не було проведено перевірки. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 820/1573/15. Суди не можуть надавати оцінку наявності (відсутності) підстав для застосування заборон, передбачених цим законом. Така оцінка може бути надана лише, якщо наявність заборон буде встановлена відповідним державним органом в порядку Закону України «Про очищення влади», а саме у випадку наявності підстав, визначених частини другої статті 3 цього Закону, за наслідками перевірки, передбаченої цим законом. Крім того, як встановлено судом та відповідно до матеріалів справи, спірні накази про звільнення позивача, крім посилання на пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», містять також посилання на пункт 66 Положення № 114 як підставу звільнення. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що підставою для включення позивача до оскаржуваного наказу про звільнення стало складання ним протоколу про адміністративне правопорушення від 13 січня 2014 року відносно ОСОБА_2 по статті 122-2 Кодексу про адміністративні правопорушення, за наслідками чого в подальшому Прокуратурою Київської області відкрито кримінальне провадження по факту незаконного складання адміністративних протоколів за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. На переконання відповідача позивач не тільки підпав під дію Закону України «Про очищення влади», а й вчинив проступок, що дискредитує звання працівника міліції, внаслідок чого його було звільнено з органів внутрішніх справ. Проте в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки, оскільки при застосуванні Закону України «Про очищення влади» до особи застосовуються інші обмеження та відповідно наслідки, чим при звільненні за вчинення діяння, що дискредитує звання рядового і начальницького складу (пункт 66 Положення № 114). Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з вироком Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 19 березня 2019 року №363/1884/16-к, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України та виправдано у зв`язку з відсутністю у його діянні складу злочину. Частиною другою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 є особою, звільненою від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань", Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України". З огляду на викладені обставини суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62 "а", 66 Положення №114. Таким чином, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про протиправність наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с "По особовому складу" в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 та необхідність його скасування. Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки наказ ГУ МВС України в Київській області від 26 січня 2015 року №41 о/с "По особовому складу" про звільнення позивача прийнято на підставі вищевказаного наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с, тому протиправність такого наказу прямо вказує на необґрунтованість прийнятого на його підставі наказу про звільнення та є підставою для його скасування. Частиною 1 ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є поновлення його на посаді інспектора з адміністративної практики Державної автомобільної інспекції з обслуговування Вишгородського району підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 26 січня 2015 року. Пунктами 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. При цьому Закон України «Про Національну поліцію» прямо передбачив право вказаних вище осіб, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади. Оскільки судом встановлено факт незаконного звільнення позивача з посади та відсутність відмови від проходження служби в поліції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання ГУ Нацполіції в Київській області розглянути питання про прийняття ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України». Щодо позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до положень ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Системний аналіз положень п.24 Положення та ч.2 ст.235 КЗпП України дає підстави стверджувати, що за відсутності вини незаконно звільненої особи у тому, що розгляд справи про поновлення її на посаді триває понад один рік, стягненню підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Враховуючи встановлені судом фактичні обставини, відсутності вини позивача у розгляді його позову про поновлення на посаді понад один рік та виходячи із системного аналізу положень п.24 Положення, ч.2 ст.235 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню підлягає заробітна плата за весь час вимушеного прогулу з 26 січня 2015 року по 30 грудня 2020 року. Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. У п.6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. П.8 Порядку передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з довідки УДАІ ГУ МВС України в Київській області від 09 лютого 2015 року середньомісячне грошове забезпечення позивача (за період листопад 2014 року - грудень 2014 року) становить 4549,99грн., при цьому середньоденний заробіток позивача за 1 день складає 211,63 грн. Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 1496 день, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 316 598,48 грн. (211,63 грн. х 1496 днів), який підлягає стягненню на його користь. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що оскільки оплата праці позивачу здійснювалася за місцем проходження служби, а саме УДАІ ГУ МВС в Київській області, відповідно стягнення середнього заробітку повинно відбуватись з УДАІ ГУ МВС в Київській області. Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував та помилково стягнув середній заробіток з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області. Колегія суддів зазначає, що згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань УДАІ ГУ МВС в Київській області з 04.12.2015 перебуває у стані припинення. На момент розгляду справи в суді першої інстанції запис до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи УДАІ ГУМВС України в Київській області не внесено. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року в зазначеній вище частині позовних вимог підлягає зміні. В іншій частині позовних вимог апелянтом не наведено жодних обґрунтувань на спростувань правильності висновків суду першої інстанції, колегія суддів також не знаходить підстав для визнання таких не вірними. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим, необхідно змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року, виклавши абз. 5 у наступній редакції : «Стягнути з УДАІ ГУМВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 316 598,48 грн. (триста шістнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень сорок вісім копійок)». Згідно з п. 2 ч. 1 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 322 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року в його резолютивній частині змінити, викласти п`ятий абзац в наступній редакції: «Стягнути з УДАІ ГУМВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 316 598,48 грн. (триста шістнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень сорок вісім копійок)». У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року - залишити без змін. Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року - залишити без задоволення. Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Чаку Є.В. Судді: Федотов І.В. Коротких А.Ю.